Проповідь Папи в Марокко: участь у Божій любові – найбільша спадщина

о. д-р Теодосій Р. Грень, ЧСВВ – Ватикан

«І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його», – цими Христовими словами, записаними святим євангелистом Лукою, якими описано подію повернення блудного сина у відомій притчі, Папа Франциск розпочав свою проповідь, виголошену 31 березня 2019 р. під час Святої Меси в спорткомплексі принца Мулли Абдулли в місті Рабаті, що була заключною подією Апостольської подорожі до Королівства Марокко. З Главою Католицької Церкви єдналися в молитві понад 10 тисяч вірних 60-ти національностей.

Наставлення Милосердного Батька та старшого сина

На переконання проповідника ці слова вводять нас у серце притчі, що показує наставлення батька, який бачить повернення своєї дитини: він не чекає аж син наблизиться до батьківського дому, але сам вибігає йому назустріч. Це свідчить про те, що син є бажаний і що на нього чекають.

Але це не був єдиний раз, коли батько вибіг із дому. Радість батька не була би повною без присутності другого сина. Тому він виходить також і назустріч старшому синові, запрошуючи його на бенкет. Однак, здається, що цьому старшому синові не подобаються привітальні бенкети; йому не до вподоби батькова радість з приводу повернення молодшого сина, який розтратив родинний маєток, називаючи його не «своїм молодшим братом», але – «цей твій син». Для нього його брат залишається втраченим, бо він вже його втратив із свого серця.

Нездатність до участі в батьківській радості

Через свою нездатність взяти участь у святкуваннях, старший син не лише не визнає свого брата, але також і свого батька. Він воліє бути сиротою, вибирає самотність. Він не тільки не намагається зрозуміти і вибачити своєму братові, але навіть не може прийняти батька, який здатний прощати, готовий чекати й чувати, щоб ніхто не був виключений; іншими словами, батька, здатного до співчуття.

На порозі того євангельського дому немов би виявляється таємниця нашої людської природи: з одного боку – свято з приводу повернення сина, з іншого – відчуття зради та обурення через те, що відбуваються святкування саме з такого приводу. З одного боку, бачимо гостинність до того, хто відчув нещастя і біль, з іншого – роздратування й гнів за створення простору для того, хто не був гідний, ані не заслужив такий обіймів.

Культура суперечки та агресії

Папа підкреслив, що йдеться про напругу, що існує серед нашого люду і в наших громадах, і навіть усередині нас самих. Напруга, яка, починаючи від Каїна та Авеля, живе в нас і якій ми покликані подивитись в обличчя. Хто має право залишатися серед нас, мати місце за нашим столом і в наших спільнотах, в наших турботах і заняттях, на наших площах і в наших містах? Немовби знову чуємо те братовбивче запитання: чи я сторож брата мого? (пор. Бт. 4, 9).

На порозі того дому появляються розбіжності та зіткнення, агресивні дії та конфлікти, які завжди будуть вдаряти в двері наших великих бажань, нашої боротьби за братерство, щоб кожна людина вже відтепер могла досвідчити свій стан та синівську гідність. Але, в свою чергу, на порозі того дому буде сяяти бажання батька: аби всі його діти брали участь у його радості; щоб ніхто не жив у нелюдських умовах чи в стані ізоляції або сирітства, як його молодший син, чи у гіркоті, як старший син. Батьківське серце бажає, щоб усі люди спаслися та дійшли до пізнання правди (пор. 1 Тим. 2, 4).

Спокуса ненависті та помсти

Далі Єпископ Риму зазначив, що існує багато обставин, які можуть підсилювати поділи та конфлікти, багато ситуацій, що можуть привести до сутичок та роз’єднання. Нам завжди загрожує спокуса вірити в те, що ненависть та помста є законними формами швидкого та дієвого способу отримати справедливість. Але, досвід навчає, що ненависть, поділи та помста не роблять нічого іншого, як вбивають душу нашого народу, отруюють надію наших дітей, нищать та забирають у нас усе, що ми любимо.

Споглядати серце Батька

Святіший Отець зазначив, що Ісус закликає нас вдивлятись у серце Батька. Лише в такий спосіб зможемо усвідомити, що ми є братами, зможемо подолати нашу короткозору логіку поділів та шукатимемо не відмінностей, що нас віддаляють, але єдності. «Лише тоді, коли щодня підводитимемо очі до неба й говоритимемо: “Отче наш”, зможемо увійти в динаміку, що дозволяє нам вдивлятися одні в одних і жити не як вороги, але як брати», – наголосив Папа.

Батько із євангельської притчі повчав свого старшого сина, кажучи: «Все моє є твоїм» (Лк. 15, 31). І, як підкреслив проповідник, йому не йшлося лише про матеріальні блага, але про участь у тій самій любові та у його співчутті. Це є найбільшим багатством та спадщиною кожного християнина. Тому, замість того, щоб вимірювати або класифікувати себе за моральним, соціальним, етнічним чи релігійним критерієм, ми можемо визнати, що існує ще одна умова, яку ніхто не може скасувати чи знищити, тобто те, що всі ми є улюбленими Божими дітьми, яких Він очікує та якими тішиться.

Приєднатись до радості Батька

На закінчення проповіді Папа підкреслив, що євангельська притча про блудного сина представляє нам відкритий кінець. Бачимо батька, який просить свого старшого сина ввійти у дім та приєднатись до святкувань милосердя, розділити радість з нагоди повернення брата. Євангелист нічого не каже про рішення старшого сина. Цей відкритий фінал запрошує кожного із нас, кожну нашу спільноту своїм власним життям закінчити цю історію, дописуючи рядки тієї притчі. «Християнин знає, що в домі Батька багато жител, і лише ті, хто не хоче брати участь у Його радості, залишаються назовні», – підсумував Святіший Отець, закликаючи всіх плекати та розвивати культуру милосердя, яка не дивиться на ближнього з байдужістю та не відвертається перед обличчям його страждань.