Папа: Чотиридесятниця – це вихід з неволі до свободи

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан

«Поверніться до Мене всім своїм серцем», – закликав Господь Свій народ через пророка Йоіла, й цим закликом розпочалося перше читання під час Святої Меси з нагоди Попільної середи, яку Папа Франциск очолив на катедральному престолі базиліки Святого Петра 17 лютого 2021 року. Цей заклик пророка й став відправною точкою для його роздумів, якими він поділився з нагоди початку Великого Посту, який, за його словами, є «подорожжю повернення до Бога».

Всім своїм серцем

Як зауважив проповідник, ми, часто заклопотані та байдужі, не раз казали Богові: «Господи, прийду до Тебе пізніше…». Але саме тепер Господь взиває до нашого серця. В житті завжди знайдуться виправдання, але тепер «час повертатися до Бога». Й Господь закликає повертатися «всім своїм серцем».

«Великий Піст – це подорож, яка залучає все наше життя, всіх нас повністю. Це час, аби перевірити дороги, якими ми ходимо, щоби віднайти ту, яка приведе нас додому, щоб наново відкрити фундаментальний зв’язок із Богом, від якого все залежить», – мовив Святіший Отець, підкреслюючи, що Чотиридесятниця – це час на розпізнавання того, куди звернене наше серце, нагода, щоб запитати, куди спрямований «навігатор мого життя»: до Бога чи до власного «я»?

Від неволі до свободи

«Великопосна подорож – це вихід з неволі до свободи. Це сорок днів, які нагадують сорок років, протягом яких Божий народ подорожував у пустелі, щоби повернутися до землі свого походження. Але як непросто було залишити Єгипет!» – підкреслив Папа, вказуючи на те, що під час подорожі завжди була спокуса «оплакувати цибулю», повернутися назад, «прив’язавшись до спогадів про минуле». Так і для нас повернення до Бога утруднене «нашими нездоровими прив’язаннями», стримуване вадами, фальшивими гарантіями, віктимним наріканням, «яке паралізує». Тож потрібно «демаскувати ці ілюзії». А допомогою в цій мандрівці стануть подорожі, які пропонує Боже слово.

Повернутися до Отця

Насамперед, Святіший Отець запропонував поглянути на блудного сина, щоби зрозуміти, що й для нас настав «час повертатися до Отця». Ми також забули запах отчого дому та згайнували цінні блага на маловартісні речі, залишившись «із порожніми руками та невдоволеним серцем».

«Ми впали: ми сини й доньки, що постійно падають, ми схожі до малих дітей, які пробують ходити і падають на землю, потребують, аби тато кожного разу їх підвів. Тим, що завжди ставить нас на ноги, є Отче прощення: прощення Бога, сповідь – ось перший крок нашої подорожі повернення», – сказав Папа.

Повернутися до Ісуса

Далі проповідник вказав на оздоровленого прокаженого, який повернувся до Ісуса, щоб подякувати. Десятеро, як зауважив він, оздоровилися, але лише він «був також спесенний, бо повернувся до Ісуса». Всі ми маємо духовні недуги, вкорінені вади, паралізуючі страхи, з якими самі не даємо ради… «Ми потребуємо наслідувати цього прокаженого, який повернувся до Ісуса та припав Йому до ніг. Нам потрібне Ісусове оздоровлення, потрібно поставити перед Ним наші рани та сказати: Ісусе, стою перед Тобою, з моїм гріхом, з моїми злиднями. Ти – лікар, Ти можеш мене визволити. Оздорови моє серце», – мовив Папа.

Повернутися до Святого Духа

За словами Святішого Отця, ми покликані також «повернутися до Святого Духа». Попіл, яким посипається голову, нагадує про те, що ми є порохом, до якого повернемося. Але в цей порох Бог «вдихнув Свого Духа життя». Тому ми вже не маємо права жити, слідуючи за порохом, за речами, які зникають… «Повернімося до Святого Духа, Подателя життя, Полум’я, що воскрешає наш попіл», – закликав проповідник, підкреслюючи, що це полум’я «навчає нас любити».

Назустріч Богові

«Браття й сестри, ця наша подорож повернення до Бога можлива лише тому, що Він здійснив подорож нам назустріч. В іншому випадку вона не була б можливою. Перше, ніж ми вирушили до Нього, Він зійшов до нас», – вів далі Папа, підкреслюючи, що для того, аби «не залишити нас самими та супроводжувати нас у дорозі», Бог зійшов «у середину нашого гріха та нашої смерті». Тож нам залишається «дозволити Йому взяти нас за руку». Саме це значення має заклик Апостола Павла піддатися тому, щоби примиритися з Богом, бо «цей шлях не ґрунтується на наших силах».

«Навернення серця, разом із жестами та практиками, які його виражають, можливе лише тоді, коли відправною точкою є першість Божої дії. Нас до Нього повертають не наші здібності та наші заслуги, виставлені напоказ, але Його благодать, яку потрібно прийняти», – наголосив Наступник святого Петра, нагадуючи слова з Євангелії про те, що праведними нас робить не праведність, практикована перед людьми, але «щирі взаємини з Отцем».

Всередину себе та до ближніх

Як зазначив проповідник, цього дня схиляємо голову, щоб отримати попіл, а по завершенні Чотиридесятниці «схилимося ще більше», щоби вмивати ноги ближнім. «Великий Піст, – сказав він, – це смиренне сходження всередину себе самих і до інших». Слід збагнути, що спасіння – це не драбина до слави, але «пониження для любові». І щоб не збитися з дороги, слід «ставати перед Ісусовим хрестом», що є «мовчазною катедрою» Бога, треба «кожного дня вдивлятися в Його рани», розпізнаючи в цих пробоїнах «нашу порожнечу, наші недоліки, рани гріха». Його рани «відкриті для нас», ми «зцілилися цими ранами».

«Цілуймо їх і зрозуміємо, що саме там, у найболючіших життєвих ранах, Бог чекає нас зі Своїм нескінченним милосердям. Бо саме там, де ми є найуразливішими, де ми найбільше соромимося, Він вийшов нам назустріч. І тепер, вийшовши нам назустріч, Він запрошує нас повернутися до Нього, аби наново віднайти радість з усвідомлення того, що ми люблені», – підсумував Папа.

Обряди Попільної середи

Після хвилинної паузи для роздумів, Святіший Отець прочитав молитву благословення попелу та окропив його свяченою водою. Далі кардинал Анджело Комастрі, Архипресвітер базиліки Святого Петра посипав попелом голову Святішого Отця, а тоді Папа здійснив цей обряд над кардиналами та співслужителями, а деякі з них – над усіма учасниками Євхаристійного богослужіння.