Ступити на дорогу братерства (13)

Завершуємо читання третьої частини, названої «Мислити й творити відкритий світ», наприкінці якої, в світлі роздумів про загальне призначення благ, автор ділиться деякими думками про права народів.

Глава Католицької Церкви стверджує, що переконання про спільне призначення земного добра сьогодні вимагає застосувати цей принцип також і «до країн, до їхніх територій і можливостей» Бо якщо поглянути на це питання «не тільки з точки зору легітимності приватної власності й прав громадян конкретної нації, але також з точки зору першого принципу спільного призначення земних дібр», то можна сказати, що «кожна країна також є чужоземцем, бо добро її території не можна відмовити потребуючому, який походить не з її території» (124).

За словами Папи, це вимагає також іншого розуміння стосунків і торгівлі між країнами. «Якщо кожна особа має невід’ємну гідність, якщо кожна людина – мій брат чи сестра, і якщо світ справді належить усім, то не має значення – в якій країні вона народилася і в якій країні вона живе. Моя країна також несе відповідальність за її розвиток, і може це робити в різні способи», – пише він, вказуючи на такі можливі дії, як прийняти таку людину у випадку нагальної потреби, допомагати їй на батьківщині, не експлуатувати її та природних ресурсів цих країн, не підтримуючи корумповані системи, які «перешкоджають гідному розвитку народів». Так само те, що стосується народів, «можна застосувати й до різних регіонів кожної держави, між якими часто існує велика нерівність», в той час як «нездатність визнати всіх людей рівними» часто веде до того, що розвинуті регіони мріють звільнитися від, так би мовити, «баласту» бідних регіонів, аби «збільшити рівень свого споживацтва» (125).

Зупинячись на явищу глобалізації, Святіший Отець говорить про потребу нової мережі міжнародних стосунків, «бо неможливо вирішити великі проблеми світу, думаючи лише категоріями взаємодопомоги індивідам чи малим групам». Як вже було сказано в енцикліці «Laudato si’», несправедливість впливає не тільки на окремих людей, «але й на цілі країни, що змушує нас розглядати питання етики міжнародних стосунків». А справедливість вимагає визнавати й шанувати не тільки індивідуальні, але й соціальні права і права народів. Йдеться про забезпечення «основного права народів на існування і прогрес», як писав святий Іван Павло ІІ в енцикліці «Centesimus annus». І тут виходить на яв проблема боргового тиску, що «в багатьох випадках не тільки не сприяє розвиткові, але дуже його обмежує й ставить важкі для виконання умови». Тож, за словами Глави Католицької Церкви, хоча й підтримуємо засаду, що «кожний законний борг потрібно сплатити», але спосіб сплати боргу вбогими країнами багатим «не повинен вести до зупинки розвитку та загрози існування бідних країн» (126).

Підсумовуючи свої роздуми про будування відкритого світу, Папа зазначає, що «йдеться про нове мислення». Бо якщо не зможемо мислити по-новому, то ці слова «звучатимуть як фантазія». «Але якщо приймемо великий принцип прав, який випливає з невід’ємної гідності людини, то зможемо прийняти виклик мріяти й думати про нове людство. Можна мріяти про планету, яка всім дає землю, дім і працю. Це справжня дорога до миру, а не бездумна короткозора стратегія сіяння страху й недовіри перед лицем зовнішніх небезпек», – пише він, наголошуючи, що справжній і тривалий мир можливий лише «на основі глобальної етики солідарності й співпраці для служіння майбутньому, яке формується через взаємозалежність і співвідповідальність усього людського роду» (127).