Папа: Помилка життя – загубитися в тисячах речей і не помічати Бога

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан

«Сьогоднішні читання підказують нам два ключові слова на період Адвенту: близькість і пильність. Близькість Бога та наша пильність: в той час, як пророк Ісая каже, що Бог близький з нами, Ісус в Євангелії закликає нас чувати в очікуванні на Нього», – цими словами Папа Франциск розпочав проповідь під час Святої Меси з нагоди першої неділі Адвенту, яку він відслужив у базиліці Святого Петра у Ватикані 29 листопада 2020 р., разом із новими кардиналами, що були введені до Колегії Кардиналів напередодні.

Розпізнати Божу близькість

Покликаючись на слова пророка Ісаї, що звертаючись до Бога на «Ти», називає його «нашим отцем», проповідник підкреслив, що Адвент – це час «творити пам’ять про близькість Бога, Який зійшов до нас». Але пророк просить Його «наблизити ще більше». Зрештою, слова «Боже, прийди і спаси», часто є початком нашої молитви, бо «перший крок віри» полягає у тому, щоби сказати Господеві, що потребуємо Його.

«Це також перше послання Адвенту та літургійного року, розпізнати Божу близькість і сказати Йому: Наблизься ще! Він хоче прийти до нас, але пропонує, не нав’язується, це нам належить невтомно казати Йому: Прийди!», – сказав Святіший Отець, зазначивши, що Адвент нагадує нам про те, що Ісус прийшов до нас і прийде наприкінці часів, ми ж повинні запитувати себе: чого варті ці приходи, якщо Він вже сьогодні не ввійде в моє життя?

Тренування пильності

Далі Папа зауважив, що «призиваючи Його близькість», ми тренуємо нашу пильність. У євангельському читанні прозвучав Ісусів заклик: «Пильнуйте!», повторений чотири рази у п’ятьох реченнях. Пильність є важливою в житті, бо «життєва помилка полягає в тому, щоби загубитися в тисячах речей і не помічати Бога», бо «приваблені своїми інтересами та розсіяні різною марнотою», ризикуємо загубити «сенс суттєвого».

«Але якщо ми повинні чувати, то це означає, що перебуваємо серед ночі. Так, тепер ми не живемо днем, але очікуванням дня, перебуваємо в очікуванні дня, серед пітьми та труднощів. День настане, коли будемо з Господом. Він прийде, не втрачаймо духа: ніч промине, зійде Господь, нас судитиме Той, Який помер на хресті за нас. Пильнувати означає очікувати цього, не дати знеохоченню поглинути себе, і це означає жити в надії», – сказав Наступник святого Петра, нагадуючи про те, що подібно до того, як перед нашим народженням на нас чекали ті, що нас люблять, так і тепер нас на небі очікує «уособлена Любов».

Небезпечний сон посередності

Але, як зауважив Святіший Отець, чувати не є легко, бо вночі природним є спати. Навіть Ісусові учні не змогли цього в ніч перед страстями, що завершилося зрадою, втечею, залишенням Учителя. «Також і на нас може зійти це заціпеніння», – сказав проповідник, зауваживши, що існує «небезпечний сон», яким є «сон посередності», що приходить тоді, коли ми «забуваємо про першу любов та інертно прямуємо вперед, переймаючись лише тим, щоби спокійно жити». Однак, «без поривів любові до Бога» перетворюємося в посередніх, літеплих, світських, і це «псує віру», яка є «гарячим прагненням Бога».

«Тож як можемо пробудитися зі сну посередності? Це легко: через пильність молитви. Молитися означає запалювати світло серед ночі. Молитва пробуджує із літеплості горизонтального життя, підводить погляд вгору, синхронізує нас з Господом. Молитва дає змогу Богові перебувати близько до нас, а тому визволяє від самотності й дарує надію», – сказав Папа, додавши, що другим «внутрішнім сном» є «сон байдужості».

Підступність байдужості

«Коли обертаємося лише навколо себе самих і наших потреб, байдужі до потреб інших, у серце сходить ніч», – зазначив проповідник, вказуючи на те, що це веде до постійного нарікання, до того, що почуваємося жертвами та всюди плетемо змову… І «сьогодні ця ніч» огорнула багатьох людей, які вимагають лише для себе та не цікавляться іншими. Як пробудитися з цього сну байдужості? З допомогою «пильності любові».

«Любов, – пояснив Папа, – це пульсуюче серце християнина: так само, як неможливо жити без пульсу, так неможливо бути християнином без милосердної любові». Й у той час, як декому здається, що «співчувати, допомагати, служити – це справа тих, які програли», у дійсності, це «єдина переможна річ», бо спрямована у майбутнє, до «Господнього дня», коли «все промине й залишиться лише любов».

«Молитися та любити, це і є пильність. Коли Церква покланяється Богові та служить ближньому, то не живе серед ночі. Навіть якщо втомлена та виснажена, прямує до Господа. Призиваймо Його: Прийди, Господи Ісусе, ми потребуємо Тебе. Наблизься до нас. Ти – світло: пробуди нас зі сну посередності, пробуди нас із пітьми байдужості. Прийди, Господи Ісусе, вчини пильними наші розсіяні серця: дай нам відчути прагнення молитися і потребу любити», – підсумував Святіший Отець.