Папа Римській курії: той, хто любить, не перестає прямувати до істини

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан

«Брати, сестри, дякую вам за вашу працю і вашу жертовність. У нашій праці плекаймо слухання серця, віддаючи себе таким чином на служіння Господу, вчімося приймати один одного, слухати один одного; практикуймо розпізнання, щоб бути Церквою, яка старається інтерпретувати знаки історії в світлі Євангелія, шукаючи рішення, які передають любов Отця; завжди будьмо в русі, зі смиренням і зачудуванням, щоб не впасти в претензію на відчуття, що ми вже прибули, і щоб у нас не згасло прагнення Бога», – сказав Папа Франциск, підсумовуючи свою промову до співробітників з Римської курії, яким він склав подяку за працю, яка часто звершується непомітно, без здіймання галасу.

Приймаючи у четвер, 21 грудня 2023 р., очільників дикастерій на традиційній передріздвяній зустрічі з нагоди обміну святковими побажаннями, Святіший Отець розпочав свою промову із заохочення замислитися над тим, що таїнство Різдва «спонукає наші серця до здивування неочікуваною звісткою: Бог приходить, Бог тут, серед нас, і Його світло назавжди розбило темряву світу». «Ми потребуємо завжди чути й отримувати це звіщення, особливо в час, який досі сумно позначений насильством війни, епохальними загрозами, на які ми наражаємося через зміну клімату, бідністю, стражданнями, голодом та іншими ранами, які населяють нашу історію. Втішає те, що навіть у цих "місцях" болю, як і у всіх просторах нашого крихкого людства, Бог стає присутнім у цій колисці, яслах, які сьогодні Він обирає, щоб народитися і принести всім любов Отця; і Він робить це в Божому стилі: з близькістю, співчуттям, ніжністю», – сказав Наступник святого Петра, пропонуючи замислитися над трьома дієсловами, що є ключовими на дорозі віри та для служіння в Курії: слухати, розпізнавати, прямувати вперед.

Діалог і слухняність

Папа запропонував розглянути кожен з цих аспектів на прикладі учасників різдвяних подій, і якщо йдеться про слухання, вказав на приклад Діви Марії, Яка прислухалася до ангельського звіщення з повною відкритістю. За словами Святішого Отця, слухати серцем – це щось набагато більше, ніж чути чи обмінюватися інформацією. Йдеться про «внутрішнє слухання, здатне перехоплювати бажання і потреби іншого, про стосунки, які запрошують нас до подолання схем і упереджень, в які ми іноді вкладаємо життя тих, хто нас оточує». І саме через свою повну відкритість на слухання Богородиця не приховує свою стурбованість і запитання, що виникають з нею, але й проявляє готовність, тобто бачимо і діалог, і слухняність.

«Іноді, навіть спілкуючись один з одним, ми ризикуємо бути схожими на хижих вовків: ми одразу намагаємося пожерти слова один одного, не вслухаючись у них, і одразу ж виливаємо на них свої враження та судження. Натомість слухання вимагає внутрішньої тиші, а також простору тиші між слуханням і відповіддю», – мовив Папа, підкреслюючи, що цього можемо навчитися на молитві, «яка розширює серце та спонукає зійти з п’єдесталу егоцентризму». «Браття й сестри, також і в Курії є потреба навчитися мистецтву слухати. Перед нашими щоденними обов'язками та діяльністю, особливо перед нашими посадами, які ми виконуємо, ми повинні наново відкрити для себе цінність стосунків і старатися очистити їх від формалізму, оживити їх євангельським духом, перш за все, слухаючи один одного. Серцем і навколішки. Слухаймо більше, без упереджень, з відкритістю і щирістю, з серцем, що стоїть навколішки», – закликав Святіший Отець.

Життя завжди понад ідеями

Далі Папа зауважив, що взаємне слухання допомагає нам застосовувати розпізнання як метод діяння, й щодо цього вказав на приклад святого Івана Хрестителя. Він нагадав, що Предтеча був великим проповідником, але коли явився Ісус і розпочав своє служіння, Іван «пережив драматичну кризу віри»: він проповідував прихід могутнього Месії, що судитиме грішників, але цей образ розбився об слова та стиль Ісуса. Тому він ставить запитання: чи це той, кого очікували, чи іншого чекати?

«Ось чому для всіх нас важливим є розпізнання, оте мистецтво духовного життя, яке позбавляє нас претензії на те, що ми вже все знаємо, від небезпеки думати, що достатньо застосовувати правила, від спокуси діяти, навіть у житті Курії, просто повторюючи шаблони, не враховуючи, що Таємниця Божа завжди вища за нас і що життя людей і дійсність, яка нас оточує, є і завжди залишається вищою за ідеї та теорії. Життя є вищим за ідеї, завжди», – підкреслив Святіший Отець, додаючи, що розпізнання повинно допомагати в куріальній праці також для того, щоб «бути слухняними Святому Духові, вміти обирати орієнтири і приймати рішення не за мирськими критеріями, чи просто застосовуючи правила, але згідно з Євангелієм».

Лише хто любить, той прямує вперед

Врешті, переходячи до третього аспекту, Папа Франциск вказав на приклад мудреців, які прийшли зі сходу, чим нагадують нам про важливість того, щоби прямувати далі. «Радість Євангелія, коли ми по-справжньому приймаємо її, викликає в нас рух слідування, спричиняючи справжній вихід із самих себе і спрямовуючи нас на шлях до зустрічі з Господом і до повноти життя», – сказав Святіший Отець, нагадуючи, що віра не є підтвердженням наших гарантій і впевненості, а запрошенням вирушити в подорож.

«Також і в служінні тут, у Курії, важливо залишатися в русі, не зупинятися в пошуках і поглибленні істини, долаючи спокусу залишатися на місці і "лабіринтувати" в наших огорожах і страхах. Страхи, негнучкість і повторення шаблонів породжують нерухомість, яка має очевидну перевагу в тому, що не створює проблем, – quieta non movere, – але вони призводять до того, що ми блукаємо в наших лабіринтах, завдаючи шкоди служінню, яке ми покликані нести Церкві і всьому світові», – сказав Папа, перестерігаючи перед «фіксизмом ідеології», який часто, прикриваючись добрими намірами, відриває нас від дійсності. «Потрібна відвага, щоб прямувати, щоб ступити далі. Це питання любові. Потрібна відвага, щоб любити», – додав він, зауваживши, що в той час, як через шістдесят років після собору досі триває дискусія навколо поділу на «прогресивних» і «консерваторів», справжня відмінність полягає не в цьому, а в між «тими, хто любить» і «тими, хто звик».