ПАПА

Ступити на дорогу братерства (27)

Сьомий розділ енцикліки «Fratelli tutti» про братерство та суспільну дружбу має назву «Шляхи нової зустрічі» та присвячений темі миру. В ньому Папа підкреслює, що мир пов’язаний з істиною, справедливістю та милосердям, присвятивши чималу частину цих роздумів аспектові прощення. Заключна частина цього розділу присвячена двом «екстремальним ситуаціям», які можуть здаватися вирішенням в особливих обставинах, але в дійсності є «фальшивими відповідями», які запускають «нові деструктивні чинники». Ними є війна та смертна кара. Сьогодні читаємо про першу з них.

«Шахрайство в серці тих, що лихо замишляють; радість – хто рає мир» (Прип. 12, 20), – цитуючи ці слова з Книги Приповідок, Глава Католицької Церкви зазначає, що досі існують люди, що вважають війну «вирішенням проблем». «Війна, – пише він, – це не привид минулого, а постійна загроза. Світ зустрічає дедалі більші труднощі на повільній дорозі до миру, яку вибрав і яка почала приносити деякі плоди» (257).

Тому, беручи до уваги появу умов для поширення воєн, Папа нагадує сказане 2015 року в штаб-квартирі ООН, коли він стверджував, що «війна – це заперечення усіх прав і трагічна агресія проти довкілля. Якщо прагнемо справжнього цілісного розвитку для всіх людей, то потрібно невтомно намагатися уникати воєн між націями і народами. Ради цього потрібно забезпечити верховенство права, невтомний процес переговорів, посередників, арбітражні органи – як пропонує Статут ООН, справжня фундаментальна норма права». За словами Святішого Отця, 75 років існування ООН і досвід перших 20 років цього тисячоліття «показують користі від повного застосування міжнародних норм і шкоду від нехтування ними». «Статут ООН, якщо його шанують і застосовують прозоро й щиро, стає обов’язковою точкою відліку для справедливості й дорогою до миру. Але це вимагає не приховувати фальшиві наміри і не ставити партикулярні часткові інтереси країни чи групи вище від загального добра всього світу», – зазначає він, підкреслюючи, що якщо норми застосовувати лише тоді, коли це вигідно, вивільняються неконтрольовані сили, які «шкодять суспільству, найслабшим, братерству, довкіллю, культурі, і тоді весь світ зазнає безповоротних втрат (257).

Наступник святого Петра зазначає, що вдаючись до маніпулювання інформацією, дуже легко прийняти рішення на користь війни, користуючись різними доказами, які нібито гуманні, захисні чи превентивні. Фактично, за останні десятиліття всі війни були нібито «справедливими». Катехизм Католицької Церкви говорить про можливість законного захисту за допомогою збройної сили, але таке рішення підпорядковує «суворим умовам моральної законності». Однак, «можна легко впасти у дуже широку інтерпретацію цієї законної можливості», адже саме так намагаються виправдати і, так би мовити, «превентивні» напади чи воєнні акції, які з легкістю провокують «лихо і безладдя, важчі, ніж лихо, яке слід усунути». Проблема полягає в тому, що «з розвитком ядерної, хімічної та біологічної зброї і з величезними й зростаючими можливостями нових технологій», війна набула неконтрольованої нищівної сили, а тому «ми вже не можемо думати про війну як про вирішення проблем, бо шкода, ймовірно, буде більшою від гіпотетичної користі». Тож за таких обставин «дуже важко наводити раціональні докази, розроблені в минулі віки, щоби говорити про можливість “справедливої війни”» (258).

Папа також звертає увагу на те, що з розвитком глобалізації те, що може здаватися швидким чи практичним рішенням для якогось регіону планети, запускає цілий ланцюг «ґвалтовних і часто прихованих чинників», які остаточно вдаряють в усю планету й відкривають двері для нових і страшніших майбутніх воєн. У нашому світі існують вже не тільки «частини» війни в тій чи іншій країні, але ми є свідками «світової війни почастиної», бо долі країн тісно пов’язані між собою (259).

Святіший Отець наводить слова свого попередника святого Івана ХХІІІ, який в енцикліці Pacem in terris писав, що «в нашу добу, яка сповнена атомною потугою, відновлювати порушені права за допомогою війни є безглуздям». Папа Ронкаллі укріпив переконання, що аргументи за мир набагато сильніші від будь-яких часткових інтересів й довіри до застосування зброї. «Але світ, – додає Папа Франциск, – не використав у повній мірі можливості, які давало закінчення холодної війни, через відсутність загального бачення й спільного розуміння майбутнього. Перемогли часткові інтереси, які не брали до уваги відповідальність за загальне добро. У такий спосіб знову відчинилися двері для зрадливого привиду війни (260).

Глава Католицької Церкви наголошує, що після війни «світ стає гіршим від того, яким був до неї». «Війна – це провал політики і людства, ганебна капітуляція, поразка від сил зла. Не зачиняймося в теоретичних дискусіях, торкаймося ран і тіл поранених. Пригляньмося до великої кількості мирного населення, вбитого як “супутні втрати”. Запитуймо постраждалих. Звернімо увагу на біженців, на тих, які постраждали від радіоактивної і хімічної зброї, на жінок, які втратили своїх дітей, на скалічених чи позбавлених дитинства дітей. Звернімо увагу на правду цих жертв насильства, погляньмо на дійсність їхніми очима й послухаймо їхні розповіді з відкритим серцем. Таким чином зможемо побачити прірву зла в серці війни і не турбуватимемося, що нас вважатимуть наївними через те, що ми вибрали мир» (261), – заохочує Святіший Отець, закінчуючи цю частину роздумів критикою політики стримування.

Цитуючи своє послання учасникам конференції ООН, яка обговорювала юридичну заборону ядерної зброї (23 березня 2017), Папа наголошує, що якщо «взяти до уваги основні загрози мирові й безпеці з їхніми різноманітними вимірами у багатополярному світі ХХІ століття, такі як, наприклад, тероризм, асиметричні конфлікти, інформаційна безпека, екологія, бідність, то постає багато сумнівів щодо адекватності ядерного стримування як ефективної відповіді на ці виклики». Ця тривога зростає, якщо взяти до уваги «катастрофічні гуманітарні й екологічні наслідки». «Мир і міжнародна стабільність не можуть спиратися на фальшиве відчуття безпеки, на загрозу взаємного чи тотального знищення, на звичайну рівновагу сил», – стверджує він, підкреслюючи, що «будь-яка відповідь на ядерну загрозу повинна бути спільною і узгодженою на основі взаємної довіри», яку можливо будувати «лише через щирий діалог заради загального добра, а не ради захисту прихованих чи партикулярних інтересів». А гроші, які витрачалися на зброю й інші військові потреби, «використаймо на створення Міжнародного Фонду, метою якого буде остаточне подолання голоду і розвиток найубогіших країн у такий спосіб, щоб їхні мешканці не вирішували свої проблеми насильством чи підступом і не були змушені покидати свої країни в пошуках гіднішого життя (262).

(На основі перекладу українською мовою, поширеного єзуїтською спільнотою в Україні).