Кардинал Канталамесса: Христос переміг смерть та зціляє наші страхи

о. Яків Шумило, ЧСВВ – Ватикан

У п’ятницю, 8 березня 2024 р., в залі Павла VI у Ватикані кардинал Раньєро Канталамесса виголосив для Папи та інших працівників Римської курії третю проповідь з нагоди Великого Посту, у якій він зосередився над Христовим висловом: «Я – добрий пастир» (Йо 10,11). Цьогорічна тема проповідей Проповідника Папського дому присвячена так званим великим «Я є» (Ego eimi), які Ісус проголосив у Євангелії від Йоана.

Добрий пастир: минуле і сучасність

На початку проповіді кардинал Канталамесса зазначив, що даний образ Христа займав привілейоване місце в ранньохристиянському мистецтві, де Ісуса зображали як пастиря у розквіті молодості, який несе на плечах овечку, відображаючи образ пастиря, який вирушає на пошуки загублених овець (пор. Лк 15,4-7).

Однак, за словами проповідника, сьогодні образ доброго пастиря і пов'язані з ним образи овець та стада не зовсім в моді: «сучасна людина зневажливо відкидає роль овець та ідею стада», яка начебто ображає нашу гідність як вільних людей. «Однак вона не усвідомлює, як в реальності проживає те, що засуджує в теорії», – зауважує кардинал Канталамесса, вказуючи на одне з найвиразніших сучасних явищ – масовізацію. Цей феномен, за його словами, поширюється через засоби масової інформації, створюючи для людей «моделі добробуту і поведінки, ідеали та цілі прогресу», включаючи той факт, що особи, «самі того не усвідомлюючи, піддаються усіляким маніпуляціям і прихованому переконанню».

Зародження та розвиток біблійного символу

Проповідник Папського дому запропонував роздумати над тим, в якому сенсі Ісус проголошує себе добрим пастирем і називає нас своїми вівцями. «Спочатку Ізраїль був народом кочових пастухів. Бедуїни пустелі сьогодні дають нам уявлення про те, яким колись було життя ізраїльських племен. У цьому суспільстві стосунки між пастухом і стадом мають не лише економічний характер, заснований на інтересі. – зауважив він. – Між пастирем і отарою розвиваються майже особисті відносини. Цілі дні вони проводяться разом у самітних місцях, без жодної душі навколо». У такому контексті пастух врешті-решт починає знати геть усе про кожну вівцю, а вівці впізнають голос пастуха.

«З переходом від стану кочових племен до стану осілого народу титул пастиря надається також тим, хто діє як Божий служитель на землі: царям, священикам, провідникам загалом. Але в цьому випадку символ розщеплюється: він більше не викликає лише образ захисту, безпеки, але й експлуатації та гноблення. Поряд з образом доброго пастиря з'являється образ поганого», – сказав кардинал Канталамесса, апелюючи до опису цих пастирів пророком Єзекиїлом (пор. Єз. 34,1), який також пророкував, що одного дня Бог з любов’ю подбає про свою отару.

Душпастирський вимір притчі

Вказуючи на душпастирське значення притчі Ісуса про Доброго пастиря, проповідник навів слова святого Августина, який сказав: «Стосовно вас ми як пастирі, але стосовно Верховного Пастиря ми такі ж вівці, як і ви». У цьому контексті він закликав присутніх священнослужителів замислитися також над своєю роллю як овець Божого стада. «Великий психолог Карло Густав Юнґ характеризував психіатра як “пораненого цілителя”. Сенс його теорії полягає в тому, що людина повинна знати свої власні психологічні рани, щоб лікувати рани інших, і що знання ран інших допомагає зцілити свої власні. Розуміння цього психоаналітика поширюється і на духовні рани. Пастир Церкви також є “пораненим цілителем”, хворим, який повинен допомагати іншим зцілитися», – зазначив кардинал Канталамесса.

За його словами, притча про Доброго пастиря вказує на те, від якої основної недуги потрібно вилікуватися самим, щоб вилікувати інших: страх (пор. Лк 12,32; Мт 8,26). «Страх – це наш екзистенційний стан, він супроводжує нас від дитинства до смерті. Дитина боїться багатьох речей, ми називаємо їх дитячими страхами; підліток боїться протилежної статі й часом загортається в комплекси сором’язливості та неповноцінності; Ісус же назвав наші головні страхи в дорослому віці: страх перед завтрашнім днем – “що будемо їсти?” (Мт 6,31), страх перед світом і сильними світу цього – “тих, що вбивають тіло” (Мт 10,28). На кожен з цих страхів він виголошував своє слово: “Не бійтеся!”», – зауважив проповідник Папського дому.

Христос переміг смерть

Зосереджуючись на темі страху, кардинал Канталамесса сказав, що страх – це реакція на загрозу нашому буттю, реакція на реальну або передбачувану небезпеку. «Страх є проявом нашого базового інстинкту самозбереження, – зазначив він. – Залежно від того, чи небезпека є об'єктивною і реальною, чи уявною, ми говоримо про виправдані і невиправдані страхи, або навіть неврози: клаустрофобію, агорафобію, страх перед уявними хворобами тощо». Проповідник додав, що психологія і психоаналіз намагаються вилікувати страхи і неврози, аналізуючи їх і виводячи з несвідомого у свідомість.

«Євангеліє не відвертається від цих людських засобів, навпаки, заохочує їх, але додає те, чого не може дати жодна наука», – мовив кардинал Канталамесса. За його словами, «розчинником» будь-якого страху є Христос, який сказав своїм учням: «Не бійтеся! Я бо подолав світ» (Йо 16,33); Христос переміг те, чого ми найбільше боїмося у світі – смерть (пор. Євр 2,14-15), яка не зможе відлучити нас від Божої любові (пор. Рим 8,38-39). Христова перемога стосується і страху перед майбутнім нашої планети та розвитком технологій. «Це не означає перекладати нашу відповідальність на Бога, але вірити, що врешті-решт все сприяє на добро тим, хто любить Бога [і що Бог любить!] (пор. Рим 8,28)», – наголосив кардинал Канталамесса.

Христос взяв на себе наші страхи

«Після того, як Ісус тисячу разів переконував своїх учнів не боятися, Він зробив дещо інше. Ніколи в Біблії не було сказано, що добрий пастир кладе своє життя за своїх овець. Те, що він знає їх, провадить їх, піклується про них, захищає їх – це так, але не те, що він віддає за них своє життя. Ісус обіцяв це зробити, і Він це зробив!» – вів далі проповідник Папського дому. За його словами, Христос взяв на себе і відкупив наші страхи і тривоги: «Його ранами ми зцілилися» (Іс 53,5-6; 1 Пт 2,24). «Ісус є справжнім “пораненим цілителем”, про якого вище говорив психолог, пораненим, який лікує рани. Він зробив страхи і тривоги можливостями для зростання в людяності та в розумінні інших», – підкреслив кардинал Канталамесса.

За його словами, добре звіщення полягає не лише у страстях та відкупительній смерті Христа. «Якби на цьому все закінчилося, наша розрада була б ще неповною. Ми мали б перед очима героїчний і зворушливий приклад для наслідування, але не мали б руки, яка б нас підтримала», – зауважив він. Йдеться також про подію воскресіння, після якого Христос сказав: «Я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт 28,20). «Він не просто дав нам приклад того, як долати тривоги, він дав нам засоби для їх подолання: свою присутність і благодать», – наголосив проповідник. Він зауважив, що в наших силах є також допомогти іншим звільнитись від страху і тривоги, приносячи розраду ближнім, у яких перебуває Христос (пор. Мт 25,40).