Де твій брат? Від Лампедузи до Covid: виклик братерства

Alessandro Gisotti - Ватикан

«Де твій брат? Голос крові його взиває до мене, – каже Бог. Це не є запитання, звернене до інших, це запитання, звернене до мене, до тебе, до кожного з нас». Минуло сім років після візиту Папи Франциска на Лампедузу та від того запитання, зверненого до людства під час Святої Меси, відслуженої на спортивному майданчику на острові в серці Середземномор’я. Подорож тривала лише кілька годин, але деякою мірою стала «програмною» для понтифікату. Так, на південному краю Європи, Папа Франциск показав, що має на увазі, коли говорить про «Церкву, яка виходить назовні». Він вчинив видимим ствердження про те, що дійсність краще бачиться з периферій, ніж із центру. Серед мігрантів, які втекли від війни та злиднів, він дав змогу доторкнутися до його мрії про «Церкву бідну і для бідних». З іншого боку, говорячи про Каїна та Авеля, він також поставив на передній план запитання про братерство. Фундаментальне запитання для нашого часу. Правдоподібно, для кожного часу…

Навколо осі братерства обертається увесь понтифікат Папи Франциска. Слово «браття» було першим, з яким він звернувся до світу як Папа ввечері, 13 березня 2013 року. Вимір братерства, якщо можна так сказати, лежить у ДНК цього Папи, який обрав ім’я Ассізького бідняка, людини, яка як свій єдиний титул вибрала «брат», «frater». Братерськими він називає свої стосунки з попередником Венедиктом XVI. Після підписання «Декларації про загальнолюдське братерство» цей код понтифікату стає ще помітнішим і очевидним для всіх. Однак, оглядаючись на сім попередніх років понтифікату Франциска, знаходимо різні вказівники на дорозі, що привели до підписання 4 лютого 2019 року, разом з Великим Імамом Аль-Азгар, історичного Документа з Абу-Дабі. Дорога, що й далі прямує вперед, оскільки ця подія на арабській землі хоч і була, без сумніву, метою, вона є також новим початком.

Повертаючись до «запитання з Лампедузи», особливо значущим є те, що Папа повторить ті самі слова й під час іншого дуже символічного візиту, а саме, до військового меморіалу в Редіпульї в соту річницю початку Першої світової війни. Також і тут, у вересні 2014 року, з усім своїм трагізмом знову зазвучав діалог між Богом і Каїном після убивства брата Авеля. «Яка мені різниця? Чи я є сторожем мого брата?». В цій відмові почуватися сторожем брата, кожного брата, Папа Франциск вбачає корінь усіх лих, які потрясають людство. Він підкреслює, що цей підхід є «цілком протилежним до того, якого від нас вимагає Ісус в Євангелії», «Той, хто піклується про брата, той входить у Господню радість; хто, натомість, не чинить цього, хто у своєму занедбанні каже: “Яка мені різниця?”, залишається поза нею».

З перебігом понтифікату бачимо, що спільна приналежність до загальнолюдського братерства виражається в усьому своєму різнорідному динамізмі, починаючи від екуменічного терену до міжрелігійного, від соціального виміру до політичного. Знову багатогранник стає образом, що якнайкраще представляє мислення та вчинки Папи Франциска. Братерство, в дійсності, має численні сторони. Як численними є люди та взаємини між ними.

Папа Франциск говорить про братів під час зустрічі молитви й миру у Ватиканських садах із Шимоном Пересом та Абу Мадзеном. «Ваша присутність, – підкреслював він, звертаючись до ізраїльського та палестинського лідерів, – є великим знаком братерства, який здійснюєте як сини Авраама, та вираженням уповання на Бога, Господа історії, Який сьогодні дивиться на нас як на братів один одному та бажає вести нас Своїми дорогами». В ім’я братерства, оживленого спільною вірою в Христа, здійснилася також немислима ще кілька років перед тим зустріч Єпископа Риму з Московським Патріархом, подія, яку благословив Константинопольський Патріарх Вартоломей І. На Кубі Франциск і Кіріл підписали спільний документ, який у вступній частині підкреслює: «З радістю ми зустрілися як брати в християнській вірі, що зустрічаються, аби поспілкуватися на живо». Братерство є також шифром, що дозволяє розшифрувати один із найпромовистіших і вражаючих жестів понтифікату: коліноприклонення та цілування ніг лідерів Південного Судану, запрошених до Ватикану на духовну віднову в дусі миру. «Вас трьох, що підписали Мирну угоду, – сказав Папа тремтячим голосом, – прошу як брат: перебувайте в мирі. Прошу від щирого серця. Прямуймо вперед».

Тож якщо Декларація Абу-Дабі була немовби розквітом насіння, посадженого на початку та протягом понтифікату, то напевно «переміна епохи», яку переживаємо, що була прискорена пандемією, вчиняє невідкладним взяття на себе відповідальності в питаннях загальнолюдського братерства. «Де твій брат?». Це запитання-заклик, піднесене в сонячний ранок 8 липня 2013 року на Лампедузі, сьогодні є ключовим. Світ, переконаний у самодостатності, в тому, що може прямувати вперед, керуючись егоїстичною логікою підходу «так було завжди», опинився на землі, зневірений і немічний перед обличчям невидимого й невловимого ворога. Й тепер не без труднощів підводиться, бо не знаходить надійної основи, на яку спертися. Цією основою, як нам повторює Папа Франциск, є братерство. Там – єдині основи, на яких слід будувати стійкий дім людства.

Коронавірус у драматичний спосіб показав, якими б різними не були рівні розвитку між країнами і прибуток всередині них, всі ми є уразливими. Ми є братами в тому самому човні, розхитаному хвилями шторму, який вражає всіх та кожного без різниці. «Завдяки бурі, – сказав Папа, промовляючи 27 березня під дощем на порожній площі Святого Петра, – спав макіяж отих стереотипів, якими ми приховували наші “еґо”, завжди перейняті власною зовнішністю; ще раз відкрилася ота благословенна спільна приналежність, якої не можемо позбутися: приналежність братів і сестер». Ось що може наново розбудити наші сумління, дещо анестезовані численними «пандеміями», такими як війни й голод, що стукають до наших дверей, але якими ми не переймаємося, доки їм не вдасться проникнути до нашої домівки. «Існує чимало інших пандемій, які спричиняють смерть людей, – нагадав Папа Франциск під час Святої Меси в “Домі святої Марти” 14 травня, – а їх не помічаємо, відвертаємо погляд в іншу сторону». Сьогодні, як і сім років тому на Лампедузі, Папа каже нам, що ми не повинні дивитися в іншу сторону. Бо якщо ми дійсно почуваємося братами й сестрами, членами одного тіла, іншої сторони на існує. Нею є ми…

(Опрацював о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ)