Папа: Бог діє через незначність, перемінює історію простими жестами

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан

Наслідувати святого Павла в його упованні й довірі до Бога та у відкритості на прийняття іншого заохотив католиків Греції Папа Франциск, зустрічаючись ввечері, 4 грудня 2021 р., з католицькими єпископами, священиками, семінаристами, богопосвяченими особами та катехитами країни. Зустріч, яка відбувалася в катедральному соборі святого Діонісія, стала заключною прилюдною подією першого дня Апостольської подорожі до Греції.

Католики в цій країні становлять трохи більше, ніж один відсоток населення, а греками є менше половини. Вірними є значна кількість трудових мігрантів, до яких останніми роками додалися біженці та прохачі притулку. В країні є чотири архидієцезії, чотири дієцезії та вікаріат латинського обряду, ординаріат вірменського обряду та екзархат для вірних візантійського обряду, більшість у якому становлять українські греко-католики.

В лабораторії віри

Промовляючи після вітального слова очільника грецького єпископату Преосвященного Севастіаноса Россолатоса, вислуженого Архиєпископа Афінського, та свідчення черниці й мирянина, Папа Франциск зазначив, що радіє з приводу цієї зустрічі, що відбувається на землі, яка є даром, «спадщиною людства, на якій були збудовані підвалини Заходу».

Й у руслі цієї багатої спадщини, на початках християнства була започаткована «лабораторія» інкультурації віри, проваджена «мудрістю багатьох Отців Церкви, які своїм святим життям та своїми творами є світлим маяком для віруючих кожної епохи». Відкрив же цю «лабораторію віри» святий Павло, поєднавши два світи, й учинив це, саме тут, в Афінах. Тому Святіший Отець зосередив свою промову на проповіді Апостола Народів в афінському Ареопазі, почерпнувши дві його риси, що можуть бути корисними в нашому теперішньому «опрацюванні віри».

З довірою до Бога

Як розповідають Діяння Апостолів, коли святий Павло проповідував, деякі з філософів почали цікавитися тим, чого навчає отой, як вони казали, «шарлатан», і тому повели його на Ареопаг, не на трибуну, але на допит. Отож, не йдеться про тріумфальний момент, він виконує місію у важких обставинах. Тож коли відчуваємо знеохочення, бувши малою спільнотою, Церквою з малими силами в не завжди сприятливому контексті, варто приглянутися до святого Павла в Афінах.

«Він був сам, у меншості, з незначною ймовірністю успіху. Але він не піддався знеохоченню, не відмовився від місії. І не піддався спокусі нарікати», – сказав Папа, підкреслюючи, що це і є наставленням справжнього апостола: з упованням прямувати вперед. А джерелом цієї мужності є «довіра до Бога». За словами Святішого Отця, «бути малою Церквою вчиняє нас промовистим знаком Євангелія», знаком Бога, Який «обирає незначних і вбогих, Який перемінює історію простими жестами». Від Церкви не вимагається «духа завоювання та перемоги», але наслідувати зернятко гірчиці, бути закваскою.

«Отож, найдорожчі, хочу сказати вам: благословляйте незначність і приймайте її. Вона чинить вас здатними уповати на Бога і лише на Бога. Бути меншиною, а в контексті всього світу Церква є меншістю, не означає бути незначущими, але прямувати дорогою, яку відкрив Господь», – сказав Наступник святого Петра.

Приймаючи іншого

Переходячи до другої риси, яку святий Павло виявив у Аеропазі, Папа вказав на те, що для євангелізації потрібно не прагнути зайняти простір і життя іншого, але сіяти добру новину на ґрунті його життя, розпізнаючи зерна, які Бог уже засіяв, бо Він завжди випереджує наше сіяння. «Євангелізувати не означає наповняти порожню посудину, але, насамперед, вивести на яв те, що Бог вже почав чинити», – наголосив Святіший Отець, звернувши увагу на те, що Апостол народів не обвинувачує афінян, не каже, що вони помиляються, а я, мовляв, навчу вас правди. Але починає з того, що приймає їхню релігійну чутливість. І хоч їхні вулиці були наповнені ідолами, він відчуває «прагнення Бога, приховане в серцях цих людей».

«Також і від нас сьогодні вимагається наставлення прийняття, стилю гостинності, серця, натхненого бажанням творити сопричастя між людськими, культурними та релігійними відмінностями», – мовив Єпископ Риму, наголошуючи на тому, що виклик полягає в тому, щоби випрацювати захоплення спільністю, яке приведе нас до взаємного слухання, до того, щоби мріяти та працювати разом, розвиваючи «містику» братерства.

Незначні, що залишилися

«Дорогі браття й сестри, святий Павло тут, на грецькій землі, виявив свою спокійну довіру до Бога, й це вчинило його відкритим до ареопагітів, які ставилися до нього з підозрою. Цими двома наставленнями він звіщав того Бога, Який був невідомим його співрозмовникам. І прийшов до представлення обличчя того Бога, Який в Ісусі Христі посіяв у серці світу паросток воскресіння, загальне право на надію», – підсумував Папа, зазначивши, що коли апостол звіщав цю добру новину, більшість висміяла його та відійшла, але деякі залишилися та стали віруючими. «Це був малий залишок, але саме так Бог тче нитку історії, відтоді й дотепер», – сказав він, заохочуючи грецьких католиків і далі з довірою та відкритістю трудитися «в своїй історичній лабораторії віри».