Папа: світ обрав Каїна, але Бог не перестає спасати світ
«Що діється з людством?» – запитала Папу Франциска журналістка Лорена Б’янкетті, ведуча програми «A Sua immagine» (На Його образ), під час інтерв’ю, що вийшло у Велику П’ятницю, 15 квітня 2022 р., на італійському каналі «Rai1». «Надія в облозі», – такою була тема цього спеціального випуску, що транслювався о третій годині пополудні, в годину смерті Ісуса на хресті. «Є багато невинних людей, які не хочуть війни, але страждають від неї. Це картини сьогодення: бездиханні тіла на вулиці, говорять навіть про мобільні крематорії, а також про зґвалтування, спустошення, варварство. Що діється з людством, Ваша Святосте?» – таким було перше запитання.
Відповідаючи, Папа процитував письменника, який казав: «Ісус Христос агонізує аж до кінця світу», Він у агонії в Своїх дітях, своїх братах, насамперед, у бідних, марґіналізованих, у бідолашних беззахисних. «У цей час нас у Європі дуже вражає ця війна. Але погляньмо також трохи далі. Світ перебуває в стані війни!» – мовив Святіший Отець, згадуючи також про Сирію, Ємен, про народ рохінджа, прогнаний зі своєї землі. «Бо світ обрав, – як жорстоко це б не звучало, – але він обрав схему Каїна, війна є втіленням каїнізму, тобто, вбивства брата», – сказав він.
З дияволом не слід вступати в діалог
Журналістка зауважила, що Папа часто застерігає, що не слід вступати в діалог з дияволом. Але як шукати посередництва та діалогу з тими, які прагнуть лише насильства? Відповідаючи, Святіший Отець підтвердив, що з дияволом не ведеться діалог, бо це «абсолютне зло». Але з людьми, «які захворіли, які мають цю недугу ненависті, потрібно діалогувати», бо так чинив Ісус, до кінця називаючи Юду «другом». І коли стоїмо перед людиною, потрібно замислитися, до чого промовляємо, до її лихої сторони, чи до «прихованої доброї». «Всі ми маємо щось доброго, всі! Це і є печать Бога всередині нас. Ми ніколи не повинні вважати когось остаточно втраченим», – сказав він, що Бог у кожному посіяв частину добра, навіть у Каїні, який, однак, обрав насильство, «і так починаються війни».
Водночас, як зауважив далі Папа, лукавий є підступним, старається щось обіцяти, адже якби гріх не мав би щось привабливого, то ніхто б його не чинив. Диявол старається знищити нас, бо ми є «Божим образом». Ісус помер серед почуття найбільшої самотності, взиваючи: «Чому Ти мене покинув?». «Він повертається до Отця, але спочатку зійшов, Він перебуває у кожній визискуваній людині, яка страждає від війни, яка переживає знищення, потерпає від торгівлі людьми», – підкреслив він.
Не існує слів, щоби пояснити страждання
«Що Ви можете сказати батькам, які переживають настільки болючий довід?» – запитувала ведуча, згадавши історію батьків з Маріуполя, які примчали до лікарні з дитиною, пораненою під час обстрілу, яку, однак, не вдалося врятувати… «Я не можу уявити болючішого відчаю», – сказала вона.
«Знаєш, – відповів Папа, – в житті потрібно вчитися. Я мусів навчитися багатьох речей, і далі мушу вчитися. Й однією з речей, яких я навчився, є те, що не слід говорити, коли хтось страждає. Чи йдеться про хворого, чи про трагедію. Я мовчки беру за руку». Здатність плакати, за словами Святішого Отця, є Божим даром, про який ми повинні просити перед обличчям трагедій світу. Але не існує правильних слів.
Сила жінки
Під час розмови мова пішла про Божу Матір й інших жінок під хрестом. У цьому контексті журналістка знову навела одну із жахливих картин війни, що триває в Україні: поранена вагітна жінка, яка з останніх сил хапається за життя, щоби зберегти життя дитини, яку носить у лоні. Також цього разу не вдалося… Якою може бути роль жінки, щоби конкретно будувати мир? «Жінки спроможні навіть мертвого оживити», – сказав Святіший Отець, цитуючи прислів’я. І саме тому, що Церква є матір’ю, вони є настільки сильною, вона залишається біля підніжжя хреста та підтримує нас, грішників. Він вкотре висловив своє захоплення матерями, які незважаючи на осуд, підтримують своїх дітей, що потрапили за ґрати, переносячи принизливі перевірки, лише б побачитися з дитиною. «Коли справа стосується дитини, коли справа стосується життя, жінки прямують вперед», – зазначив Папа, наголошуючи на важливості ролі жінок серед найважчих хвилин. На жаль, нашим «щоденним хлібом» є насильство проти жінки, експлуатація жінки. Однак, «жінки є запасом людяності», вони є «силою». І під хрестом залишилися жінки, учні повтікали…
Не ділити біженців на категорії
Розмова не могла не торкнутися теми біженців, адже війна змусила багатьох людей залишити свої домівки. Сьогодні ми є свідками великої відкритості, конкретної відповіді, але чи це допоможе пробити стіни байдужості та упередження до тих, хто в інших частинах світу втікає від війни. «Ми є расистами, і це погано», – сказав Святіший Отець, визнаючи, що існує проблема категоризації біженців з огляду на походження. «Проблема біженців – це проблема, яку також пережив Ісус, бо й Він як дитя був мігрантом і біженцем у Єгипті, рятуючись від смерті», – нагадав Папа, додаючи, що на хресті в Ісусі розіп’яті також всі, хто втікає від війни, на всіх континентах.
Коли зброя перестане бути потрібною
У цьому контексті прозвучало запитання, що стосувалося гонки озброєнь. «Я розумію уряди, які закуповують зброю. Я їх розумію. Я не виправдовую їх, але розумію. Бо ми повинні захищатися, бо існує каїнська схема війни. Якби існувала схема миру, то цього не було би потрібно», – сказав Святіший Отець, додаючи що ми, натомість, живемо у контексті диявольської схеми, що спонукає вбивати задля бажання влади, безпеки чи багатьох інших речей. Є також чимало воєн, які далеко від нас, які ми не помічаємо… «Про мир говориться. ООН робила все, що могла, але не мала успіху. Повернімося на Голготу. Там Ісус зробив усе. Він старався діяти милістю, доброзичливістю, переконати провідників, натомість ні: війна, війна, війна проти нього. Лагідності вони протиставили війну за безпеку. “Краще, щоб один помер за народ”, – каже первосвященик», – зазначив Папа.
Журналістка зауважила, що тодішні можновладці – Пилат, Ірод, Каяфа – мали змогу врятувати невинного, але не зробили цього, не прийняли ризик істини. І так триває досі… В цьому контексті Святіший Отець згадав про ще одну жінку, про яку не згадують часто. Дружина Пилата пробувала втрутитися, але до неї не дослухалися… «Потрібні жінки, які подають сигнал тривоги», – сказав він.
Різні форми самотності
Далі розмова торкнулася початку пандемії. В контексті слів Ісуса «Боже мій, чому Ти мене покинув», які виявляють почуття глибокої самотності, було згадано про молитву за світ, що відбулася на порожній площі Святого Петра 27 березня 2020 року. Відповідаючи на запитання про те, що він думав, крокуючи порожньою площею, Папа сказав що не пам’ятає, чи щось думав, але відчував. І головним відчуттям було почуття самотності, яке тоді торкнулося багатьох літніх людей, багато молоді. Він зізнався, що не знав, що площа буде порожньою, аж доки не прибув на місце. «Це було Господнє послання, щоби збагнути самотність», – зазначив Святіший Отець, ділячись думками про різні форми такої самотності. Однак, на запитання про те, чи не почувається самотнім у своєму служінні, відповідає: «Ні, Бог був добрий зі мною».
Що є поразкою Церкви?
Далі розмова перейшла до згадки про те, що Ісус зазнав болю також і від Своїх найближчих: Юда зрадив, Петро відрікся… А які рани Церква досі завдає Розіп’ятому? Папа відповів, що найважчим хрестом, який Церква сьогодні чинить Господеві, є зісвітчення, дух світу. Йдеться не тільки про духа влади, але й про світський стиль життя, «який підживлюється та розростається через гроші». Це явище відображене також у трьох спокусах, які відкидає Ісус. Дух світу є привабливим, але коли Церква піддається йому, то зазнає поразки.
Не існує анестезії від морального болю
Розмова знову повернулася до війни в Україні. Що Папа відчуває у своєму серці? «Біль, – відповідає він. – Біль – це щось певне. Це почуття, яке охоплює тебе цілого. Коли хтось, після операції, відчуває фізичний біль, рану, яку тобі завдали, то просить про знеболення, про щось, що допоможе перенести його. Але для людського болю, морального болю не існує анестезії. Лише молитва та плач. Я переконаний, що ми сьогодні не плачемо належним чином. Ми відучилися плакати», – сказав Святіший Отець, нагадуючи про сльози святого Петра, який плакав, усвідомивши, що відрікся Ісуса. «Тверде серце, серце, що не зворушується, неспроможна плакати. І я запитує себе: скільки людей, маючи перед собою картини війни, будь-якої війни, зуміли плакати?» – додав він, наголошуючи на важливості «лікування серця».
Рецепт прощення
«Отче, прости їм, бо не знають, що роблять», – це ще одні слова Ісуса, яких не можна було не згадати в цій розмові, яка перейшла до питання прощення. «Ви сказали, що підставити другу щоку не означає терпіти мовчки, піддаватися несправедливості. Також Ісус, як Ви нам нагадували, викривав несправедливість, але чинить це без гніву та насильства», – зазначила журналістка, запитуючи про те, яким чином можна бути ввічливими чи простити людям, які коять нам лихо, вбивають невинних.
«Я залишу мій рецепт. Якщо я не зробив оте зло, то це тому, що Він мене зупинив Своєю рукою, Своїм милосердям. Я впевнений у цьому, бо в іншому випадку я би наробив багато зла. У цьому можу сказати, що я є свідком Божого милосердя. І тому я не можу засуджувати когось, хто приходить і просить прощення», – сказав Папа, погоджуючись, що це може не вдатися з афективної точки зору, можу бути розгніваним. Потрібно молитися, бо прощення має божественне коріння.
Оптимізм ще не є надією
Далі розмова перейшла до чесноти надії. Святіший Отець підкреслив, що не йдеться про те, щоби пригорнути когось, мовляв, не переживай, все промине. «Надія, – пояснив він, – це тяжіння до майбуття, також і до неба. І тому символом надії є якір». Надія не розчаровує, але «змушує чекати». Вона «найпокірніша між чеснотами, прихована, але якщо не маєш її під руками, не знайдеш правильну дорогу». З цього також випливає заохочення для молоді «не плутати надію з оптимізмом».
