"Amoris laetitia”. З Папою Франциском про радість любові (52)

Давні рани

У 239 пункті Вселенський Архиєрей зазначає, що є зрозумілим, що в сімейному житті трапляються численні труднощі тоді, коли один із подругів емоційно не дозрів для подружніх стосунків з причини того, що не зцілився від ран, які отримав на попередніх етапах свого життя. Нещасливе дитинство та юність є плідним ґрунтом для особистих криз, які в кінцевому результаті завдають шкоди також і їхньому подружньому життю. Якщо б усі дозрівали нормально, тоді б кризи не були такими численними та болючими.

Справа в тому, що, іноді, люди досягають необхідної зрілості лише у віці сорока років, хоча повинні були її осягнути ще наприкінці юнацького віку. Деякі люди люблять егоцентричною любов’ю, притаманною дитині, яка зупинилась на етапі викривленого сприйняття реальності, що вимагає аби все довкола оберталось довкола її особи. Така ненаситна любов, не отримавши бажаного, вибухає криками та плачем. Інші, натомість, люблять любов’ю, яка зупинилась на етапі юності, з притаманними йому протиріччями, гострою критикою, звичкою звинувачувати інших, логікою, що підпорядкована емоціям та фантазіям. В цьому випадку інші повинні заповнювати наші порожнечі чи вдовольняти наші капризи.

Брак любові у дитинстві

Багато людей виходить з періоду дитинства, так і не відчувши себе безумовно любленими. А це ранить їхню здатність довіряти іншим та дарувати себе іншим. Погані стосунки з власними батьками та братами і сестрами, якщо вони не були пізніше зцілені, виринають у майбутньому та завдають шкоди подружньому життю. Отож, необхідно пройти незвіданий шлях визволення.

Якщо сосунки у подружжі не ладяться, перш ніж приймати якісь важливі рішення, вартує спершу переконатись у тому, чи кожен із подругів пройшов цей шлях оздоровлення власної життєвої історії. А це, у свою чергу, вимагає визнати потребу зцілення, просити благодаті простити та бути прощеним, прийняти допомогу, шукати позитивну мотивацію та розпочинати знову і знову. Особа повинна бути дуже щирою із собою, аби визнати, що її спосіб любити позначений такою незрілістю. Якою б очевидною не була провина подруга, не можливо подолати кризу, очікуючи лише на те, що інший переміниться. Слід також і себе запитати про те, у чому мені потрібно дозріти і що необхідно зцілити, щоб подолати даний конфлікт.

Супровід тих, що розійшлись і розлучились

241-шим пунктом Святіший Отець розпочинає іншу тему, яка тісно переплетена із попередньою, а саме про душпастирський супровід подругів після розриву стосунків та розлучення. Як наголошує Папа, в деяких випадках, беручи до уваги власну гідність і добро дітей, стає необхідним поставити крапку надмірним вимогам іншого подруга, великій несправедливості, насильству або хронічній відсутності поваги з його боку. Мусимо визнати, що існують випадки, коли сепарація подругів є неминучою, а, часами, – й морально необхідною, зокрема, коли потрібно оберегти слабшого подруга чи малих дітей від ран, що можуть бути завдані насиллям, жорстокістю, приниженнями, експлуатуванням, занедбанням чи байдужістю з боку подруга. Однак, сепарація повинна розглядатись як крайній засіб вирішення кризи, випробувавши перед тим всі розсудливі засоби.

Розпізнавання кожного окремого випадку

Єпископ Риму пригадує, що під час синодальних дискусій було вказано на необхідність, аби у душпастирському супроводі розлучених осіб було присутнє «особливе розпізнавання», тобто розглядалась кожна окрема ситуація. Перш усього, потрібно прийняти та оцінити страждання тих, хто опинився у розлученому стані без своєї на це провини: з ким розлучилися за бажанням іншого, кого залишили, покинули чи хто був змушений розлучитись з причини жорстокості іншого подруга. Пробачити несправедливо завдану кривду непросто, але, дякуючи Божій благодаті, цей шлях є можливим. Тут необхідним є душпастирство примирення та посередництва, також і за допомогою спеціалізованих консультаційних центрів, які потрібно засновувати в наших єпархіях та дієцезіях.

Водночас, розлучених, які не одружилися вдруге і є свідками подружньої вірності, слід підтримувати та підбадьорювати, аби вони знаходили для себе поживу та підтримку у Пресвятій Євхаристії. Місцева спільнота та Пастирі повинні дбайливо супроводжувати таких осіб, особливо, якщо вони мають дітей чи знаходяться у складних життєвих умовах, у бідності. Розпад подружжя є набагато більш травматичним і болючим в умовах бідності, адже залишається мало ресурсів для прокладання нового життєвого шляху.

Опрацював о. д-р. Теодосій Р. Грень, ЧСВВ

Попередній випуск за цим посиланням