Папа: Любити також тоді, коли ціною є самопожертва, мовчання і нерозуміння

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан

Прекрасною є та Церква, що має радісне обличчя, спокійне та усміхнене, що не нарікає та не плекає почуття образи, що не представляється понурою та не страждає ностальгією за минулим. Так Папа Франциск підсумував свої роздуми, проповідуючи під час Святої Меси, яку він у неділю, 4 вересня 2022 р., очолив на площі Святого Петра у Ватикані, проголосивши Слугу Божого Альбіно Лучані – Папу Івана Павла І блаженним Католицької Церкви.

В радісній урочистості з нагоди беатифікації свого єпископа єдналися вірні Римської дієцезії, а також паломники з батьківщини нового блаженного та його шанувальники з різних частин світу. З Наступником святого Петра співслужили, серед інших, нещодавно висвячені єпископи, що беруть участь у формаційних зустрічах у Ватикані, між якими єпископи двох обрядів з України та ієрархи УГКЦ, які служать серед діаспори. Офіційну урядову делегацію Італії очолював Президент Серджіо Маттарелла.

У євангельському уривку прозвучали слова Ісуса, Який промовляв до багатолюдного натовпу, перераховуючи не надто привабливі вимоги для того, щоб слідувати за Ним: не може бути учнем той, хто не любить Його більше, як рідних, хто не несе свого хреста, хто не зречеться матеріальних благ. Святіший Отець поділився думками про те, навіщо Ісус це говорить.

Бог не маніпулює нашими слабкостями

Насамперед, проповідник звернув увагу на багатолюдний натовп. Чимало людей були приваблені Ісусовими словами та чудами, вбачаючи в Ньому надію свого майбутнього. Що в таких випадках зробив би хитрий лідер? Постарався би використати слабкість і безпорадність інших, суспільні страхи чи особисті труднощі людей для того, щоби постати перед ними як «рятівник», що повирішує їхні проблеми… «Божий стиль відрізняється від цих людей, бо Він не маніпулює нашими потребами, Він ніколи не використовує наші слабкості для того, щоб самому вивищуватися», – сказав Папа, додаючи, що Ісусові не притаманний «культ чисел», Він, як здається, «стурбований, коли люди ідуть за Ним з ейфорією та поверхневим ентузіазмом». А тому пропонує кожному «уважно чинити розпізнання мотивів».

«Бо можна іти за Господом з різних причин, і деякі, мусимо визнати це, є світськими: за досконалою релігійною зовнішньою поставою може приховуватися чисте задоволення своїх потреб, пошук особистого престижу, прагнення відігравати якусь роль, тримати речі під контролем, жага займати простір і здобути привілеї, прагнення отримувати визнання та багато іншого», – пояснив Святіший Отець, додаючи, що це «не може бути стилем учня і стилем Церкви».

Вибір, що охоплює повноту життя

Далі проповідник зазначив, що Господь ставить ще одну вимогу. «Іти за Ним не означає приєднатися до двору чи брати участь у тріумфальній ході, ані навіть отримати гарантії щодо життя. Навпаки, це означає також нести хрест», – сказав Папа, додаючи, що йдеться про прийняття рішень, які «зобов’язують повноту існування», а тому Ісус прагне, щоби ніщо не протиставлялося цій любові. А щоб зробити це, потрібно «дивитися більше на Нього, ніж на себе самих, навчитися любові, черпаючи її від Розіп’ятого». Як казав блаженний Іван Павло І під час молитви «Ангел Господній» 10 вересня 1978 року, ми є «об’єктом незахідної любові Бога». І ця любов, за словами Папи Франциска, ніколи не зникає з нашого життя, освітлюючи навіть найтемніші ночі. Й споглядаючи на Розіп’ятого, ми «покликані до висоти цієї любові».

«Любити. Навіть тоді, коли ціною цього є хрест самопожертви, мовчання, нерозуміння, самотності, зазнавати перешкод і бути переслідуваними», – сказав Святіший Отець, цитуючи свого блаженного попередника, який повчав, що для того, аби поцілувати розіп’ятого Ісуса, треба бути готовим вколотися терням, що на Його голові. «Любов до кінця, з усіма її колючками: не речі, зроблені наполовину, пристосування чи спокійне життя», – сказав проповідник, наголошуючи, що якщо не прагнутимемо до висот, то скотимося до половинчастого життя, якому бракуватиме рішучих кроків і злетів. Ісус же закликає жити Євангелієм, щоб жити «не наполовину, але до кінця».

За прикладом нового блаженного

«Браття, сестри, новий блаженний жив саме так: у радості Євангелія, безкомпромісно, люблячи аж до кінця. Він втілив убогість учня, якою є не тільки не мати прив’язання до матеріальних благ, але, насамперед, перемогти спокусу ставити власне “я” у центрі та шукати власну славу. Навпаки, наслідуючи приклад Ісуса, він був лагідним і смиренним пастирем», – сказав Святіший Отець, додаючи, що своєю усмішкою Папа Лучані «зумів передати доброту Господа».

«Прекрасною є та Церква, що має радісне обличчя, спокійне та усміхнене, що ніколи не зачиняє двері, що не чинить серця жорсткими, що не нарікає та не плекає почуття образи, що не є розгніваною та нечутливою до страждання, що не представляється понурою та не страждає ностальгією за минулим», – підсумував Папа Франциск, закликавши молитися до цього «нашого батька та брата», щоби випросив нам дар «усмішки душі», повторюючи за ним: «Господи, візьми мене таким, яким я є, з моїми вадами та недоліками, але дай мені стати таким, як ти мене прагнеш».