Папа звернувся до учасників симпозіуму про передачу культових споруд

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ - Ватикан

Передача культової споруди на інші цілі не повинна бути єдиним вирішенням, про яке спадає на думку, а коли виявиться, що вона є необхідною, повинна бути заздалегідь включеною в душпастирську програму та випередженою належним інформуванням. На це звернув увагу Папа Франциск у своєму посланні до учасників Симпозіуму «Чи Бог вже не мешкає тут? Передача культових споруд та інтегральне управління церковною культурною спадщиною».

Цей захід, що 29 та 30 листопада 2018 р. відбувається в Папському Григоріянському Університеті, організований Папською Радою в справах культури за співпраці з цим навчальним закладом та Італійською Єпископською Конференцією в контексті Європейського Року культурної спадщини. Під час відкриття конференції послання від Святішого Отця зачитав кардинал Джанфранко Равазі, Президент згаданого ватиканського відомства.

Папи Римські про культуру та євангелізацію

Глава Католицької Церкви наводить слова святого Павла VI, «дуже чутливого до цінностей культури», який, звертаючись до учасників симпозіуму церковних архівістів, стверджував, що «піклуватися документами дорівнює віддаванню культу Христові», розповідаючи про історію «переходу Господа» через історію. І цей «вдалий вислів», на думку Папи Франциска, можна поширити «на всі культурне майно Церкви».

А святий Іван Павло ІІ підкреслював, що готуючи душпастирські проекти, місцеві Церкви не повинні занедбати «адекватне використання власної культурної спадщини», що має особливу здатність «спонукати людей до живішого відчування цінностей духа». «Я сам намагався надати богословській естетиці більш соціального виміру, стверджуючи в енциклікі “ Laudato si’”, що “звертати увагу на красу та любити її допомагає виходити з утилітаристського прагматизму”(215)», – додає Святіший Отець.

Призначення культурних благ Церкви

У цьому контексті Глава Католицької Церкви звертає увагу на те, що культурні блага мають свою частку в літургії, в євангелізації та в здійсненні діл милосердя. Насамперед, йдеться про «речі, що є чи були засобами культу». Вірні відчувають, що «в приміщеннях та предметах, призначених для культу» присутній «своєрідний відбиток», що не пропадає й після того, як вони втратили це своє призначення.

Крім того, речі, що належать до культурної спадщини Церкви, є «свідками віри спільноти, яка їх створила протягом століть, а тому по-своєму є засобами євангелізації», що стають поруч з «звичайними засобами», такими як звіщення, проповідування та катехизація. І цю «початкову промовистість» можна зберегти навіть тоді, коли вони вже не використовуються за призначенням, зокрема, «через відповідне музейне виставлення», не применшуючи їх лише до пам’яток історії мистецтва.

Врешті, ці блага є «призначені для харитативної діяльності, здійснюваної церковною спільнотою». Приклад святого Лаврентія, який продавав цінні предмети культу, роздаючи отриманий виторг бідним, навчає, що «попри обов’язок оберігання та збереження майна Церкви, особливо культурних благ», вони «не мають абсолютної вартості, але у випадку необхідності повинні служити для більшого добра людини».

Вищість часу над простором

За словами Святішого Отця, констатація того факту, що чимало храмів, які ще недавно були необхідними, сьогодні перестали бути такими з огляду на брак вірних чи духовенства, або ж на інше розподілення міського та сільського населення, повинна сприйматися Церквою «не з почуттям тривоги, але як знак часу, що заохочує нас до роздумів і вимагає пристосуватися до нього». Саме про це йдеться в Апостольському напоумленні «Evangelii gaudium», яке говорячи про вищість часу над простором, наголошує, що «віддати пріоритет часові означає турбуватися про започаткування процесів більше, ніж посіданням просторів».

Деякі критерії

Зазначивши, що хоч симпозіум запропонує деякі підказки та напрямні для дії, але конкретне рішення залишається за єпископами, Папа ділиться з ними деякими порадами, заохочуючи, насамперед, аби «кожне рішення було плодом спільного обміркування в лоні християнської спільноти та в діалозі з цивільною громадою».

«Передача культових споруд не повинна бути першорядним і єдиним вирішенням, над яким слід замислитися, та ніколи не повинна здійснюватися, викликаючи згіршення вірних. Коли вона виявляється необхідною, то повинна бути заздалегідь включеною в звичайні душпастирські програми, випередженою належною інформацією та, по-можливості, бути якнайбільше узгодженою», – наголошує Святіший Отець.

У цьому контексті Папа наводить випадок зі старозавітної Книги Макавеїв, де розповідається, що після визволення Єрусалиму та відновлення спрофанованої язичниками святині, громада вирішувала про те, що слід зробити з камінням зі старого зруйнованого жертовника, постановивши передати цю справу якомусь пророкові. «Також і спорудження храму чи його нове призначення не належать до процедур, які можна розглядати виключно з технічної та економічної сторони, але слід оцінювати їх згідно з духом пророцтва», – наголосив Святіший Отець.