Папа: війна – це механізм самознищення; кожен має право на прощення
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ / Salvatore Cernuzio – Ватикан
Ввечері, 6 лютого 2022 р., за посередництвом телемосту, Папа Франциск сполучився із «Дому святої Марти» у Ватикані зі студією італійського телеканалу «Rai Tre», взявши участь у ток-шоу «Che tempo che fa», відповідаючи на запитання ведучого Фабіо Фаціо, які стосувалися церковних, суспільних та особистих тем.
Культура байдужості
Торкаючись теми міграції у контексті повідомлення про загибель чергової групи мігрантів на кордоні між Туреччиною та Грецією, Папа зазначив, що для нього це є ознакою «культури байдужості», а також йдеться про «проблему категоризації», коли певні явища ставляться на першому місці, а люди – на другому. «Відколи Ємен страждає від війни, і відколи говориться про дітей Ємену?» – запитував він, вказуючи на те, що діти, мігранти, бідні, ті, які не мають що їсти, займають нижчу позицію в рейтингах зацікавлення. Звісно, існують ті, хто хоче їм допомагати, хто старається це чинити, але в загальній уяві тим, що вартує, є війни та торгівля зброєю. «Подумай тільки, що не виробляючи зброю протягом року, можна було б забезпечити ввесь світ їжею та освітою», – сказав Папа, висловлюючи жаль з приводу того, що каталізатором економіки сьогодні виступають війни.
Механізми знищення
Ділячись думками про війну, беручи до уваги також і зростаюче напруження на кордонах України, Святіший Отець вказує на коріння цієї жахливої дійсності, називаючи його «нонсенсом створіння», що сягає ще війни між Каїном і Авелем чи навколо Вавилонської вежі. Вже через короткий час після створення почалися війни між братами. «Існує немовби анти-сенс створіння, тому війна завжди є знищенням. Наприклад, обробляти землю, піклуватися про дітей, дбати про сім’ю, розвивати суспільство – це означає будувати. Розпалювати війну – це знищувати. Це механізм знищення».
До цього механізму Папа зараховує також «злочинне» поводження з мігрантами, які, наприклад, ув’язнені в «таборах» у Лівії чи потрапляють у руки торговців людьми. Він знову повторив, що кожна країна повинна сказати, скільки мігрантів може прийняти, й потрібно знайти рівновагу між усіма країнами ЄС, щоб це не ставало виключно проблемою лише тих, які розташовані найближче до джерел потоків. Знову прозвучав принцип, що мігрантів потрібно прийняти, супроводжувати, підтримати та інтегрувати. А той факт, що «Середземне море сьогодні стало найбільшим цвинтарем Європи, повинен спонукати замислитися».
Торкнутися злиднів
Зупинившись на тому, що здається тривожним поділом світу, де одна частина має всі можливості, а в іншій ми є свідками різних форм несправедливості, Папа вказав на «дуже лиху» спокусу, якою є «відвертати свій погляд». Водночас, за його словами, самого лише «побачити» недостатньо, необхідно «доторкнутися». «Нам бракує дотику з нуждою. А торкатися веде до геройства. Маю на думці лікарів, медперсонал, які віддали життя під час цієї пандемії: вони торкнулися зла та вирішили залишатися з хворими до кінця». Цей же принцип стосується також нашого ставлення до проблем планети.
Суспільна агресія
Говорячи про «піклування», Папа зазначає, що воно зникає також і з соціальної точки зору, натомість, зростає проблема агресії, про що свідчить таке явище як цькування. «Агресивність сама в собі не є негативною, бо треба бути агресивним, щоби опановувати природу, прямувати вперед, будувати. Скажімо, існує позитивна агресивність. Але існує також нищівна агресивність, яка розпочинається також і з дрібнички», – мовив він, знову перестерігаючи перед руйнівними наслідками, які може мати обмовляння інших.
Близькість між поколіннями
Якщо йдеться про молодь, Святіший Отець звертає увагу на те, що вони іноді стають жертвами «неймовірного почуття самотності». За його словами, стосунки між батьками і дітьми повинні виражатися словом близькість. «Коли я сповідаю молоді пари, або коли розмовляю з ними, то завжди запитую: “Чи ти граєшся зі своїми дітьми”. Йдеться про оту безкорисливість між татом і мамою та дитиною», – сказав Папа, підкреслюючи, що йому прикро чути, коли через роботу батьки не бачаться з дітьми, або коли, замість того, щоби побути поруч, стараються відволікти їх якимись розвагами.
Право бути прощеним
«Чи існують такі, що не заслуговують на прощення і милосердя Бога, чи на прощення людей?» – запитував ведучий, на що Папа відповів: «Здатність бути прощеним – це право людини». Він згідний, що ці слова можуть декого обурити, але всі ми маємо право бути прощеними, якщо просимо прощення. «Ми забулися про те, що коли хтось просить прощення, то має право бути прощеним. Ти щось учинив, то заплати за це. Ні! Ти маєш право бути прощеним, а якщо маєш якісь борги перед суспільством, то подбай, аби заплатити їх, але з прощенням», – сказав Святіший Отець.
Невинні, які страждають
Але чому Бог не втручається, коли страждають невинні? «Чимало лих походять з того, – пояснив Єпископ Риму, – що людина втратила здатність дотримуватися правил, змінила природу, перемінила чимало речей, а також через нашу людську уразливість». Це, однак, не касує запитання про те, чому страждають діти, й Папа зізнається, що «не знаходить цьому пояснення». «Я вірю, я стараюся любити Бога, Який є моїм батьком, але запитую себе, чому страждають діти. Й відповіді немає. Він – сильний, так, всемогутній у любові. Натомість, ненависть, знищення, лежать у руках іншого, який через заздрість посіяв зло в світі», – сказав Святіший Отець, наголошуючи на тому, що вступати в діалог зі злом є дуже небезпечно, й це стосується всіх спокус. А на запитання про страждання дітей він знаходить для себе єдину відповідь: співстраждати разом з ними.
Майбутнє світу й Церкви
Значну частину інтерв’ю займало бачення майбутнього світу та Церкви. На думку Папи, майбутнє світу можливе, якщо в центрі економіки та рішень буде людська особа, про що йдеться в енцикліці «Fratelli tutti». Він зазначив, що ділився цим пріоритетом з багатьма Главами держав, які мають добрі ідеали, але ці ідеали, однак, входять у конфлікт з політичними та суспільними обумовленнями, також з обумовленнями світової політики, що приглушують добрі ідеали.
Ділячись думками про майбутнє Церкви, Святіший Отець покликається на образ «Церкви в паломництві», накреслений святим Павлом VI в Апостольському напоумленні «Evangelii Nuntiandi». Найбільшим лихом у Церкві він називає «духовне зісвітчення», що, в свою чергу, причиняється до «зростання клерикалізму, що є викривленням Церкви». Він знову розкритикував давні, але присутні також і сьогодні підходи, якими є пелагіянізм і ґностицизм, перший з яких полягає в думці, що прямувати вперед можу завдяки своїм зусиллям, а другий пропонує порожню духовність, забуваючи про те, що «без Христового тіла відкуплення не є можливим».
Сила молитви
Говорячи про важливість молитви, Святіший Отець навів приклад дитини, що в ситуаціях безпорадності кличе батьків. «Молитися означає мати перед собою наші обмеження, наші потреби, наші гріхи… це означає рішуче переступати через ці обмеження, через горизонт, а для нас, християн, означає зустрічатися з Татусем», – сказав Папа, зауваживши, що дитина навіть не чекає на відповідь батька, і ще поки той відповідає на її запитання, вона ставить вже наступне, для неї важливо, «що тато дивиться на неї, і це дає її почуття безпеки».
Друзі, музика, телебачення
«Чи Ви ніколи не почуваєтеся самотнім? Чи маєте справжніх друзів», – запитував ведучий, на що Наступник святого Петра відповів: «Так, я маю друзів, які мені допомагають, знають моє життя як життя нормальної людини. Звісно, як і кожна людина, маю свої аномалії, але як звичайній людині, що має друзів, мені подобається перебувати з ними, розповідати якісь свої речі, вислуховувати їхні. Більше того, я потребую друзів». Саме це, як нагадав він, стало причиною, що він не переїхав жити до Апостольського палацу, але залишився у ватиканському готелі «Дім святої Марти», де має можливість спілкуватися з різними відвідувачами. «Я потребую друзів, їх небагато, але вони справжні», – наголосив він.
Очевидно, під час розмови не забракло посилань на дитинство в Буенос-Айресі, на молоді роки, згадуючи про дитячу мрію стати м’ясником, про захоплення хімією, над яким, однак, переважило покликання до духовного стану. Папа також звірився, що 16 липня 1990 року склав приватну обіцянку Кармельській Богородиці не дивитися телебачення. «Не дивлюся його, але не тому, що засуджую», – сказав він, назвавши своїм захопленням музику, зокрема, класичну та танго. Розмова, як звичайно, завершилася проханням про молитву. «Я потребую цього, а якщо хтось із вас не молиться, бо не є віруючим, не вміє або не може, то нехай підтримує мене доброю згадкою», – попросив Святіший Отець.
