Папа: характерною рисою християнина є діяти як «ми», а не як «я»

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан

Ісус проходить також нашими дорогами, чує волання нашої сліпоти та бажає доторкнутися наших очей і нашого серця, щоби привести нас до світла. Так Папа Франциск підсумував свою проповідь, яку він виголосив під час Святої Меси в Нікосії, столиці Кіпру, відслуженої у п’ятницю, 3 грудня 2021 р., на місцевому стадіоні Панкіпріотської Спортивної Асоціації, на якому зібралися коло 10 тисяч вірних.

Відправною точкою для роздумів, якими поділився проповідник, стало читання з Євангелії від Матея, в якому розповідалося про те, як Ісуса перестріли двоє сліпців, взиваючи: «Ісусе, Сину Давидів, змилуйся над нами». Три кроки, з яких складалася ця зустріч, можуть, за словами Святішого Отця, «допомогти нам під час цієї Адвентової мандрівки прийняти Господа, Який надходить».

Іти до Ісуса

Першим моментом, на який звернув увагу Папа, є: іти до Ісуса, щоб оздоровитися. Ці чоловіки не бачать, але чують голос Ісуса та йдуть за Ним. Шукають у Ньому те, що було провіщене пророками, тобто, «знаків зцілення та співчуття Бога». Чому вони довіряються Ісусові? Бо «відчувають, що серед пітьми історії Він є світлом, що освічує ночі серця та світу, що проганяє темряву та перемагає будь-яку сліпоту».

«Також і ми, як знаємо, носимо в своєму серці сліпоту. Також і ми, як двоє сліпців, блукаємо часто занурені в темряву життя. Перша річ, яку потрібно зробити, це іти до Ісуса», – мовив Наступник святого Петра, зауваживши, що ми, натомість, неодноразово віддаємо перевагу тому, щоб залишатися замкнутими в собі, плакати над собою… Тому потрібно запитувати себе, чи не замикаємося в темряві меланхолії, замість того, щоби йти до Ісуса, приносячи Йому своє життя, даючи Йому можливість оздоровити наше серце. Однак, внутрішнє оздоровлення вимагає ще двох кроків.

Нести разом свої рани

Другим аспектом є нести свої рани разом. Святіший Отець звернув увагу на те, що в цій євангельській розповіді бачимо оздоровлення двох сліпців. Вони поділяють біль свого становища та разом прагнуть світла. Текст говорить про них у множині, вони звертаються до Ісуса: «Змилуйся над нами». «Вони не думають кожен про свою сліпоту, але разом просять про допомогу. В цьому – промовистий знак християнського життя, характерна риса церковного духа: думати, промовляти, діяти як “ми”, виходячи із індивідуалізму та претензій на самодостатність, які ведуть до недуги серця», – мовив проповідник, додаючи, що ці двоє свою дружбою можуть багато чого нас навчити.

За словами Папи, гріх, засліплюючи нас, не дає нам бачити в Богові Батька, а в інших – наших братів і сестер. Спокусник показує нам Бога як пана, а інших – як проблему. А тому «не можна долати пітьму самотньо», ми потребуємо «стати пліч-о-пліч, поділяти рани, разом долати шлях». «Дорогі браття й сестри, перед обличчям кожної особистої сліпоти та викликів, які стоять перед Церквою та суспільством, ми покликані оновлювати братерство. Якщо залишатимемося поділеними, якщо кожен думатиме тільки про себе чи про свою групу, якщо не згуртовуємося разом, не спілкуємося і не прямуємо вперед разом, ми не зможемо повністю оздоровитися від сліпоти», – наголосив проповідник, підкреслюючи цінність перебування у спільноті.

Радісне звіщення

Врешті, третім кроком є звіщати Євангеліє з радістю. Після того, як вони були разом оздоровлені, ці двоє почали по всій околиці розповідати про це. І хоч Ісус наказував нікому про це не говорити, їх спонукає не намір не послухати Господа, вони «просто неспроможні стримати ентузіазм», оту радість, яку пережили під час зустрічі з Ним. І в цьому – «ще одна характерна риса християнина», тобто, «нестримна радість Євангелія».

«Найдорожчі, як же прекрасно бачити вас і бачити, що ви з радістю живете визвольним звіщенням Євангелія. Дякую вам за це. Не йдеться про прозелітизм. Прошу вас, ніколи не займайтеся прозелітизмом! Не йдеться про прозелітизм, але про свідчення, не про моралізм, який засуджує, – і цього не слід чинити, – а про милосердя, яке обіймає; не про зовнішнє богопочитання, але про любов, якою живете», – сказав Папа, заохотивши католиків Кіпру і далі прямувати цим шляхом.

«Браття і сестри, потрібні просвітлені християни, але, насамперед, сяючі, які з ніжністю торкаються сліпоти ближніх, які жестами та словами розради запалюють серед пітьми світло надії. Християн, які висаджують паростки Євангелія на посушливих полях щоденності, які вносять ніжність у самотність страждання та бідності», – підсумував Святіший Отець, наголошуючи на тому, що Ісус проходить також і нашими дорогами, чує волання нашої сліпоти, хоче доторкнутися до нашого серця, щоби підвести та відродити нас.

Благодатне паломництво

Оскільки це був найвелелюдніший захід цього етапу його Апостольської подорожі, Папа Франциск використав цю нагоду, щоби наприкінці Святої Меси подякувати за гостинність.

«Тут на Кіпрі дихаю повітрям, типовим для Святої Землі, де античність і розмаїття християнських традицій збагачують паломника. Це чинить мені добре, корисним є зустріти спільното віруючи, які живуть теперішнім з надією, відкриті на майбутнє. Та поділяють цей горизонт із найбільш потребуючими», – сказав Святіший Отець, дякуючи всім, хто причинився до організації цього візиту.