Пій ХІІ, початок другої світової війни і непочутий заклик схаменутися

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ

Еудженіо Пачеллі був обраний Наступником святого Петра під час блискавичного конклаву, що розпочався 1 березня 1939 року, бо вже наступного дня, після третього голосування, з комина над Сикстинською каплицею піднявся білий дим. Того дня кардиналові Пачеллі сповнилося 63 роки життя. Від часів обрання в 1670 році Клемента Х, він став першим римлянином, обраним Єпископом Риму. Перед тим, як стати кардиналом та Державним Секретарем, Еудженіо Пачеллі пройшов дипломатичну школу, зокрема, 1917 року став нунцієм у Баварії, 1920 – в Німеччині, а 1925 – в Пруссії. Як Папа, мусів відразу мати справу з другою світовою війною.

«Ніщо не втрачається з миром. Все можна втратити з війною», – ці слова є серцем радіопослання Папи Пія ХІІ, з яким він 24 серпня 1939 року звернувся до всього світі, промовляючи до «правителів і народів в умовах загрозливої небезпеки війни». «Нехай же люди повернуться до взаєморозуміння. Нехай поновлять переговори. Ведучи переговори з доброю волею та з пошаною до взаємних прав, вони побачать, що щирі та ефективні переговори ніколи не виключають благородний успіх», – закликав він.

Адольф Гітлер вже прийняв рішення про вторгнення в Польщу. Побоюючись реакції московського диктатора Сталіна, він вирішив провести переговори з СРСР, які завершилися підписанням 23 серпня 1939 року договору, що носить назву Молотова-Ріббентропа. Договір супроводжувався таємним протоколом, що передбачав розподіл сфер впливу в східній Європі.

Папі Пієві ХІІ було відомо про положення таємного протоколу. Він також знав, що у випадку його здійснення, Франція та Сполучене Королівство, союзники Польщі, оголосять війну Німеччині. Тож у радіопосланні, виголошеному наступного дня, він стверджував, що його серце не могло і не повинно було бути байдужим. «Знову настала важка година для великого людського роду, – говорив він врівноваженим голосом, – година жахливих рішень, до яких Наше серце не може залишатися байдужим, не може бути байдужим наш духовний авторитет, даний Нам Богом для того, аби провадити людські душі шляхами справедливості і миру». А тому підніс свій заклик до «провідників народів, до людей політики та збройних сил, до письменників і до ораторів», до всіх тих, хто має вплив на думки та несе відповідальність за долю людства.

Папа Пій ХІІ підкреслював безпосередню загрозу війни та звертався із закликами до правителів і народів. До перших, аби вони, відклавши вбік звинувачення, погрози та причини взаємної недовіри, пробували розв’язати існуючі розбіжності «за допомогою єдиного засобу, придатного для цього, тобто, спільного та чесного порозуміння», а до других, аби вони у спокої та без невпорядкованих хвилювань «підтримували мирні спроби тих, хто ними править».

Наголосивши на тому, що справедливість пробиває собі дорогу «силою розуму, а не силою зброї», Пій ХІІ промовив відому фразу, яку, згідно з деякими дослідниками, підказав тодішній заступник Державного Секретаря Джованні Баттіста Монтіні, майбутній Папа Павло VI: «Ніщо не втрачається з миром! Все може бути втрачене з війною». Він вкотре закликав до переговорів, і покликаючись на Ісуса, «силою Якого у перемозі над світом була лагідність у житті та смерті», пояснював, що хоче стати речником «усіх людей щирого серця, всіх тих, хто голодний і спраглий справедливості, тих, хто вже страждає від життєвих лих». Він стверджував, що його серце б’ється разом із серцем матерів, із серцем батьків, які мусітимуть залишити свої сім’ї, невинних, над якими нависла жахлива загроза, серцем молоді, що прагне до чистих і благородних ідеалів. «З Нами все людство, що очікує справедливості, хліба, свободи, а не заліза, що вбиває та нищить», – говорив Папа, висловлюючи переконаність у тому, що ще можна зупинити близьку загрозу.

Послання не було почутим. Пій ХІІ також запропонував Німеччині та Польщі призупинити військові дії на 15 днів, щоб зібрати міжнародну мирну конференцію. Також і це зусилля було даремним. На світанку 1 вересня 1939 року, о 4:45, німецькі війська перейшли через польський кордон. Через два дні Париж і Лондон оголосили війну Берліну. Почалася друга світова війна.

Через кілька тижнів побачила світ «Summi Pontificatus», перша із сорока енцикліка Папи Пія ХІІ, у якій він засудив атеїстичні тоталітарні режими та агностицизм, який поширював своє панування в світі. Однак, думки автора линуть до війни, яка вибухнула на початку вересня. В документі, що був оприлюднений 20 жовтня, Папа зазначав: «У той час, коли пишемо ці рядки, до Нас надійшла жахаюча новина про те, що жахливий ураган війни, незважаючи на всі Наші спроби відігнати його, вже розшалівся. Наше перо хоче зупинитися, коли думаємо про безодню страждань безлічі людей, яким ще вчора в родинному середовищі усміхалося проміння скромного добробуту. Наше батьківське серце охоплене тугою, коли передбачаємо все те, що може дозріти з темного насіння насильства та ненависті, якому сьогодні меч прокладає криваві борозни. Але саме перед лицем цих апокаліптичних прогнозів про близькі та майбутні нещастя, вважаємо Нашим обов’язком з дедалі більшою наполегливістю підносити очі та серця тих, в кого ще залишилося почуття доброї волі, до Єдиного, від Якого походить спасіння світу, до Єдиного, Чия всемогутня і милосердна рука може покласти край цій бурі, до Єдиного, Чия істина та любов можуть просвітити розум і запалити серця значної частини людства, що загрузнула в помилці егоїзму, в протистоянні та боротьбі, щоби переорганізувати їх у дусі Христового царювання».

«Світ й усі ті, хто страждає від лих війни, – писав Пій ХІІ, – повинні знати, що обов'язок християнської любові, цей головний стовп Царства Христового, анітрохи не є пустим словом, але живою дійсністю. Широчезне поле відкривається для християнської любові в усіх її формах. Тому твердо віримо, що всі Наші сини й доньки, а особливо ті, кого не торкнулося лихо війни, пам’ятатимуть, наслідуючи божественного Самарянина, усіх тих, хто ставши жертвою війни, мають право не лише на почуття жалю, але також і на допомогу».

«Й Ми надалі чинитимемо усе, що в Наших силах, – стверджував Пачеллі, –  для того, щоби пришвидшити той день, коли голубка миру знайде місце, щоб ступити на цю землю, занурену в потопі ворожнечі, покладаючись на тих видатних державних мужів, які перед тим, як розгорілася пожежа війни, чинили благородні зусилля, аби віддалити від людей це лихо, покладаючись на мільйони душ з усіх народів і станів, які взивають не тільки про справедливість, але й про любов і милосердя, але насамперед покладаючись на Всемогутнього Бога. Богові все можливе, Він разом зі щастям і долею народів тримає у своїх руках також людські наміри, делікатно ведучи їх туди, куди вирішить: також і перешкоди є для Його всемогутності засобом, щоби формувати речі та події, схиляючи уми та свобідну волю людей до Своїх високих цілей».