Папа: здолати глобалізацію байдужості, щоби будувати цивілізацію любові
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ - Ватикан
«Блаженні вбогі духом, бо їхнє царство небесне», – навчав Ісус Христос, слова Якого записав святий євангелист Матей. Поглибленню цієї теми присвячений дводенний семінар, організований 3 і 4 жовтня 2021 р. Папською Академією Соціальних Наук на тему: «Милосердна любов, соціальна дружба та припиненні бідності. Наука та етика щастя». Завданням ініціативи, як зазначено на сайті Академії є формування нової глобальної етики для ХХІ століття, що ґрунтуватиметься на тисячолітній мудрості сходу та заходу, на євангельських блаженствах, на здобутках сучасної науки та прагненнях планети. Учасники розглядають етичні, інституційні та економічні виклики викорінення бідності, шукаючи відповіді на такі запитання: Хто такі вбогі духом? Які причини бідності та її наслідки? Якими є економічні права бідних? Якими є наші релігійні та моральні обов’язки щодо бідних? Які можливості існують для перерозподілу прибутку та соціального захисту?
В чому полягає щастя?
Свої роздуми Папа Франциск розпочинає зі ствердження, що щастя є найглибшим прагненням кожної людини, а Господь запевняє його тим, які наслідуватимуть Його стиль життя, запропонований у блаженствах. Водночас, не всі мають те саме розуміння щастя, і сьогодні існує «переважаюча парадигма», яка «плутає вигоду із щастям, розваги із добрим життям». «Це витончена форма ідеологічного колоніалізму. Йдеться про нав’язування ідеології, згідно з якою щастя полягає лише в тому, що вигідне, в речах і благах, у достатності речей, слави та грошей», – пише Святіший Отець.
Не кількість благ, а зміна парадигми
Наступник святого Петра зауважує, що таке шукання егоїстичного задоволення породжує страх не володіти достатньою кількістю та веде до жадібності, як окремих осіб, так і країн, багатих і бідних, а також до «удушливого матеріалізму та загального стану конфлікту». І в цей період накопичення великих багатств, «коли мало б стати можливим покласти край бідності», впливові сили панівного єдиного мислення нічого не говорять про бідних, про похилих віком, про мігрантів, про ненароджених дітей, про важкохворих.
«Невидимі для більшості, вони зазнають ставлення як до речей одноразового вжитку. А коли стають помітними, то часто представляються як непотрібний тягар для громадської скарбниці. Злочином проти людяності є те, що наслідком цієї панівної жадібної та егоїстичної парадигми нашу молодь експлуатує нове та зростаюче невільництво торгівлі людьми, зокрема, в примусовій праці, проституції та торгівлі органами», – зазначає Папа, вказуючи на те, що виходом з цієї ситуації не є наявність ще більшої кількості благ, але «впровадження завжди нової та революційної парадигми Ісусових блаженств, починаючи з першого».
Убогість духа та матеріальна бідність
У цьому контексті Святіший Отець підкреслює відмінність між убогістю духа, про яку говорить Ісус, та матеріальною бідністю, тобто, позбавленням необхідного для прожиття. Христос не називає блаженством злидні. Матеріальні злидні є «своєрідним пеклом», оскільки вони послаблюють свободу людини, наражаючи її на різні форми сучасного рабства з метою виживання. Такі ситуації є злочинними, й вимагають суворого викорінювання, боротися з якими повинні всі, в рамках власної компетенції, особливо «уряди, міжнародні та національні корпорації, громадянське суспільство та релігійні спільноти».
Коли Ісус називає блаженними, тобто, щасливими, вбогих духом, то це є «закликом до свободи, що надає пріоритет необхідності надавати допомогу хворому й убогому». Крім того, Господь проголошує, що під час остаточного суду критерієм оцінки буде протокол підтримки потребуючих. «Вбогі духом багаті цим “чуттям” Святого Духа, багаті братерством і спраглі соціальної дружби», – зазначає Папа, вказавши на приклад святих Франциска з Ассізі та Терези з Калькутти, що представляють величезну шерегу людей, які «отримали благодаті від бідних, бо у кожному братові й сестрі, що перебували в труднощах, вони обіймали тіло страждаючого Христа».
Загальне призначення благ і приватна власність
Святіший Отець також ділиться думками про зростаючу прірву між багатими та бідними, що породжує соціальний безлад, конфлікти та підважує основи демократії. Причиною цього він називає «прогресивну ерозію стосунків братерства, соціальної дружби, гармонії, довіри та пошани, що лежать у основі громадянського співжиття». «Природно, що жадібність, яка керує системою, вже віддавна відсунула вбік основний економічний, соціальний і політичний наслідок “духа вбогості”, яким є вимога соціальної справедливості та співвідповідальність у розпорядженні благ і плодів людської праці», – зауважив Глава Католицької Церкви, цитуючи Катехизм Католицької Церкви, який щодо теми приватної власності навчає: «Загальне призначення благ залишається пріоритетним, навіть якщо сприяння спільному добру вимагає пошани до приватної власності, права на неї і користування нею». Папа зазначив, що власники благ повинні розпоряджатися ними в дусі вбогості, «відкладаючи найкращу частку для гостя, хворого, бідного, літнього, беззахисного, відкинутого». Як навчав святий Амбросій, коли даємо потребуючим, то не даємо своє, а повертаємо те, що їм належить.
Прямуючи до глобалізації солідарності
Поряд з поширеною «глобалізацією байдужості», яку Святіший Отець неодноразово викривав, він вказує і на те, що протягом періоду пандемії ми бачили також, «наскільки глобалізація солідарності зуміла проявитися зі своєю характерною тактовністю в різних закутинах наших міст». Важливо, аби вона поширювалася і, насамперед, вкорінювалася в житті молоді. «Це вимагає від нас, – додає він, – аби ми виразно та з надією трудилися над освітніми моделями, спроможними поширювати між молодими поколіннями дух блаженств».
Небезпека жадібності
Наприкінці Папа ділиться деякими думками навколо перестороги святого Павла, який вказує своєму учневі Тимотеєві на небезпеку, пов’язану із багатствами та жадібністю: «А ті, що хочуть багатіти, впадають у спокусу та в тенета, і в безліч бажань безглуздих та шкідливих, що штовхають людей у прірву та погибель. Бо корінь усього лиха – грошолюбство».
«Багатьом здаватиметься, – пише Святіший Отець, – що цей текст має релігійну або аскетичну вартість, але не економічну. Крім того, він їм здаватиметься руйнівним для економіки. Однак, він є надзвичайно соціально-економічним і політичним текстом, як і Христові блаженства, зокрема, блаженство духа вбогості, яким він надихається. Бо святий Павло з крайньою ясністю пише що “вони прошили себе численними болями”, тобто, жадібність не принесла їм економічне чи соціальне благополуччя, якого вони шукали, ні свободу і щастя, яких прагнули. Навпаки, жадібність немилосердно і несправедливо поневолює почергову владу в безжалісній боротьбі за золотого тільця та за панування, як це показує сучасна економіка».
Тож дух убозтва, тобто, обмеження, поставлені для вигоди, є єдиною дорогою, що може гарантувати «добробут індивіда, економіки, місцевої та глобальної спільноти». З цього випливає заохочення до пробудження «глобального руху проти байдужості, що творитиме чи відтворюватиме соціальні інституції, що черпають натхнення з блаженств і спонукатимуть нас шукати цивілізацію любові».
