Папа: завдання богослов’я – не теоретична дискусія, а втілення віри у життя

о. д-р Теодосій Р. Грень, ЧСВВ – Ватикан

«Богослов’я народжується і розвивається навколішки», – наголосив Папа Франциск, приймаючи у п’ятницю, 29 листопада 2019 року, у Ватикані членів Міжнародної Богословської Комісії з нагоди її 50-річного ювілею від дня заснування. Подякувавши кардиналові Луісу Ладарії, Президентові Комісії, за щирі слова привітання, Папа висловив вдячність також усім присутнім за ревне 50-річне служіння Церкві.

Заснування Комісії

На початку своєї промови Вселенський Архієрей пригадав, що Міжнародна Богословська Комісія була заснована Папою Павлом VI як плід ІІ Ватиканського Собору, бажаючи утворити новий міст між богослов’ям та Вчительським Урядом Церкви. Вже від самих початків членами тієї комісії були видатні богослови, які зробили і подовжують робити свій цінний внесок у цю справу. Про плідну працю Комісії свідчать, зокрема, опубліковані богословські тексти.

Напрацювання Комісії

«Впродовж останніх п’ятнадцяти років ви випрацювали два важливі тексти. Перший пропонує богословське пояснення синодальності у житті та місії Церкви», – мовив Папа Франциск, зазначаючи, що цією публікацією богослови вказали на те, як здійснення синодальності є втіленням в історії поломничаючого Божого люду Церкви як таємниці єдності, на образ трінітарного сопричастя. При цій нагоді Святіший Отець наголосив, наскільки дорогою ця тема є для нього особисто, адже синодальність – це той стиль, якого від Церкви очікує Ісус Христос, це стиль спільного прямування Церкви вперед, душею якого є Святий Дух. Єпископ Риму подякував за те, що в цьому документі богослови роз’яснили справжнє значення синодальності, яке відрізняється від тих думок, які, іноді, побутують довкола цього терміну.

«Другий документ пропонує розрізнення різних сучасних інтерпретацій релігійної свободи. Якщо, з одного боку, є ті, хто їй перешкоджає, або відкрито її заперечує, позбавляючи людину незрівнянного права, то, з іншого боку, як ви підкреслили, побутує ідея “етично нейтральної” держави, яка, в неоднозначній плинності, також ризикує призвести до несправедливої маргіналізації релігій із громадського життя, завдаючи шкоди загальному добру», – мовив далі Папа, наголосивши на тому, що щире пошанування релігійної свободи, яку плекають у плідному діалозі між державою та релігіями і між самими релігіями, є великим внеском на благо всіх і на користь миру.

За словами Глави Католицької Церкви, крім цих двох богословських ділянок, члени Комісії зосередили свою увагу також і на темі Святих Таїнств, як на основоположному місці зустрічі між Богом та людиною, вказуючи на необхідність подолати різні форми розмежування віри від життя Святими Таїнствами.

Богослови – посередники між вірою та культурами

Далі Єпископ Риму наголосив, що члени Комісії, як богослови, що походять з різних контекстів та сторін світу, є посередниками між вірою та різними культурами; у цей спосіб вони беруть участь у головній місії Церкви, тобто у євангелізації. Він пригадав, що богослови покликані нести у світ Євангеліє. «І справді, ви прислухаєтесь до того, що Святий Дух промовляє сьогодні до Церков у різних культурах, щоб вказати на завжди нові аспекти невичерпної таємниці Христа, де “сховані всі скарби мудрості і знання” (Кол. 2, 3)», – додав Папа, зазначаючи, що місією богословів є також приготовляти шлях для перших кроків віри, тобто, інтерпретувати віру для сучасної людини, щоб вона могла відчути близькість християнського вчення та обійми Церкви. Він наголосив, що завдання богослов’я не полягає у теоретичних дискусіях над життям, але у «втіленні віри у життя».

Перспективи на майбутнє

Підсумовуючи, Святіший Отець зазначив, що навіть після 50-ти років плідний трудів, залишається ще широке поле для праці. Виконуючи сумлінно свою місію, Міжнародна Богословська Комісія буде прикладом та заохоченням для всіх тих мирян та духовенства, які забажають посвятитись богослов’ю. При цій нагоді Папа пригадав, що у вивченні богослов’я ніколи не можна забувати про два виміри, які слід плекати: духовне життя та церковне життя.

Духовне життя передбачає покірну та постійну молитву, адже лише у відкритості на Святого Духа людина здатна зрозуміти та інтерпретувати Слово Отця: «Богослов’я народжується і розвивається навколішки». А другий вимір, тобто церковне життя, означає відчувати «у Церкві» та «з Церквою». Не можна займатись богослов’ям індивідуально, але у спільноті, у служінні усіх, аби у такий спосіб поширювати смак Доброї Новини серед братів та сестер свого часу.