Папа: Пастир – це той, хто поряд з пораненим та маргіналізованим
Я радий представити чудову книгу «Пастирі всередині. Церква, суспільство, особа» кардинала Анджело Баняско, який зібрав промови зі своєї другої каденції Голови Єпископської Конференції Італії, зосереджуючиcь, з пунктуальністю, на деяких темах, таких як освіта, сім’я, великі прояви бідності та політика, з наміром повернути їх до початкового принципу – звіщення Ісуса. Перед лицем актуальних антропологічних змін, які торкаються не лише європейського контексту, але назагал – всього світу, шляхом є і залишається виховання віри, щоб заново відкрити чітке уявлення про людину, починаючи з таємниці Христа.
Перечитування цих сторінок – це не лише данина історії, а, навпаки, допомога в тому, щоб переглянути сьогодення, яке бачить надзвичайно живими багато порушених на них проблем. Все це – всередині погляду того, хто є пастирем. Справді, пастир – це той, хто має передусім служити своїм братам у Господі, знаючи, що його життя не належить йому, бо воно віддане Богові, люблячому, щедрому та милосердному Отцю. Пастир повинен виявляти божественне милосердя, щоб істина сяяла як благо кожного: істина, в дійсності, визволяє, а милосердя зцілює.
Пастир повинен звіщати Боже слово і втілювати Його в церковному та особистому житті. Дорога засвоєння Євангелія веде до радості серця, радості поглиблення таємниці Бога як великого «так» життю. Всередині цього звіщення та шляху, що випливає з нього, криється справжня радість пастирів, які – як я вже сказав в іншому місці – носять «запах овець»: пастирі, які живуть серед своєї отари і є рибалками людей. Одним словом, Пастирі всередині, як вдало підказує назва цього видання: тобто в житті людей, спільнот, країни, всередині погляду тих, хто є поранений і виключений, тих, хто не перестає бачити майбутнє у житті з іншими і для інших. Іншими словами: всередині народу, всередині Церкви!
Кардиналу Баняско вдалось показати – і ви можете це легко прочитати на цих сторінках – що Церква є живим, життєдайним організмом, а не бюрократичною організацією, до якої іноді хтось хотів би її звести. Звісно, проживаємо неспокійний час, але також радість, якої ніколи не забракне, бо вона випливає з Євангелія. Пастирі, «поставлені пасти Церкву Божу» (Ді 20:28), беруть участь у місії Доброго Пастиря. Але як жити служінням? Мені здається, що ці сторінки допомагають відповісти на це питання і кажуть усім пастирям: нехай у ваших очах ніхто не залишається невидимим чи маргінальним. Виходьте назустріч кожній людині з турботою і співчуттям милосердного батька, з сильним і щедрим духом. Будьте готові сприймати добро і зло іншого як своє, здатні запропонувати саме життя з безкорисливістю та ніжністю. Нехай це буде вашим покликанням; бо, як пише свята Тереза від Дитятка Ісуса, «тільки любов змушує членів Церкви діяти: якби любов зникла, апостоли більше не проголошували б Євангеліє, мученики відмовилися б проливати свою кров...».
Все ж, це видання рекомендується прочитати не лише єпископам та їхнім співробітникам, але також мирянам, як тим, які перебувають у християнських спільнотах і тим, хто відчуває себе «віддаленим», щоб відкрити для себе роздуми, які можуть спонукати думати та допомагати жити нашим часом. У цьому світлі я дякую кардиналу Анджело Баняско за його смиренне та спільне служіння, не без особистої жертви, у час нелегкого перехідного стану. Я дякую йому за лагідні та сильні слова, які він виголошував протягом років свого головування. І я також дякую йому за його відданість і непохитну близькість, ступаючи поруч зі мною, скеровуючи погляд уперед, щоби служити Італійській Церкві та країні.
