Папа: ми – діти історії, яку треба зберегти, і творці історії, яку треба будувати

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан

Ми є дітьми історії, яку потрібно берегти та ремісниками історії, яку потрібно будувати й передати іншим. Ці два аспекти були в центрі уваги роздумів, якими Папа Франциск поділився, проповідуючи під час Святої Меси, яку він відслужив у вівторок, 26 липня 2022 р., вранці на «Стадіоні Співдружності» в Едмонтоні. Саме урочистим Євхаристійним богослужінням в день свята на честь святих Йоакима та Анни, Ісусових дідуся й бабусі, розпочався третій день Апостольської подорожі до Канади. Серед 50 тисяч учасників спільної молитви були також українці, а зі Святішим Отцем співслужили єпископи УГКЦ в Канаді на чолі з Митрополитом Вінніпезьким Лаврентієм Гуцуляком.

Історія, яку ми успадкували

Отож, у контексті літургійного спогадування Ісусових дідуся та бабусі, проповідник заохотив згадати про наших дідусів і бабусь, і замислитися над тим, що ми не є «ізольованими індивідами, островами». Ми не обирали своє коріння, воно є даром, який ми отримали. «Щоби дійсно прийняти те, ким ми є і наскільки ми є цінними, ми потребуємо засвоїти в собі тих, від кого ми походимо, тих, які не думали лише про себе самих, але передали нам скарб життя. Ми тут завдяки батькам, але також завдяки дідусям і бабусям, які дали нам відчути, що ми бажані в світі», – сказав Папа, додаючи, що саме завдяки дідусям і бабусям ми отримали дотик історії, що нас випередила, завдяки їм ми відкрили родинну, домашню віру.

За словами Святішого Отця, це і є наша історія, яку ми успадкували та повинні берегти. Дідусі і бабусі передали нам щось таке, що ніколи не буде скасоване всередині нас, й водночас, дозволили нам бути «унікальними, оригінальними та вільними». Саме від них ми навчилися, що «любов ніколи не є примушуванням, ніколи не позбавляє іншого його внутрішньої свободи». «Стараймося навчитися цього як окремі особи і як Церква: ніколи не утискати сумління іншого, ніколи не заковувати в кайдани свободу того, хто перед нами та, насамперед, ніколи не залишати без любові та пошани тих, хто випередив нас і ввірений нам, цінний скарб, який береже історію, більшу від себе», – закликав проповідник.

У цьому контексті Папа зауважив, що берегти історію, яка нас породила, означає повертатися до «тієї школи, в якій ми засвоїли любов», означає запитувати себе перед тим, як прийняти рішення, що на нашому місці зробили би наймудріші з-поміж похилих віком, яких ми знали, що нам порадили би наші бабусі й дідусі. Тому потрібно замислитися, чи ми є «дітьми і внуками, які вміють зберігати отримане багатство». Тобто, чи пам’ятаємо про добрі успадковані повчання, чи спілкуємося з нашими похилими віком, чи підносимо думку до тих, хто випередив нас, чи молимося за них? «Серед туману забудькуватості, що покриває наші бурхливі часи, фундаментальним є піклуватися про коріння. Саме так росте дерево, саме так будується майбутнє», – наголосив Святіший Отець.

Справжня традиція

Далі проповідник перейшов до другого аспекту своїх роздумів, зупинившись на тому, що ми є «ремісниками історії, яку потрібно побудувати». «Таємниця людського життя наступна: всі ми – чиїсь діти, кимось народжені та сформовані, але стаючи дорослими, також і ми покликані бути генеративними, татами, матерями чи дідусями й бабусями когось іншого», – сказав Папа, підкреслюючи, що ті, які випередили нас, сьогодні запитують: «Яке суспільство ви хочете збудувати?».

Святіший Отець нагадав про рух, який дає життя, який прямує від коріння до гілок і до плодів дерева. «Справжня традиція виражається в цьому вертикальному вимірі: знизу вгору. Тож пильнуймося, щоб не впасти у карикатуру традиції, що рухається не у вертикальному напрямку, від коріння до плодів, а в горизонтальному, вперед-назад, що веде нас до культури “повернення назад” як шукання егоїстичного пристановища, і не робить нічого іншого, як розкладає теперішнє по поличках і консервує його в логіці “завжди робилося так”», – перестеріг він.

Роздмухати вогонь, а не зберігати попіл

У Євангельському уривкові прозвучали слова Ісуса, Який називає учнів блаженними, бо вони бачили і чули те, що бажали бачити і чути багато пророків і праведників минулого. Як зазначив Папа, було чимало тих, які вірили в Божу обітницю про прихід Месії, які приготували дорогу, провістили Його прихід. А коли Він прийшов, то ті, хто має змогу бачити та чути Його, покликані прийняти та звіщати. Й це, за його словами, стосується також і нас: ті, хто випередив нас, передали нам полум’я, яке ми повинні оживити, не зберігати попіл, але роздмухати вогонь.

«Наші дідусі й бабусі прагнули побачити справедливіший світ, більш братерський і солідарний, вони боролися за те, щоб дати нам майбутнє. Тепер ми повинні не розчарувати їх. Підтримувані ними, що є нашим корінням, ми повинні принести плід», – сказав Святіший Отець, заохочуючи слухачів поставити собі запитання про те, що кожен з нас робить перед обличчям історії спасіння і тих, хто нас випередив.

Мріяти і прямувати вперед разом

Підсумовуючи, Папа побажав, аби святі Йоаким і Анна заступалися за нас, допомагали нам «зберігати історію, яка нас породила і будувати генеративну історію». Щоб вони нагадували нам про важливість «шанувати наших дідусів, бабусь і похилих віком, перетворювати їхню присутність у скарб, щоби будувати краще майбутнє», таке прийдешнє, в якому людину цінуватимуть не з огляду на те, чи вона щось виробляє, яке не є байдужим до тих, хто з огляду на вік потребує більше часу, слухання та уваги. «Таке майбутнє можливе, якщо ми, з Божою допомогою, не розбиваємо зв’язок з тими, хто нас випередив, і підтримуємо діалог з тими, хто прийде після нас: молодь і похилі віком, дідусі й бабусі та внуки разом. Прямуймо вперед разом, мріймо разом», – закликав Святіший Отець.