Апостольське напоумлення, присвячене святій Терезі з Лізьє (підсумок)
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ / Adriana Masotti - Ватикан
«Це довіра, і ніщо інше, як довіра, повинна вести нас до Любові». Ці слова, написані у вересні 1896 року святою Терезою від Дитятка Ісуса і Святого Обличчя, надихнули назву Апостольського напоумлення «C'est la Confiance», яке Папа Франциск присвятив святій цій святій. Вони, на його думку, «підсумовують геній її духовності і були б достатніми, щоб виправдати проголошення її Учителькою Церкви» (2).
Документ оприлюднено в неділю, 15 жовтня 2023 року. Він побачив світ з нагоди 150-річчя від дня народження цієї святої. Папа пояснив, що обрав цю дату, а не іншу, пов’язану з життям святої Терені, бажаючи, щоби це послання «вийшло за межі річниць і було прийняте як частина духовного скарбу Церкви» (4). Оприлюднення ж його в день літургійного спомину святої Терези Авільської вказує на Тереню як на «зрілий плід» духовності, запропонованої цією великою іспанською містичкою.
Визнання з боку Римських Єпископів
Папа Франциск простежує етапи визнання надзвичайної цінності духовного свідчення Терені через дії Римських Архиєреїв: від Папи Лева ХІІІ, який дозволив їй вступити до монастиря у віці 15 років, через Пія ХІ, який проголосив її святою у 1925 році, а в 1927 році – покровителькою місій, до святого Івана Павла ІІ, який проголосив її Учителькою Церкви в 1997 році. «Врешті, – згадує Папа Франциск, – я мав радість канонізувати її батьків, Луї та Зелі, в 2015 році, під час Синоду про сім'ю, а нещодавно присвятив їй катехизу» (6).
Любов місіонерської душі до Ісуса
У своїй келії свята з Лізьє написала: «Ісус – моя єдина любов» (8), й аналізуючи її духовний досвід, Папа зауважує, що зустріч з Ісусом «покликала її до місії», настільки, що вона не уявляла «свого посвячення Богові, не шукаючи добра для своїх братів і сестер». Вона вступила до кармелітського монастиря, «щоб спасати душі» (9). Свою місіонерську душу Тереня виражала так: «Я відчуваю, що чим більше вогонь любові запалює моє серце (...) тим більше душ, які наближаються до мене (бідний маленький шматок непотрібного заліза, якщо я віддалюся від божественної жаровні), швидко бігтимуть до аромату пахощів свого Улюбленого, тому що душа, запалена любов'ю, не може залишатися бездіяльною» (12).
Шлях довіри та любові
Папа Франциск прямує до серця духовності Терені, до тієї «малої дороги», яку також називають дорогою духовного дитинства. Свята Тереза від Дитятка Ісуса писала: «Ліфт, який повинен підняти мене до Неба, – це Твої руки, Ісусе! Для цього мені не потрібно рости, а потрібно залишатися маленькою, ставати такою дедалі більше» (16). Для неї важлива Божа дія, благодать, а не особисті заслуги, бо саме Господь освячує. Папа пише: «Отже, найкращим наставленням є покладати довіру серця поза собою: на нескінченне милосердя Бога, Який любить без обмежень і Який віддав все на Ісусовому хресті». З цієї причини Тереза ніколи не вживає частого в її часи виразу: "Я стану святою"» (20).
Віддатися в руки Отця
У нашому житті, де часто, за словами Папи Франциска, «нас переповнюють страхи, бажання людської безпеки, потреба тримати все під контролем» (23), довіра, а отже, вручення себе Богові, яку заохочує Тереня, «звільняє нас від нав'язливих розрахунків, від постійного занепокоєння про майбутнє, від страхів, які забирають у нас мир. (...) Якщо ми перебуваємо в руках Отця, Який любить нас безмежно, це залишатиметься правдою, що б не сталося, ми зможемо прямувати вперед, що б не трапилося, і, так чи інакше, Його задум любові і сповнення здійсниться в нашому житті» (24).
Спокуси проти віри та уповання на милосердя
Духовне життя молодої кармелітки не було позбавлене випробувань і боротьби, особливо в останній період свого життя вона пережила великі спокуси проти віри (25). У той час модерний атеїзм переживав велике поширення, і вона «почувалася сестрою атеїстів» (26), заступалася і жертвувала за них своє життя, оновлюючи свій акт віри. Вона вірила в безмежне Боже милосердя і в остаточну перемогу Ісуса над злом: її віра здобула благодать навернення на ешафоті серійного вбивці. Усе в Бозі є любов'ю, навіть Справедливість. «Це одне з найважливіших відкриттів Терені, – вважає Папа, – один з найбільших внесків, який вона зробила для всього Божого люду. У надзвичайний спосіб вона проникла в глибини Божого милосердя і звідти черпала світло своєї необмеженої надії» (27).
Найбільша любов у найбільшій простоті
Свята Тереза хоче «втішити» Господа, хоче відповідати Ісусовій любові. «Вона має живу впевненість, що Ісус любив її і знав її особисто у своїх Страстях, – стверджує Папа Франциск, – вона споглядає любов Ісуса до всіх і до кожного, ніби він є унікальним у світі» (33). Святіший Отець також так пише про неї: «Вона живе милосердною любов'ю в малому, в найпростіших речах повсякденного існування, і робить це в товаристві Діви Марії, навчаючись від Неї, що "любити означає віддавати все і дарувати себе"» (36).
У серці Церкви, Матері моєї, буду Любов’ю
Від святої Терези з Авіли Тереня успадкувала, як читаємо в напоумленні, «велику любов до Церкви і змогла досягти глибини цієї таємниці» (38). Вона пише в «Історії однієї душі»: «Я зрозуміла, що Церква має Серце, і що це Серце запалене Любов'ю. Я зрозуміла, що тільки Любов спонукає діяти членів Церкви». І далі: «Так, я знайшла своє місце в Церкві: в Серці Церкви, моєї Матері, я буду Любов'ю!» (39). Папа Франциск так це коментує: «Це не серце тріумфуючої Церкви, це серце люблячої, смиренної та милосердної Церкви» (40). І додає: «Це відкриття серця Церкви є великим світлом і для нас сьогодні, щоб ми не збентежилися обмеженнями і слабкостями церковної інституції, позначеної темрявою і гріхом, а увійшли в її палаюче серце любові, яке в день П'ятидесятниці було запалене завдяки дару Святого Духа» (41).
Цілковите дарування себе іншим
Внутрішні випробування, пережиті святою Теренею, які часом доводили її до того, що вона запитувала себе, чи існує Небо (42), привели святу до «переходу від палкого прагнення Неба до постійного і полум'яного бажання добра для всіх» (43), а також до постанови продовжувати свою місію навіть після смерті. «Таким чином, – читаємо в напоумленні, – вона досягла остаточний особистий синтез Євангелія, який розпочався з повної довіри, щоб осягнути свою вершину в цілковитому даруванні себе іншим» (44). «Саме довіра, – пише Папа, – веде нас до Любові і, таким чином, звільняє від страху, саме довіра допомагає нам відвернути погляд від самих себе, саме довіра дозволяє нам віддати в Божі руки те, що тільки Він може зробити. Це залишає нам величезний потік любові та енергії, готових для того, щоб шукати добро наших братів і сестер» (45).
Вкінці тільки любов має значення
В останньому розділі Папа пояснює, що це Апостольське напоумлення дає йому змогу нагадати, що, як читаємо в Evangelii gaudium, в місіонерській Церкві «звіщення зосереджується на найсуттєвішому, на тому, що є найпрекраснішим, найбільшим, найпривабливішим і водночас найнеобхіднішим» (47). «В кінцевому підсумку, – пише Святіший Отець, – тільки любов має значення» (48). За словами Папи Франциска, «особливий внесок, який дає нам Тереня як свята і як Учителька Церкви», полягає в тому, щоб «привести нас до центру, до того, що є істотним» (49). Папа звертається до богословів, моралістів і дослідників духовності, зазначаючи: «Нам все ще потрібно зрозуміти цю геніальну інтуїцію Терені і вивести з неї теоретичні та практичні, доктринальні та душпастирські, особисті та спільнотні висновки. Нам потрібна сміливість і внутрішня свобода, щоб змогти це зробити» (50).
Актуальність «малої дороги»
Наближаючись до завершення, Папа пригадує основні аспекти «малої дороги» святої Терені від дитятка Ісуса та їхню актуальність. У час, позначений замкненістю у власних інтересах, індивідуалізмом та одержимістю владою, вона показує нам красу дарування життя, вказує на цінність простоти і незначності та абсолютну першість любові, «долаючи юридичну та моралістську логіку, яка наповнює християнське життя зобов'язаннями та приписами і заморожує радість Євангелія» (52). Послання завершується короткою молитвою, в якій, серед іншого, Папа закликає: «Дорога свята Терене, допоможи нам завжди довіряти, як ти це робила, великій любові, яку Бог має до нас, щоб ми могли щодня наслідувати твою малу дорогу святості» (53).
