Папа: Перед яслами розуміємо, що життя насичують не блага, а любов
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ - Ватикан
«Також і ми, Господи, хочемо прийти до Вифлеєму. Також і сьогодні дорога веде вгору: слід здолати вершину егоїзму, не посковзнутися в урвища світськості й споживацтва. Хочу, Господи, дійти до Вифлеєму, бо саме там Ти на мене чекаєш. Та збагнути, що Ти, покладений у яслах, є хлібом мого життя», – таким молитовним проханням Папа Франциск підсумував свою проповідь під час нічної різдвяної Святої Меси, яку він 24 грудня 2018 р. очолив в базиліці Святого Петра у Ватикані.
Святкове богослуження розпочалося «Календою» – стародавнім урочистим звіщенням про народження Ісуса, що пригадує історію спасіння від створення світу, покликання Авраама, через вихід з єгипетської неволі та звіщення пророків аж до народження Месії у Вифлеємі. Після його завершення розпочався святковий передзвін, а Святіший Отець зняв покрівець зі статуї Дитяти Ісуса, поставленої перед престолом, а діти, які представляли різні континенти, поклали перед нею квіти, в той час як Папа обкаджував статую.
Плід гріха – ненаситність
Свою проповідь Святіший Отець зосередив на символізмі того місця, в якому народився Ісус. Насамперед, він зауважив, що «Вифлеєм» означає «дім хліба». Господь знає, що «ми потребуємо їжі для того, аби жити, але знає також, що пожива світу не задовольняє серце». Як читаємо в Писанні первородний гріх людства пов’язаний саме з прийняттям їжі, забороненого плоду.
«Людина стала жадібною та ненаситною. Володіти, наповнитися речами виглядає для багатьох сенсом життя. Ненаситна жадібність пронизує людську історію аж до парадоксу сьогодення, коли незначна кількість людей розкішно бенкетують, а надто багато не мають хліба, щоб жити», – сказав Папа, коментуючи наслідки гріха
Ісус народився «в домі хліба»
І ось у домі хліба Бог народжується в яслах. Він не забирає, а дає їсти; «дає не щось, але Себе Самого». Людині, яка від початків звикла брати та їсти, Ісус каже: «Прийміть, їжте. Це є моє тіло». За словами проповідника, «крихітне тіло Вифлиємського Дитяти вводить нову модель життя: не поглинати та нагромаджувати, але – ділитися й дарувати».
«Коли живимось Ним, Хлібом життя, можемо відродитися в любові та розбити спіраль жадібності й ненаситності. З “дому хліба” Ісус знову приводить людину додому, щоб вона стала родичем свого Бога та братом свого ближнього. Перед яслами розуміємо, що життя насичують не блага, а любов; не ненажерливість, але милосердна любов; не надмір, щоб ним хизуватись, але простота, яку слід берегти», – мовив Папа.
Що є поживою мого життя?
Як зауважив Святіший Отець, Господь знає, що ми кожного дня потребуємо харчуватись, а тому віддавав Себе нам кожного дня Свого життя, та сьогодні на престолі стає Хлібом, розламаним за нас. І якщо Його приймаємо, «історія перемінюється, починаючи від кожного з нас». Бо коли Ісус перемінює серце, центром життя вже не є моє голодне та егоїстичне «я», але Він, що народжується та живе для любові.
«Покликані здійнятися цієї ночі до Вифлеєму, дому хліба, запитуймо себе: якою є пожива мого життя, без якої не можу обійтися? Чи це Господь, чи щось інше? Далі, входячи до печери, відкриваючи в лагідній убогості Дитяти новий аромат життя, що полягає в простоті, запитаймо себе: чи дійсно мені потрібно багато речей, стільки складних рецептів для того, щоб жити? Чи можу обходитися без багатьох непотрібних додатків, обираючи простіше життя?» – вів далі проповідник, підкресливши, що Ісус – це «дорожній Хліб», якому «не подобається ліниве жування», тож Він кличе «жваво підводитися з-за столу, щоб служити», ділитися хлібом з тими, кому його не вистачає.
Місто Давида
Після роздумів про Вифлеєм як дім хліба, Святіший Отець запросив замислимося над Вифлеємом як містом Давида. Саме там Давид з дитячих років був пастухом і був обраний Богом, щоб стати пастирем Його народу. Під час Різдва в Давидовому місті Ісуса приймають саме пастухи. Тієї ночі, як читаємо в Євангелії, «вони були огорнуті великим страхом», але ангел сказав їм: «Не бійтеся».
«В Євангелії часто повторюється оте “не бійтеся”: здається, що це рефрен Бога, Який шукає людину. Бо людина від початків, з приводу гріха, боїться Бога: “Я злякався і сховався”, – каже Адам після гріхопадіння. Вифлеєм – це ліки від страху, бо незважаючи на людське “ні”, Бог там каже “так” назавжди: Він назавжди буде Богом-з-нами», – наголосив Папа, зауваживши, що для того, аби Його присутність не викликала страху, Бог стає ніжним немовлям.
Очікування чи претензія
За словами проповідника, пастухи показують нам також, як слід виходити назустріч Господеві. Вони чувають серед ночі, роблять те, чого Ісус неодноразово вимагатиме, «залишаються пильними, очікують серед пітьми, не піддаючись снові; і Бог огорнув їх світлом».
«Це стосується також і нас. Наше життя може бути очікуванням, яке навіть серед ночей проблем ввіряється Господеві та Його прагне; тож отримає Його світло. Або претензією, де рахуються лише власні сили й засоби; але в цьому випадку серце залишається закритим для Божого світла», – мовив Святіший Отець
Добрий Пастир запитує про любов
Як зауважив Наступник святого Петра, Господеві подобається, коли Його чекають, але «Його неможливо очікувати заспаним на дивані». Пастухи не стоять на місці «як той, кому здається, що вже прибув до мети і нічого не потребує», але біжать, залишають отару без нагляду, «ризикують заради Бога». А побачивши Ісуса, пішли звіщати Його, так що «всі, хто чув їх, дивувались тому, що пастухи їм оповідали.
«Очікувати незаспаними, вирушити, ризикнути, розповідати про красу – це жести любові. Добрий Пастир, Який приходить під час Різдва, щоб дати життя вівцям, під час Пасхи звернеться до Петра, а через нього – до всіх нас, з остаточним запитанням: “Чи любиш ти мене?”. Від відповіді залежатиме доля отари. Цієї ночі також і ми покликані відповісти, також і ми покликані сказати: “Люблю”. Відповідь кожного з нас є суттєвою для всієї отари.
Наприкінці Святої Меси Папа під час процесійного походу в супроводі співслужителів і дітей переніс статую Дитяти Ісуса до ясел у вертепі, спорядженому в базиліці Святого Петра.
