Папа: Щоб молитва християн була подихом Церкви

Не публікований раніше текст Папи Франциска

Хрищення – це початок нового життя. Але що означають слова нове життя? Нове життя, що походить з хрищення, не є новим, у тому значенні, коли змінюємо місце праці чи переїжджаємо, кажучи: я розпочинаю нове життя. В цих випадках, очевидно, життя перемінюється, можливо, навіть дуже, відрізняється від того попереднього: є кращим або гіршим, цікавішим чи складнішим, залежить від ситуації. Умови, контекст, колеги, знання, можливо, навіть і друзі, помешкання, зарплата є іншими. Але це не нове життя, це те саме життя, що триває далі.

Нове життя, що походить з хрищення, є чимось іншим, ніж переживання радикальної переміни наших почуттів через закоханість або розчарування, хворобу, важливі непередбачувані обставини.

Такі речі можуть трапитися з нами немов землетрус, внутрішній та зовнішній: можуть змінити цінності, основні рішення: почуття, працю, здоров’я, служіння іншим… Спочатку, можливо, мріялося про кар’єру, а згодом – розпочалося волонтерство, настільки, щоб подарувати своє життя іншим! Спочатку не думалося про створення сім’ї, а потім пізнається красу подружньої та родинної любові.

Але також ці зміни, які називаємо великими, надзвичайними, є «лише» перетвореннями. Це переміни, які ведуть нас до гарнішого й динамічнішого життя, або до важчого та сповненого труднощів. І це не є випадковістю, що розповідаючи про них, використовується слова «більш» і «менш». Кажемо, що вони зробили наше життя більш радісним, захопливим, прекраснішим. А це тому, що ще досі робимо порівняння між більше чи менше схожими речами. Немовби вимірюємо речі шкалою: в попередньому житті радість була 5 балів, а тепер – 7, здоров’я раніше було 9 балів, тепер – 4. Змінюються показники, але не суть життя!

Натомість, нове життя з хрищення не є новим лише щодо минулого, попереднього життя. Нове не означає свіже, не хоче сказати, що відбулася модифікація, якась зміна.

Боже життя – це сопричастя, воно дароване нам як дружба

Нове життя, про яке святий Павло говорить у своїх посланнях, нагадує нам про нову Ісусову заповідь (пор Ів 13, 34); нагадує про нове вино Божого царства (пор Мк 14, 29), нову пісню, яку спасенні співатимуть перед Божим престолом (пор Одкр 5, 9): про остаточну дійсність, по-богословському мовлячи, есхатологічну.

Отож, тепер розуміємо, що у випадку нового життя неможливо говорити про порівняння. Чи можна порівнювати життя і смерть, або ж життя перед і після народження? Христос не став одним з нас, не пережив Свою Пасху страстей, смерті й воскресіння, щоб “покращити” наше життя, зробити його прекраснішим, цікавішим, насиченішим, тривалішим, легким чи щасливим. Він прийшов, як нам сказано, щоб ми мали життя в повноті (пор Ів 10, 10).

Цим є нове життя, життя, яке Бог Отець дарує нам у хрищенні. Воно нове бо інше в порівнянні з нашим, бо є саме Його життям, самим життям Бога. Це великий дар, який нам зробив і не перестає робити Ісус! Брати участь в любові Отця, Сина і Святого Духа. Брати участь в любові, яку Вони мають до всіх людей і всього створіння. Нове життя – це Боже життя, дароване нам!

Ми, християни, завжди шукали образи та символи, щоб висловити цей безмежний дар. Всі ми – численні, різні, й, однак, становимо єдність, ми – Церква. Й ця єдність – це єдність любові, яка не примушує, не принижує, не обмежує нас, але скріплює, формує єдність між нами, вчиняє нас друзями.

Ісусові належать прекрасні слова в Євангелії: «А вічне життя у тому, щоб вони спізнали тебе, єдиного, істинного Бога, і тобою посланого» (Ів 17,3). Це Він Сам каже нам, що справжнє життя – це зустріч з Богом; а зустріч з Богом – це пізнання Бога.

Ми знаємо з Біблії, що іншу особу пізнаємо не лише головою, бо пізнавати означає любити. Це і є Боже життя, яке дароване нам: любов, що стає нашою, і, крок-за-кроком, спричиняється до нашого зростання завдяки Святому Духові (Рм 5,5), просвічуючи також наші щоденні маленькі “дякую”, “будь ласка” та “вибач”.

Незважаючи не те, що слова є невідповідними, можна сказати, що нове життя – це відкрити, що ми є Чиїмось, належимо Декому й у Ньому належимо всім. Приналежні означає, що кожен існує для іншого.

Це нагадує мені те, що каже наречена з Пісні пісень: «Мій любий – мій, а я – його» (Пісн 2,16). Ось так, день за днем, Святий Дух веде до сповнення молитви Ісуса до Отця: «Та не лиш за цих молю, але і за тих, які завдяки їхньому слову увірують в мене, щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі, щоб і вони були в нас об'єднані» (Ів 17, 20-21).

Одним із найдавніших образів, який використовував ще святий Павло, щоб висловити цю приналежність, оте спів-життя, є образ тіла, Головою якого є Христос, а ми є членами («Ви ж – Христове тіло, і члени кожний зокрема»: 1 Кор 12, 27).

Символ тіла

В людському тілі є деякі суттєві функції, як от серцебиття та дихання.

Мені подобається уявляти, як особиста та спільнотна молитва нас, християн, є диханням, серцебиттям Церкви, що вливає сили в служіння тих, які працюють, вчаться, навчають; що робить плідними знання освічених і смирення простих людей; що дає надію наполегливості тим, які боряться з несправедливістю.

Молитва – це наше «так» Господеві, Його любові, яка досягає нас, вона означає приймати Святого Духа, Який невтомно виливає любов і життя на всіх.

Святий Серафим Саровський, великий духовний вчитель Російської Церкви, казав: «Набути Божого Духа є, отже, справжньою метою нашого християнського життя, настільки, що молитва, чування, пости й милостині та інші чеснотливі вчинки, виконані в Христове Ім’я, є нічим іншим, як засобами для цього». Ми не завжди свідомі того, що дихаємо, але перестати дихати не можемо.

(переклад: о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ)