Папа: краще говорімо про законну самооборону, не виправдовуймо війну

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ - Ватикан

«Я ніколи не втомлюся повторювати свій заклик, адресований, зокрема, тим, хто несе політичну відповідальність: негайно зупиніть бомби і ракети, покладіть край ворожому налаштуванню. На кожному місці. Війна – це завжди і тільки поразка. Для всіх. Єдині, хто виграють – це виробники та торговці зброєю. Глобальне припинення вогню є невідкладною потребою: ми не усвідомлюємо або робимо вигляд, що не бачимо, що стоїмо на краю прірви», – цим ствердженням Папа Франциск розпочинає свою розмову з Доменіко Аґассо, журналістом італійського часопису «La Stampa».

Відповідаючи в цьому контексті на запитання про те, чи існує «справедлива війна», Святіший Отець підкреслив, що потрібно бути обережними зі словами. «Якщо злодії вдираються до твого дому, щоб пограбувати тебе і нападають на тебе, ти захищаєшся. Але я не люблю називати цю реакцію "справедливою війною", тому що цим визначенням можна маніпулювати», – сказав він, підкреслюючи, що законно захищатися – справедливо, але краще говорити про законну самооборону, «щоб уникнути виправдання війн, які завжди є помилкою».

Вирішення для Святої Землі – дві держави

На запитання про те, як він бачить ситуацію між Палестиною та Ізраїлем, Папа нагадав про існування угоди з Осло, яка говорить про вирішення у формі двох держав. «Доки це порозуміння не буде впроваджене в життя, мир залишатиметься далеким», – переконаний він, і ділячись думками про те, чого найбільше боїться в цей момент, ствердив, що «воєнної ескалації». «Але в той же час я плекаю певну надію, тому що зараз відбуваються конфіденційні зустрічі, щоб спробувати досягти домовленості. Перемир'я вже було б хорошим результатом», – додає Святіший Отець, згадуючи про посередницькі зусилля кардинала П’єрбаттісти Піццабалли. «Християни і жителі Гази – я не маю на увазі ХАМАС – мають право на мир», – наголосив він, додаючи, що «також пріоритетом залишається звільнення ізраїльських заручників».

Дипломатичні зусилля Святого Престолу щодо України

«А як просувається ватиканська дипломатія в тому, що стосується війни в Україні?» – таким було наступне запитання, на що Папа сказав, що «доручив цю складну та делікатну місію кардиналові Маттео Дзуппі», який, за його словами, старається створити передумови для того, щоби будувати атмосферу примирення. «Святий Престол докладає зусиль для посередництва в обміні полоненими та поверненні українських цивільних осіб», – сказав він, виокремивши співпрацю з уповноваженою в справах прав дітей з метою репатріації українських дітей, примусово вивезених у Росію, що дало деякі результати.

Мир – Божий дар

«Діалог. Діалог. Діалог. А потім – шукання духу людської солідарності та братерства. Ми не можемо більше сіяти смерть серед братів і сестер! Це не має сенсу!» – наголосив Святіший Отець, відповідаючи на запитання про те, що є колонами миру, й щодо своїх постійних закликів до молитви пояснив, що «молитва не є абстрактною», вона має значення, оскільки «приготовляє шлях до примирення, стукає до дверей Божого серця, щоби Він просвічував та провадив людей до миру». «Мир – це дар, який Бог може дати нам навіть тоді, коли здається, що війна невблаганно переважає. Ось чому я при кожній нагоді наполягаю: потрібно молитися за мир», – пояснив Наступник святого Петра.

Церква – дім для всіх

Під час розмови журналіст згадав про те, як під час Світових днів молоді в Лісабоні Папа Франциск наполягав, що у Церкві є місце для всіх. Щодо цього, то Святіший Отець зауважив, що Христос запрошує всіх, і на цю тему навіть є Його притча про бенкет, на який запрошені всі. Звісно, що трапляється, що може ввійти хтось «невідповідний», але «тоді Бог цим займатиметься, покаже шлях». «Євангеліє призначене для того, щоб освячувати всіх. Звичайно, якщо є добра воля. І потрібно давати точні настанови щодо християнського життя (підкреслюю, що благословляється не союз, а люди). Але всі ми грішні: навіщо ж складати список грішників, які можуть увійти в Церкву, і список грішників, які не можуть перебувати в Церкві? Це не по-євангельському», – підкреслив Папа, покликаючись також і на дискусії щодо нещодавнього документа про благословення.

У цьому контексті журналіст згадав про те, як у нещодавньому інтерв’ю Святіший Отець говорив про «ціну самотності», яку доводиться платити після таких рішень, запитуючи, як він це переживає. Папа зазначив, що «надактивно» протестують ті, хто належить до «дрібних ідеологічних груп», натомість випадок африканців особливий, оскільки йдеться про культурний аспект. «Але загалом я вірю, що поступово всі погодяться з духом декларації "Fiducia supplicans" Дикастерії доктрини віри: вона має намір включати, а не розділяти. Вона заохочує прийняти людей, а потім ввірити їх і себе Богові», – зазначив Наступник святого Петра, а щодо самотності зауважив, що «вона мінлива як весна». «Коли почуваюся самотнім, насамперед молюся. А коли відчуваю навколо себе напругу, спокійно намагаюся налагоджувати діалоги і конфронтацію. Але завжди рухаюся вперед, день за днем», – сказав він, додаючи, що не має побоювань щодо схизми.

Бог і роботи

У подальшому розмова торкнулася теми штучного інтелекту. Ділячись думками про сподівання та про тривоги, пов’язані з цим, Папа підкреслив, що «будь-які науково-технічні інновації повинні мати людський характер і дозволяти людині залишатися повністю людиною». Тож штучний інтелект є «прекрасним кроком уперед», який може допомогти розв’язати чимало проблем, але без етики може також завдати чимало лиха. «Мета повинна полягати в тому, щоб штучний інтелект завжди перебував у гармонії з гідністю людини. Якщо такої гармонії не буде, це стане самогубством», – сказав він. «Чи знайдеться місце для Бога серед роботів?» – запитував журналіст, на що Святіший Отець відповів: «Бог завжди є. Він робить все необхідне. Він завжди поруч з нами, готовий допомогти нам, навіть коли ми цього не усвідомлюємо. Навіть коли ми Його не шукаємо. Навіть коли ми Його не хочемо. І якщо Він бачить, що буревії нестримні, Він дає про себе знати. Своїми способами, які перевершують все і всіх».

Подорожі та зустрічі

Далі прозвучали кілька запитань про стан здоров’я та найближчі плани. Папа ствердив, що почувається добре і що не дратується, коли «після кожної атаки кашлю» його запитують про відставку. «Ні, тому що зречення – це можливість для кожного Папи. Але зараз я про це не думаю. Це мене не турбує. Якщо і коли я більше не матиму більше сил, то почну про це думати. І молитися про це», – сказав він, розповівши, що плануються подорожі в Бельгію, а в серпні – до Східного Тимору, Папуа-Нової-Гвінеї та Індонезії. Є також гіпотетичні плани відвідати Аргентину, але праця в цьому напрямку ще не ведеться. В Італії у планах на 2014 рік – Верона в травні та Трієсте в липні. У цьому контексті журналіст запитав, чи Святіший Отець не ображається на новообраного Президента Аргентини, який цими місяцями гостро висловлювався на його адресу. «Ні. Сказане під час виборчої кампанії – приходить і відходить», – відповів він, зазначивши, що також запланована зустріч після канонізації аргентинської святої, що відбудеться 11 лютого й на яку планує приїхати Глава Держави. «І я готовий розпочати діалог – слово й слухання – з ним. Як і з усіма», – додав Папа.

Вчитися від дітей

«Бо його не вистачало. Я відчув потребу цього», – так Наступник святого Петра відповів на запитання про те, чому вирішив встановити Всесвітній день дітей. Вступним досвідом до цього стала зустріч дітей, яка в листопаді минулого року відбулася у Ватикані. «Його мета – спонукати до роздумів і дій, щоб відповісти на запитання: "Який світ ми хочемо залишити дітям, що підростають? З якими перспективами?". Якщо прислухатися і спостерігати за ними, то діти є вчителями життя для нас, дорослих і літніх людей, бо вони чисті, справжні і спонтанні. Будь-яка їхня поведінка, навіть найскладніша і, здавалося б, незрозуміла, – це урок. Якщо ми дбатимемо про їхнє добро, то зробимо добро для себе. Й для всього людства», – переконаний Папа.

Церква, що виходить на периферію

Наприкінці розмови журналіст запитував про те, якою є мрія Святішого Отця про Церкву прийдешнього, на що він відповів словами догматичної конституції Другого Ватиканського Собору про Боже слово: «Dei Verbum religiose audiens et fidenter proclamans», тобто, такою, що побожно слухає Боже слово та зі стійким довір’ям проголошує його. «Я мрію про Церкву, яка вміє бути близькою до людей у конкретності, в тонкощах та суворості повсякденного життя», – сказав він, додаючи, що постійно думає про те, про що говорив під час загальних зібрань кардиналів перед конклавом, що «Церква покликана вийти із себе і прямувати на периферію, не лише географічну, але й екзистенційну: на периферію таємниці гріха, болю, несправедливості, невігластва і відсутності віри, на периферію мислення, на периферію всіх форм страждання».

Згадуючи про ці дні, Святіший Отець розповів, що його слова викликали оплески, але він ще тоді не збагнув, що ця промова стала його «вироком». Лише під час обіду 13 березня, перед вирішальним голосуванням, він почав про щось здогадуватися, коли йому поставили кілька «підозрілих» запитань. «А коли мене обрали, я мав вражаюче відчуття миру всередині», – сказав Папа, а на запитання про те, як почувається сьогодні, відповів: «Я почуваюся парафіяльним священиком. Дуже великої парафії, планетарної, звичайно, але мені подобається зберігати дух парафіяльного священика. І перебувати серед людей. Де я завжди знаходжу Бога».