Папа про візит у Бахрейн, роль жінки в суспільстві та виклики перед Церквою
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ - Ватикан
«Це була подорож зустрічі», – сказав Папа Франциск, підбиваючи підсумки свого візиту в Бахрейн. Повертаючись у неділю, 6 листопада 2022 р. до Ватикану, він на борту літака відповів на запитання журналістів, перше з яких, згідно зі звичаєм, поставила представниця преси приймаючої країни, просячи оцінити результати подорожі, а також зусилля Бахрейну, спрямовані на підтримку мирного співіснування.
Діалог на основі усвідомленої ідентичності
Святіший Отець назвав цю подорож подорожжю зустрічі, бо її метою був міжрелігійній і екуменічний діалог. Він зазначив, що Великий Імам Аль-Азгару такою говорить про пошук єдності, насамперед, єдності всередині ісламу з пошаною до відмінностей, але щоби вступати в міжрелігійний діалог на основі усвідомленої ідентичності. Відзначивши наполягання Ахмада Аль-Таїба на внутрішньо ісламському діалозі, Папа згадав і про внутрішньо християнські конфлікти. «Тепер, дякувати Богові, після Другого Ватиканського Собору триває наближення і можемо діалогувати, працювати разом, і це важливо, давати свідчення чинення добра іншим. Спеціалісти, богослови обговорять богословські питання, а ми повинні прямувати вперед разом, як віруючі, як друзі, як брати, чинити добро», – сказав він, вказуючи також на важливість присутності Вселенського Патріарха, авторитету в екуменічній сфері. «Підсумовуючи, це була подорож зустрічі. Для мене новизною було познайомитися з культурою, відкритою на всіх. У вашій країні є місце для всіх», – додав Папа.
Шлях діалогу як плід братньої зустрічі
Імад Атрач із «Sky News Arabia» запитував про те, чи шлях діалогу, започаткований підписаним три роки тому Документом про загальнолюдське братерство, що включав також візити в Ірак і Казахстан, приніс відчутні плоди. Як ліванець, він подякував за згадку про його батьківщину, яка «насправді відчуває нагальну потребу в його візиті».
Папа Франциск розповів, що цими днями вони з Ахмадом Аль-Таїбом роздумували над тим, як прийшла ідея Документа, що був підписаний в Абу-Дабі. Святіший Отець згадував, що під час візиту Великого Імама до Ватикану, після протокольних зустрічей, які завершувалися в обідню пору, він спонтанно запросив його на обід. «Ми сіли за стіл, він, його секретар і двоє радників, і я, мій секретар і мій радник, і взяли хліб, переломили його і дали один одному. Це був жест дружби – подати хліб. Це був прекрасний обід, дуже братерський. І наприкінці, не пам’ятаю, кому прийшла ця ідея, ми запитували, чому б не приготувати якесь послання на основі цієї зустрічі. Так народився Документ з Абу-Дабі», – розповів Папа, зазначивши, що до роботи відразу взялися секретарі. Згодом цей документ став основою для «Fratelli tutti», тієї частини, де йдеться про загально людську дружбу. «Я навіть не знав, яке ім’я Великого Імама, а згодом ми стали друзями, зробили певну річ як двоє друзів», – додав він.
Щодо Лівану, Наступник святого Петра запевнив, що молиться за цю країну та звернувся із закликом до ліванських політиків відкласти часткові інтереси та знайти порозуміння для добра країни. «Перше Бог, потім батьківщина, а вже тоді інтереси», – наголосив він, закликавши також журналістів звернути свій погляд на Ліван.
Суспільство, яке усуває жінок з громадського життя, бідніє
З посиланням на ситуацію в сусідньому з Бахрейном Ірані прозвучало запитання про боротьбу за права жінок і загалом, про пошану до фундаментальних прав людини. Відповідаючи, Святіший Отець зазначив, що боротьба за права жінки триває. Він згадав, що ще в 50-х роках минулого століття в нього на батьківщині відбувалася боротьба за виборче право для жінок. «Ми повинні не припиняти боротися за права, бо жінки є даром. Бог не створив чоловіка, давши йому песика для розваги. Ні. Він створив їх двох, рівних, чоловіка і жінку», – сказав Папа, зауваживши, що слова святого Павла про стосунки між чоловіком і жінкою, які нам сьогодні здаються застарілими, на той час були революційними та викликали обурення. «Суспільство, яке нездатне віддати жінці належне їй місце не рухається вперед», – сказав Святіший Отець, зауваживши, що жінки мають свої способи для вирішення проблем, і потрібно співпрацювати. «Я побачив, що у Ватикані щоразу, коли жінка приєднується до певної праці, справи покращуються», – додав він, підкреслюючи, що суспільство, яке усуває жінок із громадського життя, це суспільство, яке бідніє.
Зусилля Святого Престолу на користь миру
Антоніо Пелайо з «Vida Nueva» запитав: «Святіший Отче, єдиний раз, коли під час цієї подорожі Ви говорили експромтом, це було, коли ви згадували про “багатостраждальну Україну” та “мирні переговори”. Я хотів би запитати, якщо можете щось сказати, як іде справа з цими переговорами з ватиканського боку. І ще одне запитання: чи Ви говорили нещодавно з Путіним і чи маєте найближчим часом намір це вчинити?».
«Гаразд, насамперед: Ватикан постійно уважний щодо цього, Державний Секретаріат працює та працює добре. Я знаю, що Секретар [у справах стосунків з державами і міжнародними організаціями] архиєпископ Ґаллаґер добре цим займається», – відповів Папа, нагадавши про те, що наступного дня після початку війни він поїхав до російського посольства, щоби «поговорити з послом, який є доброю людиною». «Я знаю його вже шість років, відколи він приїхав. Він є гуманістом. Пригадую коментар, який він тоді мені залишив: “Nous sommes tombés dans la dictature de l’argent” (ми потрапили в диктатуру грошей), говорячи про цивілізацію», – згадував Святіший Отець, зазначивши, що при цій нагоді він висловив свою готовність поїхати в Москву та переговорити з Путіним, якщо треба. «Мені дуже ввічливо відповів Лавров, мовляв, дякую, але на даний час цього не потрібно», – додав він.
«Але відтоді наш інтерес був великий. Я тричі говорив по телефону з президентом Зеленським; дещо більше із послом України. Триває праця над зближенням, щоби знайти вирішення. Також і Святий Престол чинить те, що повинен стосовно полонених, тощо. Йдеться про речі, які завжди робляться, і які Святий Престол завжди чинив. А далі – проповідування миру», – сказав Папа.
«Мене вражає – і тому я вживаю слово “багатостраждальна” [дослівно: “martoriata” - “піддана мукам” від “martoriare” - “катувати, мучити”] – ота жорстокість, яка не притаманна російському народові, можливо… бо російський народ – це великий народ; це [жорстокість] найманців, солдатів, які йдуть на війну як на пригоду, найманців… Я волію думати так, бо маю велику пошану до російського народу, до російського гуманізму. Вистачить згадати Достоєвського, який до сьогодні надихає, надихає християн до осмислення християнства. Я маю велику прихильність до російського народу, як також велику прихильність до українського народу», – зазначив Святіший Отець, розповівши, що коли мав 11 років, то знав одного українського священика, який навчив його прислуговувати під час української літургії. «Через це мені також дуже подобається українська літургія. Я опинився між двома народами, до яких маю прихильність, – додав він. – І не тільки я. Святий Престол провів чимало конфіденційних зустрічей, багато речей з позитивними результатами».
«А тепер, – вів далі Папа, – користаючи з цього запитання, хочу поскаржитися: протягом одного століття – три світові війни! 1914-1918, 1938-1945, і теперішня. Бо це світова війна, бо правдою є те, що коли імперії, з того чи іншого боку, слабнуть, то потребують вести війну, щоби почуватися сильними, як також для того, щоби продавати зброю. Бо сьогодні, на мою думку, найбільшим лихом у світі є виробництво зброї. Але ж прошу вас! Мені сказали, не знаю, чи це правда, чи ні, що якщо би протягом року не виробляти зброю, то поклалося би край голодові в світі. Індустрія зброї є жахливою».
У цьому контексті Наступник святого Петра згадав про портових робітників у Ґенуї, які кілька років тому відмовилися перевантажувати зброю на корабель у Ємен, де сьогодні діти не мають що їсти, згадав про скитання народу рохінджа, про М’янму, «це жахіття, що там діється», про Сирію. Є сподівання, що у Ефіопії кровопролиття зупиниться, але триває російсько-українська війна. «Повсюди перебуваємо в умовах війни і не розуміємо цього», – сказав Святіший Отець, знову розповівши про свої переживання від відвідування військових меморіалів, де на надгробках виписані імена молодих чоловіків. «Не хочу нікого обмовляти, але це торкнулося мого серця: коли відбувалося спогадування висадки в Нормандії, на відзначення зібралися глави держав і урядів. Так, дійсно, це був початок падіння нацизму, це правда. Але скільки юнаків полягли на берегах Нормандії? Кажуть, що тридцять тисяч… Хто згадує про цих юнаків? Війна сіє оце все. Тому ви, журналісти, будьте пацифістами, виступайте проти війн, боріться проти війни. Прошу вас про це як брат. Дякую», – сказав Папа.
Благодать сорому
Про необхідність відмовитися від секретності у канонічних вердиктах, які стосуються справ про сексуальні зловживання, і про більшу прозорість запитував представник франкомовних медіа, навівши випадок, коли минулого року було покарано єпископа, який тепер на пенсії, за злочини, що сягають періоду 90-х років, але в пресу це потрапило випадково. Папа Франциск зазначив, що проблема зловживань завжди існувала, і не лише в Церкві. І встановлено, що 42-46 відсотків випадків трапляються у сім’ях чи за місцем проживання, й у сім’ях досі більшість випадків покривається. Ця «погана звичка» приховувати в Церкві почала змінюватися, коли виникли скандали, пов’язані саме з покриванням фактів. Це привело до усвідомлення необхідності працювати над цим. І хоч за статистичними даними кількість випадків, пов’язаних з Церквою, становить незначну меншість, «навіть один випадок є трагічним», бо є зрадою священичого покликання. Але усвідомлення необхідності розслідувати справи приходило повільно, однак сьогодні Церква, за словами Папи, є рішучою в тому, щоби викорінювати «культуру приховування». «Ми працюємо над всім тим, над чим можемо, але треба знати, що у Церкві є також люди, які ще не мають такої ясності, які не поділяють такий підхід. Це процес, і ми сміливо рухаємося вперед, а не всі мають цю відвагу; іноді є спокуса шукати компроміси, ми є також невільниками наших гріхів, але волею Церкви є прояснити все», – запевнив Святіший Отець, додаючи: «Робимо, що в наших силах, всі ми є також грішниками. Й перше, що ми повинні відчувати – це сором, глибокий сором за все це. Думаю, що сором – це благодать. Ми можемо боротися проти всіх лих світу, але без сорому це буде даремним».
Право не тільки мігрувати, але й не мігрувати
Відповідаючи на запитання, що стосуються мігрантської політики Італії та деяких інших країн Європи, Папа зазначив, що це дійсно є викликом. Він повторив чотири принципи, які стосуються явища мігрантів, якими є прийняти, супроводити, підтримати та інтегрувати, що є запорукою успішної праці з мігрантами. Крім того, за його словами, потрібне узгоджене рішення на рівні ЄС, цей тягар не повинен падати на окремі країни. Іншим аспектом, на який звернув увагу Святіший Отець, є те, що проблему також потрібно вирішувати на рівні причин, що спонукають залишати свою землю. «Уявити лише, що деякі країни Африки не є власниками своїх надр, що все ще досі залежить від колоніальних впливів. Вирішувати проблему мігрантів у Європі є лицемірством, стараймося вирішувати її також їхньому домі», – закликав він.
Не забувати про святий Божий люд
«Як поєднати те, що ми бачили у Бахрейні та ситуацію в Німеччині? Бо у Бахрейні ми бачили малу Церкву, мале стадо, повне надії, що живе серед багатьох обмежень, однак є жвавою, повної надії Церквою, що росте. У Німеччині, натомість, маємо велику Церкву, з великою традицією, багату богослов’ям і матеріально, яка, однак, щороку втрачає триста тисяч вірних, які відходять, перебуваючи в глибокій кризі. Чого можна навчитися від цього малого стада, яке ми бачили в Бахрейні, для великої Німеччини?» – таким було останнє запитання.
Папа зауважив, що Німеччина має давню релігійну історію, велику та складну, де не бракувало боротьби. «Німецьким католикам я кажу: Німеччина має велику і прекрасну Євангельську Церкву, і мені не хотілося б ще однієї такої, що ніколи не буде настільки доброю, як ця; але хочу, щоб вона була католицькою, у братерстві з євангельською», – сказав він, вказуючи на те, що іноді буває так, що втрачаємо релігійне чуття народу, святого вірного Божого люду, потрапляючи в кон’юнктурні дискусії, які є богословськими висновками, але не ядром богослов’я. «А що думає святий Божий вірний люд. Що відчуває святий Божий люд? Потрібно шукати те, як він відчуває, оту просту релігійність, які знаходимо в дідусів і бабусь. Не маю на увазі повертатися назад, а прямувати до натхнення коріння. Всі ми маємо історію коріння віри, і також народи мають її», – вів далі Святіший Отець, нагадуючи про те, що корінням віри є зустріч з живим Ісусом Христом. «З цього, – пояснив він, – випливає апостольська відвага, вихід на периферії, також і на моральні, щоби допомагати людям, із зустрічі з Ісусом Христом. Якщо немає зустрічі з Ісусом Христом, то буде етицизм, перебраний у християнство».
