Папа до Римської Курії: Криза повинна вести до оновлення, а не конфлікту

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан

«Криза пандемії – це слушна нагода для короткої призадуми на значенням кризи, що може кожному допомогти», – сказав Папа Франциск, зустрічаючись у понеділок, 21 грудня 2020 р., вранці, з очільниками відомств Римської Курії для традиційного в цій порі року обміну різдвяними побажаннями. Ця зустріч є нагодою зробити деякі підсумки щодо шляху Церкви протягом року, який завершується, та окреслити деякі напрямні щодо майбутнього.

Людина покликана до життя, не до смерті

Промовляючи після привітального слова, виголошеного кардиналом Джованні Баттістою Ре, Деканом Колегії Кардиналів, Святіший Отець розпочав зі ствердження, що народження Ісуса в Назареті нагадує нам про те, що «люди, навіть якщо повинні вмерти, народилися не для того, щоби вмирати, але щоб розпочинати», як зауважувала єврейська філософиня Ганна Арендт, перевернувши підхід свого вчителя Гайдеґера, який стверджував, що людина народилася для того, щоби бути вкинутою в смерть. «На руїнах тоталітаризмів минулого століття» вона визнала, що «чудом, яке вберігає світ» від його «природної» руїни є «факт народжуваності». Євангелія звіщає цю радісну новину простими словами: «Дитя нам народилося».

«Перед таїнством Втілення, поряд з Дитям, покладеним у яслах, як також і перед Пасхальним таїнством, поруч із Розіп’ятим, знаходимо правильне місце лише тоді, – зауважив Єпископ Риму, – коли стоїмо безборонні, смиренні, зосереджені на суттєвому».

Буря, що оголила істину про нас

Святіший Отець нагадав, що це Різдво є «Різдвом пандемії», медичної, економічної, соціальної, «а навіть і церковної» кризи, що завдала удару всьому світові. Криза перестала бути «уторованим поняттям» промов, але стала «загальною для всіх дійсністю». Це лихо стало не лише «випробуванням, яке неможливо ігнорувати», але й «великою нагодою, щоб навернутися та повернути автентичність».

«Провидіння захотіло, аби саме в цей важкий період я зміг написати енцикліку “ Fratelli tutti ”, присвячену темі братерства та соціальної дружби. Великим уроком, який приходить до нас з Євангелій дитинства, в яких розповідається про народження Ісуса, є урок нової співучасті та єдності, яка твориться між їхніми головними героями: Марією, Йосифом, пастухами, волхвами та всіма тими, які в той чи інший спосіб запропонували своє братерство й дружбу, щоби серед пітьми історії стало можливим прийняти Слово, Яке стало тілом», – сказав Папа, цитуючи згадану енцикліку, у 8 пункті якої він писав: «Сильно прагну, аби в цей період, який нам дано пережити, ми змогли, визнаючи гідність кожної людини, причинитися до відродження між усіма всесвітнього тяжіння до братерства». І важливим кроком у цьому є «мріяти разом»

Криза в Біблії

Переходячи до безпосередніх роздумів про кризу, Глава Католицької Церкви зауважив, що йдеться про явище, яке «охоплює всіх і все» та «присутнє в кожному періоді історії». Йдеться про «обов’язковий етап особистої та суспільної історії», що проявляється як «надзвичайна подія, що завжди викликає почуття трепету, туги, втрати рівноваги та непевності в рішеннях, які слід прийняти». Зрештою, корінь слова «krino» нагадує про те, що йдеться про «просіювання», що відділяє полову від зерна. «Також і Біблія наповнена особами, які “пройшли через віялку”, “персонажами в стані кризи”, які, однак, саме через неї сповняють історію спасіння», – підкреслив Папа.

У Старому Завіті

У цьому контексті Святіший Отець згадав про «кризу Авраама», який залишив рідний край, пережив велике випробування, яке вимагало готовності пожертвувати єдинородним сином, яке завершилося народженням нового народу. «Криза Мойсея» проявилася в зневірі самим собою, проханням, аби Бог послав з дорученою йому місією когось іншого, але через цю кризу «Бог учинив Мойсея Своїм слугою, який вивів народ з Єгипту». Ілля, пророк, якого порівнювали з полум’ям, у хвилини великої кризи навіть прагнув смерті, але відчув «присутність Бога немов подих лагідного вітру». Бо «Божий голос ніколи не є гуркітливим голосом кризи, але тихим голосом, який промовляє серед кризи».

У Новому Завіті

Іван Предтеча був охоплений сумнівами щодо ідентичності Ісуса, бо Він не представлявся як суддя, якого той очікував, але саме «ув’язнення Івана стало подією, після якої Ісус почав проповідувати Боже Євангеліє». Папа також згадав про «богословську кризу» святого Павла, поверженого блискавичною зустріччю з Христом на дорозі до Дамаску, що спонукало полишити особисті гарантії, аби йти за Ісусом. Святий Павло «був мужем, які дозволив кризі перетворити себе, й тому став творцем тієї кризи, що спонукала Церву вийти за межі ізраїлевої огорожі, щоби дійти до країв землі».

Криза Ісуса

За словами Святішого Отця, цей перелік біблійних персонажів можна продовжувати, й у ньому «кожен може знайти своє власне місце». Однак, «найпромовистішою» кризою є Ісусова криза.

В синоптичних Євангеліях підкреслюється, що Христос розпочав прилюдну діяльність після досвіду «кризи спокушування». Євангелисти підкреслюють, що сорок днів, які Ісус прожив у пустелі, позначені досвідом голоду та слабкості, і саме на цьому Лукавий хоче «розіграти свою переможну карту», скориставшись ослабленою людською природою Ісуса. Але саме в цьому мужеві, «випробуваному постом», спокусник відчув присутність Божого Сина, «Який вміє перемагати спокусу Божим словом».

Пізніше, за словами Папи, Ісус пережив «невимовну кризу» Гетсиманії, позначену самотністю, страхом, юдиною зрадою, втечею апостолів. Врешті – крайня криза хреста: солідарність з грішниками і почуття покинутості Отцем. Але Він не втрачає довіри, вручає Свого Духа в руки Отця, й це «повне та довірливе» віддання відкриває шлях до воскресіння.

Дивитися на кризу в світлі Євангелія

Як зауважив далі Глава Католицької Церкви, ці роздуми перестерігають нас від «поспішного осуджування Церкви на основі криз, спричинених вчорашніми й сьогоднішніми скандалами», як це чинив Ілля, виливаючи свою душу перед Всевишнім, представляючи становище Ізраїля як безнадійне. «Скільки то разів також і наші церковні дослідження схожі до розповідей без надії. Але прочитання дійсності, позбавлене надії, не можна назвати реалістичним. Надія дає нашому аналізові те, що наші короткозорі погляди неспроможні помітити», – сказав Папа, нагадавши, що Бог відповів Іллі, що дійсність не є такою, як він її бачить, що існує «залишок» праведних.

«Бог не перестає пророщувати зерна Свого царства між нами. Тут в Курії є чимало таких, які дають свідчення своєю покірною, непоказною, мовчазною, чесною, професійною та старанною працею без пліткування. Чимало таких між вами, за що дякую. Також і наш час має свої проблеми, але має також живе свідчення того, що Господь не покинув Свій народ, з тією різницею, що проблеми відразу опиняються на сторінках газет, це бачимо кожного дня, натомість, знаки надії стають новиною набагато пізніше, і то не завжди», – сказав Святіший Отець, підкреслюючи, що «той, хто не дивитися на кризу в світлі Євангелія, обмежується лише розтином трупа».

Він пояснив, що Євангеліє є першим, що «ставить нас у кризу». Але якщо «наново віднайдемо» мужність і смирення «сказати вголос», що криза є «періодом Святого Духа», то «перед обличчям досвіду темряви, слабкості, уразливості, протиріч і розгубленості» вже не почуватимемося роздавленими, але «постійно зберігатимемо внутрішнє уповання» на те, що речі набирають нової форми, що «випливає винятково з досвіду благодаті, прихованої в пітьмі».

Криза та конфлікт

Глава Католицької Церкви також закликав своїх співробітників «не плутати кризу та конфлікт». Бо якщо криза, «загалом», має позитивні наслідки, то конфлікт створює суперництво між особами, поділеними на друзів і на неприятелів, яких слід здолати. «Логіка конфлікту» постійно шукає «винуватих» та «праведних». Втрата «почуття спільної приналежності» сприяє зростанню чи утвердженню елітарності, «замкнених груп», які підтримують «обмежливі та часткові» бачення, чим збіднюють «універсальність нашої місії». Але бачення Церкви в категоріях конфлікту – між правицею та лівицею, прогресистами й традиціоналістами – «фрагментує, поляризує, викривлює та зраджує» її справжню природу. Церква ніколи не повинна стати «тілом у стані конфлікту, з переможцями й переможеними», бо це віддалює від «багатства та множинності», дарованих Святим Духом.

«Новизна, введена кризою, викликаною Святим Духом, ніколи не є новизною, що протиставляється старому, але новизною, яка проростає зі старого, вчиняючи його завжди плідним», – сказав Папа, вказуючи на приклад зерна, яке вмирає, але для того, щоб з нього проріс новий колос. «В цьому сенсі, – додав він, – ввесь наш спротив тому, аби ввійти в кризу, піддавшись проводові Святого Духа в період випробування, засуджує нас на самотність і безплідність. Захищаючись від кризи, ми ставимо перешкоди Божій благодаті, яка прагне проявитися в нас і через нас». Бо всі скандали, все те зло і протиріччя, які виходять на яв, нагадує нам про необхідність навернення та «вмирання» для того «способу життя, мислення та діяння, яке не відображує Євангеліє».

Криза та оновлення

Далі Святіший Отець звернув увагу на те, що за кожною кризою стоїть вимога оновлення. Але справжнє навернення вимагає всеохоплюючої готовності, перестати думати про реформу як про «латання старого одягу», применшуючи все до написання нової Апостольської Конституції.

«Ми повинні докладати зусилля для того, аби наша слабкість не стала перешкодою для звіщення Євангелія, але місцем, у якому виявляється велика любов, з якою Бог, багатий милосердям, полюбив і любить нас», – сказав Папа, звертаючи увагу на те, що під час кризи Ісус перестерігає нас від деяких «заздалегідь приречених на поразку спроб вийти з неї». Йдеться про спроби пришивати латку з нової одежі до старої чи вливання молодого вина до старих бурдюків: результат цього є передбачливим.

Правильним, натомість, є підхід «книжника, навченого про небесне Царство», який «виймає зі свого скарбу старі та нові речі». Цим скарбом є Передання (Традиція), яку Венедикт XVI порівнював із живою рікою, в якій завжди є початок і яка веде до порту вічності. «Старі речі» представляють «істини та благодать», які вже посідаємо, а новими є «різні аспекти істини, які крок-за-кроком розуміємо». «Жоден історичний спосіб жити Євангелієм не вичерпує його розуміння», – наголосив Святіший Отець.

Поведінка під час кризи

Що, отже, чинити під час кризи? «Насамперед, – відповідає Наступник святого Петра, – прийняти її як період благодаті, даний нам щоб зрозуміти Божу волю щодо кожного з нас і для всієї Церкви». Фундаментальним є «не перервати діалог з Богом, навіть якщо він є важким». Ми не повинні «втомлюватися завжди молитися», бо «не знаємо іншого вирішення проблем, як не те, щоби ще більше молитися та, водночас, зі ще більшим довір’ям чинити все те, що в наших силах».

Слуги «непотрібні»

«Дорогі браття й сестри, зберігаймо великий мир і спокій, у повному усвідомленні того, що всі ми, а я перший, є лише “непотрібними слугами”, з якими Господь повівся милосердно. Тому, було би прекрасним, якщо перестанемо жити в конфлікті, знову почуваючись як ті, що прямують вперед, відкриті на кризу», – побажав на завершення Святіший Отець, звернувши увагу на те, що криза є частиною руху, подорожі, а конфлікт – лише імітацією шляху, безцільним тинянням.

«Євангелія розповідає нам, що пастухи увірували в звіщення ангела та пустилися в дорогу до Ісуса. Ірод, натомість, замкнувся на розповідь волхвів та перетворив цю свою закритість у брехню та насильство. Кожен з нас, незалежно від посади, яку займає в Церкві, нехай запитає себе, чи хоче іти за Ісусом зі слухняністю пастухів чи із самозахистом Ірода, іти за Ним серед кризи чи захищатися від Нього в конфлікті», – заохотив Папа.

Подарунки

Наприкінці Святіший Отець звернувся до присутніх з проханням: «Дозвольте мені виразно попросити у вас усіх, які разом зі мною служите Євангелію, про різдвяний подарунок: вашу великодушну та захоплену співпрацю в звіщенні Доброї Новини, особливо, вбогим». Адже «Бога насправді знає той», який приймає бідного.

Склавши всім подяку за служіння та вділивши благословення, Папа подарував своїм найближчим співробітникам дві криги. Перша – це життєпис блаженного Шарля де Фуко, якого він назвав «Учителем в період кризи», а друга – це «Олотропія: дієслова християнської близькості» яка нещодавно побачила світ у Ватиканському книжковому видавництві.