Папа в Барі: просімо в Бога сили вміти любити й прощати
с. Лідія Короткова, СНДМ – Ватикан
Актуальність заповіді любові до ворогів та необхідність благати в Бога сили любити ближніх були темою проповіді Папи Франциска під час Святїо Меси, відслуженої в південноіталійського міста Барі, де спочивають мощі святого Миколая чудотворця. Візит Святішого Отця до Барі відбувається в рамках завершення Зустрічі роздумів й духовності єпископів Середземноморського регіону.
Папа Франциск зосередив свої роздуми на прочитаному в цю неділю уривку з Нагірної проповіді Ісуса, що розповідає про заповідь любити ворогів. Його Святість підкреслив, що Ісус цитує старозавітній закон: «Око за око і зуб за зуб» (Мт 5:38; Вихід 21:24). Знаємо, що це означало: в того, хто щось забирає у тебе, ти віднімеш те ж саме. Насправді, на думку Папи, це був великий прогрес, бо він запобігав гіршій відплаті: якщо хтось заподіяв вам шкоду, ви відплатите тією ж мірою, ви не зможете зробити ще гірше. Завершення суперечки нічиєю було кроком вперед. Однак, Ісус іде далі, набагато дальше: «А я кажу вам не противтеся злому» (Мт 5, 39).
«Але як це зробити, Господи?» – запитав Папа. Якщо хтось про нас погано думає, чинить мені зло, то чи не можна відплатити йому тією ж монетою? Ісус відповідає, що ні, не може бути жодного насильства.
Далі Святіший Отець пояснив, що причиною того, чому Ісус просить нас любити навіть тих, хто нам чинить зло, є те, що небесний Отець, наш Батько, завжди любить усіх і, як пише святий євангелист Матей, велить сходити сонцю на злих і на добрих та посилає дощ на праведних і неправедних.
Далі Його Святість процитував уривок з першого читання на цій Святій Месі: «Святими ви мусите бути, бо я – святий, Господь ваш(Лев 19,2), пояснюючи, що це означає, що ми повинні жити так як Він, шукати те, що й Він. Саме так робив Ісус. Він не вказав пальцем на тих, хто Його несправедливо засудив і жорстоко вбив, а розпростер для них Свої руки на хресті. І він простив тим, хто пробив цвяхами Його зап’ястя (пор. Лк 23, 33-34).
Папа вказав, якщо хочемо бути учнями Христа, якщо ми хочемо називати себе християнами, то мусимо прямувати цим шляхом. «Люблені Богом, ми покликані любити; прощені, покликані прощати; заторкнуті любов’ю – дарувати любов, не чекаючи, коли почнуть інші; спасенні безкорисливо, покликані не шукати користі з добра, яке чинимо». Ісус не перебільшує, підкреслив Святіший Отець. Він говорить прямо та ясно. Цитує старозавітній закон і урочисто додає: «Але я кажу вам: любіть своїх ворогів».
Любити своїх ворогів і молитись за тих, хто нас переслідує. В цьому полягає християнська новизна, християнська різниця. Молитися й любити: ось що ми повинні робити; і не тільки тих, хто нас любить, не тільки друзів, не лише свій народ. Тому що любов до Ісуса не знає меж і бар'єрів. Господь просить у нас мужності любові без розрахунків, бо міра Ісуса - це любов без міри. Скільки разів ми нехтували Його проханнями, поводячись як усі! Але заповідь любові – це не звичайний виклик, вона лежить в основі Євангелія. Єдиний дозволений християнський екстремізм – це любов.
Далі Святіший Отець ще раз наголосив на потребі любити своїх ворогів, вказуючи, що нам буде корисно поставити собі запитання: «Що мене хвилює в житті: вороги, ті, що мене ненавидять? Або їх любити?» Не турбуймось чужою злобою, тими, хто погано про нас думає. Натомість починаймо обеззброювати власне серце з любові до Ісуса, бо хто любить Бога, той не має ворогів у своєму серці. Поклоніння Богу – це протилежність культурі ненависті. Ісус просить у нас одного: молитися й любити. Ось у чому полягає революція Ісуса, найбільша в історії: перейти від ворога, якого ненавидіти, до ворога якого любити, від культу нарікання до культури дарування. Якщо ми належимо до Ісуса, то це наш шлях!
Бог бачить далльше від нас. Він знаєте, як перемогти. Він знає, що зло можна подолати лише добром. Він спас нас саме так: не мечем, а хрестом. Любити й прощати – означає жити як переможці.
«У сьогоднішньому Гетсиманському саді, в нашому байдужому та несправедливому світі, де, як здається, бачимо агонію надії, християнин не може робити так, як ті учні, які спочатку схопилися за меч, а потім втекли.
Вирішення – шлях Ісуса: діяльна любов, смиренна любов, любов «до кінця» (Ів. 13, 1).
На закінчення проповіді Папа нагадав, що самотужки це нам не під силу, потрібно просити цієї благодаті, просити в Господа сили вміти любити й прощати. «Ми часто просимо в Бога допомоги й ласки для нас, але дуже мало просимо вміти любити! Недостатньо просимо вміти жити серцем Євангелія, насправді бути християнами. Сьогодні оберімо любов, навіть якщо це коштуватиме, навіть якщо треба буде йти проти течії. Не піддаваймось обумовленням загальної думки, не задовольняймось половинними заходами. Приймімо виклик Ісуса, виклик милосердя. Тоді будемо справжніми християнами і світ стане гуманнішим» – сказав Папа Франциск.
