Папа: Милосердя нікого не залишає позаду, спільність – запорука майбутнього

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан

«Минулої неділі ми святкували воскресіння Учителя, сьогодні стаємо свідками воскресіння учня. Проминув тиждень, тиждень, який учні, хоч і бачили Воскреслого, провели в страху, перебуваючи за зачиненими дверима, навіть не зумівши переконати у воскресінні єдиного відсутнього тоді Тому», – цими словами Папа Франциск розпочав свою проповідь під час Святої Меси, яку він у неділю, 19 квітня 2020 р., очолив у римському храмі Святого Духа, що є італійським осередком набожності до Божого Милосердя. Візит Святішого Отця й молитва в цьому храмі відбулися в 20-ту річницю встановлення свята Божого Милосердя та 25-ту річницю візиту до цього храму святого Папи Івана Павла ІІ.

Батько, що веде за руку

Що робить Ісус, маючи перед Собою це боязке невірство? Роздумуючи над розповіддю святого євангелиста Івана, Святіший Отець звернув увагу на те, що Ісус починає наново: приходить і вітається тим самим вітанням: «Мир вам!». Воскресіння учня розпочинається «із вірного та терпеливого милосердя», відкриваючи, що Бог «не перестає простягати нам руку», щоб підвести.

«Ми прямуємо життям навпомацки, як дитина, що починає ходити, але падає, кілька кроків – і знову падає, падає і падає, але тато щоразу її підводить. Рукою, що нас завжди підводить, є милосердя: Бог знає, що без милосердя залишатимемося розпростертими на землі», – підкреслив проповідник.

Принести Йому нашу злиденність

Хтось може, однак, заперечити, мовляв, я не перестаю падати. Такому Папа відповідає: «Господь знає про це і завжди готовий підвести тебе». Він не хоче, аби ми постійно поверталися думками до падінь, але щоб звернули свій погляд до Нього, Який «у падіннях бачить дітей, яких слід підвести, у злиднях бачить дітей, яких слід любити з милосердям». У цьому контексті Святіший Отець навів слова Ісуса, сказані у видіннях святий Фаустині Ковальській: «Я – любов і милосердя, не існує такої нужди, яка б могла бути співмірною моєму милосердю». Іншого разу Ісус сказав монахині: «Донько, віддай мені твою злиденність».

«Також і ми, – мовив проповідник, – можемо запитати себе: “Чи віддав я свою злиденність Господеві? Чи показав я Йому свої падіння, аби Він мене підвів?”. А чи може існує щось такого, що досі ношу в собі? Гріх, жаль з минулого, внутрішня рана, образа на когось, думка про конкретну людину… Господь чекає, аби ми принесли Йому наші злидні, щоб Він допоміг нам відкрити Своє милосердя».

Відкрити нашу цінність у Божих очах

Повертаючись до апостолів, Наступник святого Петра зазначив, що вони залишили Господа під час страстей і почувалися винуватими. Але Ісус не дорікає їм під час зустрічі, пораненим всередині, показує Свої рани. Тома має можливість доторкнутися, відкриваючи любов, торкаючись рукою до «ніжної близькості Бога». Спізнившись, коли обійняв милосердя, Тома випереджує інших і вірує не лише у воскресіння, але й у безмежну Божу любов. «Ось воскресіння учня: воно відбувається тоді, коли його крихка й поранена людськість заглиблюється в Ісусову. Там розсіюються сумніви, Бог стає моїм Богом, там починається сприйняття себе та любов до свого життя», – сказав Папа, додаючи:

«Дорогі браття й сестри, серед випробувань, які переживаємо, також і ми, як і Тома, з нашими страхами та сумнівами, виявилися крихкими. Ми потребуємо Господа, Який бачить у нас, не зважаючи на нашу слабкість, незатерту красу. З Ним відкриваємо, що ми є цінними в нашій тендітності. Відкриваємо, що ми, немов цінні кристали, є крихкими та цінними водночас. І якщо, немов кристал, ми прозорі перед Ним, Його світло, що є світлом милосердя, сяє в нас, а через нас – у світі».

Між страждаючими немає кордонів

За словами Святішого Отця, в це свято Божого Милосердя «найпрекрасніше звіщення» приходить через спізненого учня. Не було лише його, але Господь чекав на нього. Бо «милосердя не залишає того, хто позаду». «Тепер, коли замислюємося над повільним і сповненим труднощів відновленням після пандемії, насувається саме ця небезпека: забути про тих, які залишилися позаду. Загроза того, що нас уразить ще гірший вірус, яким є вірус байдужого егоїзму», – сказав він, пояснюючи, що це починається з думки, що «все буде добре, якщо мені буде добре», на основі чого доходить до сортування людей, а найслабші приносяться в жертву «на вівтарі прогресу».

«Однак, ця пандемія нагадує нам про те, що не існує різниці та кордонів між страждаючими. Всі ми крихкі, всі ми однакові, всі ми цінні. Те, що діється, потрясає нас зсередини: прийшов час усунути нерівність, зцілити несправедливість, що в корені загрожує здоров’ю всього людства», – наголосив проповідник, ставлячи за приклад первісну християнську громаду, описану в Діяннях Апостолів.

Не лише власні інтереси

У цій спільноті, як зазначив Папа, після воскресіння Ісуса один залишився позаду, але інші на нього чекали. Сьогодні, здається, навпаки, «невелика частка людства вирвалася вперед», а більшість залишилася позаду. «Це складні проблеми, не мені їх вирішувати», – може сказати кожен із нас. І хоч милосердя до інших може виставити нас наївними в очах ближніх, Ісус через святу Фаустину Ковальську закликає бути «милосердними з усіма», навіть тими, які зловживають нашою добротою.

«Так, з усіма, – підсумував Папа, – не думаймо лише про власні інтереси, про окрему вигоду. Приймімо це випробування як нагоду приготовляти завтрашній день для всіх, нічого не відкидаючи. Для всіх! Бо без спільного бачення для нікого не буде майбутнього. Сьогодні обеззброююча та безборонна любов Ісуса воскрешає серце учня. Також і ми, як апостол Тома, приймімо милосердя, спасіння світу. Та застосовуймо милосердя до того, хто є слабшим: лише так відбудуємо новий світ».