Послання Папи Франциска на Всесвітній місійний день 2020 (Підсумок)
с. Лідія Короткова, СНДМ – Ватикан
У третю неділю жовтня Католицька Церква відзначає Всесвітній місійний день, але Послання Папи з цієї нагоди оприлюднюється в контексті П’ятидесятниці. «Ось я, пошли мене!» (Іс 6,8) – словами старозавітного пророка Ісаї Святіший Отець розпочав своє цьогорічне Послання, висловлюючи вдячність Господеві за Надзвичайний місійний місяць, який був проведений за його ініціативою в жовтні минулого року. «Я переконаний, – написав Папа, – що він сприяв заохоченню місійного навернення в численних спільнотах на шляху, вказаному його гаслом: «Охрищені й послані: Христова Церква на місії в світі».
«Цього року, позначеному стражданнями та викликами, спричиненими пандемією Covid-19, це місіонерське паломництво всієї Церкви й далі триває в світлі слова, які ми знаходимо в розповіді про покликання пророка Ісаї: "Ось я, пошли мене!"(Іс 6, 8). Це постійно нова відповідь на Господнє питання: "Кого б мені послати?" (там же). Це покликання походить з Божого серця, з Його милосердя, що запитує як Церкву, так і людство в теперішній світовій кризі. "Як учнів з Євангелії, нас несподівано застала неочікувана та несамовита буря. Ми усвідомили, що перебуваємо в одному човні, всі вразливі та дезорієнтовані, але, водночас, важливі та потрібні, всі покликані залишатися разом, всі потребуючи взаємно підтримувати одні одних. У цьому човні… присутні всі ми, всі… Як ті учні, що одноголосно взивають і з тривогою кажуть: "Гинемо" (38), так і ми зрозуміли, що не можемо прямувати далі кожен сам по собі, але тільки разом (Проповідь під час молитовного чування на площі Святого Петра, 27 березня 2020). Ми дійсно налякані, збентежені й повні страху. Страждання і смерть примушують нас відчувати нашу людську крихкість; але, одночасно, признаємо, що всі ми відчуваємо сильне прагнення життя та звільнення від зла. В цьому контексті покликання до місії, запрошення вийти із себе самих заради любові до Бога і ближнього, постає як можливість взаємообміну, служіння, заступництва. Місія, яку Бог довіряє кожному з нас, змушує нас перейти від боязкого й замкнутого "я" до "я", наново віднайденого й оновленого даруванням самих себе», – пише Наступник святого Петра
Далі Святіший Отець вказав, що «в жертві хреста, де здійснюється місія Ісуса (пор. Ів 19, 28-30), Бог об’являє, що Його любов призначена для кожного і для всіх (пор. Ів 19, 26-27). І Він просить у нас особистої готовності бути посланими, бо Він – це Любов у відвічній місійній динаміці, що завжди виходить поза себе, щоб дати життя. З любові до людей Бог Отець послав Свого Сина Ісуса (пор. Ів 3,16). Ісус – це Місіонер Отця: Його Особа і Його дія є повній слухняності волі Отця (пор. Ів 4, 34; 6, 38; 8, 12-30; Євр 10, 5-10). У Свою чергу Ісус, розп'ятий і воскреслий задля нас, притягає нас у Своїй динаміці любові, а Своїм духом, Яким оживляє Церкву, вчиняє нас учнями Христа й посилає нас на місію в світ і до народів».
У Посланні з нагоди місійного дня Папа Франциск наголошує, що місія – це не програма, не намір, що має бути здійснений зусиллям волі. «Сам Христос спонукає Церкву виходити з себе самої, адже в місії звіщати Євангеліє ми прямуємо вперед тому, що Дух дає нам поштовх і нас несе», – зазначає він, додаючи:
«Бог завжди першим любить нас і з цією любов'ю Він нас зустрічає і кличе. Наше особисте покликання походить з того, що ми є Божими синами й дочками в Церкві, Його сім'єю, братами й сестрами в тій любові, яку нам засвідчив Ісус. Однак, усі мають людську гідність, що ґрунтується на Божому покликанні, щоб бути дітьми Божими й ставати в Таїнстві Хрищення і в свободі віри тим, чим вони відвічно є в Божому серці».
Глава Католицької наголошує, що людське життя народжується з Божої любові, зростає в любові й прагне до любові: «Ніхто не виключений з Божої любові до Бога й у жертві Ісуса на хресті Бог переміг гріх і смерть (пор.8, 31-39). Для Бога зло, а навіть і гріх, стає викликом любити й любити дедалі більше (пор. Рм 5, 38-48; Лк 23, 33-34). Тому в Пасхальному таїнстві Боже милосердя зцілює первісну рану людства й виливається на ввесь Всесвіт. Церква, вселенське таїнство любові Бога до світу, продовжує в історії місію Ісуса й посилає нас усюди, щоб через наше свідчення віри й звіщення Євангелія Бог і далі виявляв Свою любов і зміг доторкнутися і перетворити серця, уми, тіла, суспільства й культури в кожен час і на кожному місці».
Далі в Посланні на Всесвітній день місій Папа вказує, що місія – це відповідь, вільна й свідома, на покликання Бога, яке можемо відчути тільки тоді, коли переживаємо особистий зв’язок з Ісусом, що живе в Своїй Церкві. Святіший Отець запрошує поставити собі запитання, чи ми готові прийняти присутність Святого Духа в нашому житті, почути покликання до місії, як у подружньому, так і в богопосвяченому житті чи священстві, зрештою, в звичайному повсякденному житті? Чи готові ми бути посланими, щоб будь-де свідчити нашу віру в Милосердного Бога Отця, щоб звіщати Євангеліє спасіння Ісуса Христа, щоб поділяти божественне життя Святого Духа, будуючи Церкву? Чи готові ми, як Марія, Мати Ісуса, беззастережно служити волі Божій (пор. Лк 1, 38)?
«Ця внутрішня готовність дуже важлива для того, аби змогти відповісти Богові: "Ось я, Господи, пошли мене!"(Іс 6, 8). І це не в абстрактний спосіб, а в сьогоднішній Церкві та історії», – наголошує він.
Святіший Отець звернув окрему увагу на те, що розуміння того, що Бог говорить нам у часи пандемії, стає викликом також і для місії Церкви: «Хвороба, страждання, страх та ізоляція закликають нас поставити собі запитання. Убозтво людей, що самотньо вмирають, тих, що залишені на себе самих, що втрачають роботу й зарплату, тих, у кого немає домівки й їжі, змушує нас замислитись. Змушені на фізичну віддаль і залишатися вдома, ми запрошені наново відкрити потребу суспільних стосунків, а також спільнотних стосунків з Богом. Ця ситуація, не збільшуючи нашої недовіри й байдужості, повинна вчиняти нас уважнішими до того, як ми спілкуємося з іншими. І молитва, якою Бог заторкує та оживляє наші серця, відкриває нас для потреб любові, гідності й свободи наших братів, а також для дбання про все творіння».
Папа Франциск також звернув увагу на неможливість багатьох християнських громад збиратись як Церква, щонеділі служити Святу Літургію. В цьому контексті він підкреслив, що Господь звертається із запитанням, кого послати й очікує нашої великодушної й переконливої відповіді: «Ось я, пошли мене!» (Іс 6,8). Бог далі шукає, кого послати в світ і до народів, щоб свідчити Його любов, Його спасіння від гріха і смерті, Його визволення від зла (пор. Мт 9, 35-38; Лк 10, 1-12).
На закінчення Святіший Отець вказує, що відзначення Всесвітнього місійного дня також означає підтвердження того, що молитва, роздуми й матеріальна допомога становлять можливість активно брати участь у місії Ісуса в Його Церкві. Милосердна любов виражається також у збірках під час відзначень Місійного дня на підтримку місіонерської діяльності, щоб вийти назустріч духовним і матеріальним потребам народів і Церков в усьому світу.
«Нехай Пресвята Діва Марія, Зоря євангелізації й Утішителька скорботних, місійна учениця Свого Сина Ісуса, заступається і підтримує нас», – цими словами Вселенський Архиєрей закінчив Послання на Всесвітній місійний день, підписане 31 травня 2020 року, в Урочистість Зіслання Святого Духа.
