Папа відхилив зречення кардинала Райнгарда Маркса
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ - Ватикан
«Якщо приходить спокуса вважати, що підтверджуючи твою місію та не приймаючи твоє зречення, цей Єпископ Риму (твій брат, який тебе любить) не розуміє тебе, задумайся над тим, що святий Петро відчував перед Господом, коли в свій спосіб представив зречення: “відійди від мене, бо я грішний”, але почув відповідь: “паси мої вівці”», – цими словами Папа Франциск завершує листа, надісланого у відповідь кардиналові Райнгарду Марксу, Архиєпископові Мюнхена та Фрайзінга, який цими днями подав йому прохання про зречення з пастирського уряду, мотивоване недостатньою, на його думку, реакцією німецького єпископату на проблему сексуальних зловживань, за що він почувався зобов’язаним взяти на себе свою частку відповідальності.
Святіший Отець дякує ієрархові за «християнську мужність, яка не боїться хреста, не боїться приниження перед обличчям жахливої дійсності гріха». За його словами, вся Церква перебуває в кризі, без повного усвідомлення чого не буде можливим зробити крок вперед, оскільки «політика страуса нікуди не приведе», а до кризи слід підходити «з нашою пасхальною вірою».
«Я погоджуюся з тобою в тому, як ти описуєш сумну історію сексуальних зловживань і той спосіб, яким Церква донедавна реагувала, як катастрофу. Усвідомлення цього лицемірства в способі життя вірою є благодаттю, першим кроком, який ми повинні зробити. Ми повинні взяти на себе тягар історії, як особисто, так і спільнотно. Ми не можемо залишатися байдужими перед обличчям цього злочину», – пише Папа, додаючи, що «історичні ситуації повинні інтерпретуватися відповідно до герменевтики часу, в який вони трапилися, але це не звільняє від необхідності взяти їх до уваги», а тому кожен єпископ у Церкві повинен прийняти цей тягар і запитувати: «Що я маю чинити перед обличчям цієї катастрофи?».
Глава Католицької Церкви згадує про вже неодноразові «mea culpa» з огляду ні історичні помилки минулого. Сьогодні, за його словами, від нас вимагається реформи, яка не полягає в словах, але у відважних вчинках, спрямованих на долання кризи, прийняття дійсності, «якими б не були наслідки цього». А «кожна реформа починається із себе самих». Без цього ми будемо нічим іншим, як лиш «ідеологами реформ», які особисто не беруть участі, на відміну від Ісуса, Який вв’язався у справу Своїм життям, Своєю історією, Своїм тілом, розіп’ятим на хресті. Саме це, як зазначив Папа, зробив і кардинал Маркс, представляючи зречення, оскільки «приховання минулого до нічого нас не приведе. Мовчання, занедбання, надмірне зважання на престиж інституцій приведуть лише до особистої та історичної поразки».
У цьому контексті Святіший Отець вказує на нагальність того, аби дозволити Святому Духові «привести нас до пустелі опустошення, до хреста і до воскресіння». Відправною точкою цього шляху є «покірне визнання: ми помилилися, ми згрішили». «Ні опитування, ні могутність інституцій не спасуть нас. Не врятує нас престиж нашої Церкви, що схиляється до приховування своїх гріхів, не спасе нас могутність грошей чи думка засобів комунікації (від яких ми часто стаємо залежними). Спасемося, відчинивши двері Тому, Який може це вчинити, та визнаючи нашу наготу: “я згрішив”, “ми згрішили”, а також плачучи та бурмочучи, як лише можемо, оте “відійди від мене, бо я грішний”, що є спадщиною, яку перший Папа залишив Папам і єпископам Церкви», – пише Франциск, покликаючись на слова Симона-Петра, коли той вперше усвідомив, ким є Ісус. Так поводячись, відчуємо той «цілющий сором, який відчиняє двері співчуттю та лагідності Господа, Який завжди поруч».
Єпископ Риму зазначає, що цінує синівський жест кардинала Маркса, виявлений його листом, як і його готовність і далі охоче служити «як священик і Єпископ Церкви», докладаючи зусилля на користь духовного оновлення. «Й ось якою є моя відповідь, дорогий брате, – підсумовує Папа. – І далі чини все те, що пропонуєш, але як Архиєпископ Мюнхена та Фрайзінґа».
