“Щоб усі були одно”. Таємниця Церкви, яку бажав Христос

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ - Ватикан

Після насичених багатьма подіями та зустрічами перших двох днів, третій день Пастирського візиту святого Івана Павла ІІ до України (25 червня 2001 р.) був трохи спокійнішим і розпочався Божественною Літургією у візантійському обряді, відслуженою на київському аеродромі «Чайка». Ввечері того ж дня Глава Католицької Церкви відлетів до Львова.

Щоб усі були одно

«Як Ти, Отче, в мені, а я в Тобі, щоб і вони були в нас об’єднані; щоб світ увірував, що Ти мене послав», – ці слова Ісуса, записані святим євангелистом Іваном, якими Христос молився під час Тайної Вечері, стали відправною точкою для роздумів, якими Святіший Отець поділився у проповіді. «Щоб усі були одно»: як зазначив Іван Павло ІІ, «світлиця Тайної Вечері – це місце єдності, яка народжується з любові», а «євангелізацію без повного сопричастя братів» неможливо назвати автентичною. Саме на цьому місці Ісус являється Своїм після воскресіння, саме там вони приймають Святого Духа в день П’ятидесятниці.

«З дару воскреслого Христа народжується нове людство, Церква, в якій сопричастя перемагає поділи і розсівання, започатковані духом світу», – сказав проповідник, додавши, що в словах «Щоб усі були одно» міститься «таємниця Церкви, яку бажав Христос». «У новому людстві, що народжується з серця небесного Отця і в якому Христос є Головою і яке живе з дару Духа, співіснує багатство традицій, обрядів, канонічних дисциплін, які далекі від того, щоб чинити замах на єдність Христового Тіла, навпаки, вони його збагачують своїми дарами. У ній постійно повторюється чудо П’ятидесятниці: люди різних мов, традицій і культур почуваються об’єднаними у визнанні однієї віри в єдиному сопричасті, що народжується з висот», – підкреслив Святіший Отець.

Повертатися до світлиці Тайної Вечері

Згадавши про різні прояви того, як Церква на цих землях «насправді могла користати з багатьох культурних відносин і християнського свідчення різного походження», про різні плоди святості та мучеництва, Іван Павло ІІ висловив упевненість у тому, що «наново здобута незалежність відкрила новий і багатообіцяючий період». Перше десятиріччя незалежності, за його словами, показало, що «незважаючи на спокуси беззаконня і корупції», духовне коріння України є сильним, а тому він побажав, аби вона і надалі живилася «ідеалами особистої, суспільної і церковної моралі, служачи загальному добру, гідності і самопосвяті, не забуваючи дару Десяти Божих Заповідей».

Пригадування віковічної вірності Євангелію, за словами Святішого Отця, майже природно знову приводить до світлиці Тайної Вечері, до слів, які Христос сказав напередодні Своїх Страстей. «Церква, – сказав він, – постійно повертається до світлиці Тайної Вечері, де вона народилася і де розпочала своє посланництво. Церква відчуває потребу повертатися туди, де Апостоли, після воскресіння Господнього, сповнилися Святим Духом, отримуючи дар мов, щоб могти серед народів і націй світу звіщати великі діла Божі».

«Щоб усі були одно!». Іван Павло ІІ висловив спільне бажання «приєднатися до молитви Господа за єдність своїх учнів»: «Це щирий заклик до єдності християн. Це безнастанна молитва, яка несеться з покірних і готових до слухання сердець. Мислити і великодушно діяти, щоб могло здійснитись бажання Христа. З цієї землі, освяченої кров’ю незліченних мучеників, я разом з вами заношу мою молитву до Господа, щоб усі християни знову були “одно”, згідно з бажанням Ісуса у світлиці Тайної Вечері. Нехай же християни третього тисячоліття постануть перед світом з одним серцем і з однією душею!».