Папа: Служачи бідним, вчимося Ісусових смаків і розуміємо, що саме не промине

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан

Бідні є цінними в Божих очах, бо не послуговуються мовою «я», потребують когось, щоб утримуватися, нагадуючи нам про те, що Євангелієм живеться саме так: як жебраки, звернені до Бога. На цьому наголосив Папа Франциск, проповідуючи під час Святої Меси, яку він у неділю, 17 листопада 2019 р., відслужив у базиліці Святого Петра у Ватикані з нагоди ІІІ Всесвітнього дня бідних. На Євхаристійну молитву з Єпископом Риму зібралися, зокрема, потребуючі разом з волонтерами з різних згуртувань, які поспішають до них з допомогою.

Шокуючі Ісусові слова

Коментуючи євангельський уривок про те, як відповідаючи на захоплення слухачів красою Єрусалимського храму, Ісус пророкує його повне знищення, мовляв, «каменя на камені не залишиться», проповідник зауважив, що Ісус шокує як сучасників, так і нас. Навіщо такі слова про «настільки священну інституцію»? Навіщо пророкувати про те, що «стійка упевненість Божого люду» впаде? Чому Господь допускає «падіння гарантій», яких і так у світі дедалі менше? Святіший Отець заохотив шукати відповіді у самих же Ісусових словах.

Що проминає, а що залишиться?

Папа зазначив, що Христос вказує на те, що майже все промине. Майже. Упадуть, проминуть «передостанні речі, але не остаточні»: Божий храм, але не Бог, людські царства й діла, але не людина. Пройдуть речі, «які часто здаються остаточними, але не є такими». Залишиться, натомість, живий Бог, «безмежно більший від будь-якого храму, який ми для Нього будуємо», та людина, «наш ближній, що вартує більше від усіх подій світу». І щоб допомогти це зрозуміти, «Ісус перестерігає нас від двох спокус».

Від «відразу» до «назавжди»

Першою з цих спокус є спокуса поспіху, спокуса «відразу». Ісус перестерігає, щоб не давати себе звести тим, які кажуть, що «час наблизився». Тобто, не треба йти за тими, які «підживлюють страх перед іншим і перед майбутнім», бо «страх паралізує серце та розум». Нас, натомість, часто опановує гарячкове бажання знати «все й відразу».

«Ганяючись за “відразу”, забуваємо про те, що залишається “назавжди”: слідкуємо за хмарами, що проходять, й втрачаємо з поля зору небо. Приваблювані свіжим гамором, не знаходимо більше часу для Бога і для ближнього, який живе поруч. Наскільки ж це справджується сьогодні! В маніакальній гонитві, здобуванні всього й відразу, той, хто відстає, створює незручності. А тому вважається відходами: скільки хворих, ненароджених дітей, людей з інвалідністю, бідних вважаються непотрібними», – зауважив Святіший Отець, додаючи, що як протиотруту від поспіху Ісус пропонує витривалість: «У вашій терпеливості здобудете ваші душі». А витривалість означає «щодня прямувати вперед, зосередивши погляд на тому, що не проминає: на Господі й на ближньому».

Мовою Ісуса не є мова «я»

Від іншого підступу Ісус перестерігає, коли каже: «Багато хто прийде під Моїм Ім’ям, кажучи: “Це я!”. Не йдіть за ними!». Йдеться про «спокусу “я”». Подібного до того, як «не шукає того, що відразу, але того що назавжди», так само християнин «не є учнем “я”, але учнем “ти”», тобто, не йде за обманом власних капризів, але за закликом любові, що є «голосом Ісуса». Але як відрізнити цей голос, бо ж «багато прийдуть в Моє Ім’я», – каже Христос, за якими не слід іти.

«Не вистачить начепити етикетку “християнин” чи “католик”, аби бути Ісусовим. Потрібно говорити тією самою мовою, що й Ісус, мовою любові, мовою “ти”. Мовою Ісуса говорить не той, хто каже “я”, але той, хто виходить із власного “я”», – підкреслив проповідник, зазначивши, що, натомість, також і в добродійності часто панує «лицемірство “я”»: шукання похвали, чиєїсь дружби, тощо. Боже слово, натомість, спонукає до «нелицемірної любові», щоб «давати тим, хто не має віддячитися».

Місце у Божому й нашому серці

«Бідні є цінними в Божих очах, бо не послуговуються мовою “я”: вони не утримуються самостійно, власними силами, вони потребують когось, хто візьме їх за руку. Вони нагадують нам, що Євангелієм живеться саме так: немов жебраки, звернені до Бога. Присутність убогих приводить нас до атмосфери Євангелія, в якому блаженні убогі духом», – сказав на завершення Святіший Отець, побажавши, аби ми приймали прохання бідних про допомогу як «заклик вийти із нашого “я”, прийняти їх з таким же поглядом любові, який щодо них має Бог».

«Як же прекрасно буде, коли бідні займатимуть в нашому серці таке саме місце, яке мають у Божому серці! Перебуваючи з бідними, служачи бідним, вчимося смаків Ісуса, розуміємо, що залишається, а що проминає», – підсумував Папа, нагадуючи, що серед «численних передостанніх речей», які проминають, Господь нагадує нам про остаточну, що залишиться назавжди: про любов, адже Бог – це Любов, «а бідний, який просить моєї любові, веде мене безпосередньо до Нього».