Папа

Папа: катехизація повинна сприяти особистій зустрічі з Христом

Ділячись своїми роздумами про катехизу з представниками Катехитичного бюро італійського єпископату, Святіший Отець звернув увагу на такі моменти як керигма, катехиза і майбутнє та катехиза і спільнота.

Світлана Духович – Ватикан

У суботу, 30 січня 2021 р., Папа Франциск прийняв на аудієнції представників Катехитичного бюро Єпископської Конференції Італії з нагоди 60-річчя його заснування. Звертаючись до них, Святіший Отець зазначив що це бюро було засноване ще до сформування італійського єпископату та відіграло важливу роль у катехитичному оновленні після Другого Ватиканського Собору.

Наступник святого Петра поділився з учасниками аудієнції зі своїми роздумами про катехизацію, зосереджуючись на трьох моментах.

Катехиза – це звіщення

Папа зазначив, насамперед, що катехиза – це керигма [VN. з грец. κήρυγμα (керигма) – звіщення, проповідь]. Цитуючи документ Єпископської Конференції Італії «Оновлення катехизи», він підкреслив, що у переданні віри Святе Письмо є «Книгою, а не підручником». Завдяки катехизмовій розповіді, Святе Писання стає немов «середовищем», в якому людина почувається частиною тієї ж історії спасіння.

“Катехиза бере за руку і супроводжує в цій історії, – пояснив Папа. – Це започатковує шлях, в якому кожен знаходить свій ритм, бо християнське життя не вчиняє всіх однаковими, а цінує унікальність кожної Божої дитини.”

Катехиза перебуває також у постійному діалозі з літургією, символи якої промовляють до життя, вливаючи в нього благодать. Керигма, як підкреслив Святіший Отець, – це людина: Ісус Христос, а катехиза повинна сприяти особистій зустрічі з Ним, і тому вона ґрунтується на свідченні конкретних людей. Катехит, за словами Папи, – це людина, що зберігає та плекає пам’ять про Бога і вміє відродити цю пам’ять в інших.

Характеристики звіщення

Далі Вселенський Архиєрей вказав на деякі характеристики звіщення: воно повинно виражати спасенну любов Бога, ще перед моральним і релігійним зобов’язанням; воно не нав'язує істини, а апелює до свободи, як це робив Ісус; це звіщення повинно містити ноти радості й додавати життєвої сили. Це все вимагає від катехитів відкритості на діалог, терпеливості та прийняття, що не засуджує. Катехити, а також батьки, дідусі та бабусі, як зазначив Папа, повинні передавати віру мовою чи діалектом тих, до кого вони звертаються, бо, таким чином, спілкування відбувається від серця.

Катехизація і майбутнє

Другий момент, на який звернув увагу Папа Франциск, – це катехизація і майбутнє. Пригадуючи, що минулого року відзначалося 50-річчя документа «Оновлення катехизи», він процитував слова святого Павла VI, звернені до першої Генеральної Асамблеї італійського єпископату після Другого Ватиканського Собору: «Ми повинні дивитися на Собор з вдячністю Богові та з довір’ям у майбутнє Церкви; він буде великим катехизмом нового часу» (23 червня 1966 р.). В цьому контексті Святішій Отець вказав на те, що Собор – це вчення Церкви й не потрібно йти на компроміс з тими, хто намагається представити катехизацію, що не узгоджується з вченням Церкви.

Єпископ Риму додав також, що подібно до того, як у післясоборовий період Церква в Італії була готовою прийняти знаки часу, так і сьогодні «вона покликана запропонувати оновлену катехизу, яка б надихала кожну сферу душпастирства: харитативну діяльність, літургію, сім’ю, культуру, соціальне життя, економіку». Папа закликав не боятися говорити мовою людей, не боятися їхніх запитань, прислухатися до їхніх слабкостей та розробляти нові способи передання «багатства й радості керигми».

Катехиза і спільнота

Наступник святого Петра зауважив, що пандемія змусила замислитися над цінністю приналежності до спільноти, що «не є сукупністю окремих людей, а сім’єю, в яку можна інтегруватися, місцем, в якому піклуються одні про одних: молоді – про літніх людей, а літні люди – про молодь, сьогоднішнє покоління – про завтрашнє». Цей спільнотний вимір повинен бути в центрі катехизи та звіщення. Папа додав, що потрібно будувати спільноти, які вміють цінувати таланти кожного; спільноти з місійним духом, здатні служити найслабшим; спільноти, що дивляться в очі зневіреній молоді, приймають чужоземців і дають надію зневіреним; спільноти, що не бояться спілкуватися з тими, що мають відмінні ідеї; спільноти, які, як і добрий самарянин, знають, як перев’язувати рани із співчуттям.

Папа пригадав свої слова, з якими він звернувся до учасників Церковної конференції у Флоренції, наголошуючи, що він бажає, аби Церква була «дедалі ближчою до покинутих, забутих, недосконалих. […] Радісна Церква з обличчям матері, яка розуміє, супроводжує, обнімає».

На завершення Святіший Отець подякував представникам Катехитичного б’юро Єпископської Конференції Італії за їхню працю, закликаючи їх «і надалі молитися і креативно підходити до катехизації, зосередженої на керигмі, яка б дивилася у майбутнє наших спільнот, аби вони були дедалі більше вкоріненими в Євангелії, братерськими та інклюзивними».