Папа: Європі потрібна Бельгія, щоб прямувати шляхом миру і братерства

Світлана Духович – Ватикан

Триває Апостольська подорож Папи Франциска до Бельгії, куди він прибув у четвер ввечері, 26 вересня 2024 р., зупинившись на нічліг в Апостольській нунціатурі, розташованій неподалік Брюсселя.

Наступного дня вранці, у п’ятницю, 27 вересня, Святіший Отець здійснив візит ввічливості до короля Бельгії Філіпа І в Лакенському палаці, що є резиденцією бельгійської королівської родини. Цей палац зведений в брюссельському районі Лакен. Тут Папа зустрівся також з представниками влади та громадянського суспільства та звернувся до них з промовою.

Бельгія – міст, що поєднує цивілізації

«Коли ми думаємо про цю країну, уявляємо щось одночасно маленьке і велике, це західна і водночас центральна країна, що немов серце б'ється в гігантському організмі, – зазначив Святіший Отець на початку своєї промови. – І справді, пропорції та масштаби тут оманливі. Бельгія – не дуже велика держава, але її особлива історія зумовила те, що одразу після закінчення Другої світової війни втомлені і виснажені народи Європи, які стали на серйозний шлях примирення, співпраці та інтеграції, дивилися на Бельгію як на осередок головних європейських інституцій». Папа додав, що Бельгію можна вважати мостом «між континентом і Британськими островами, між німецькомовними і франкомовними регіонами, між півднем і північчю Європи»; мостом, «де кожна людина, з її власною мовою, менталітетом і переконаннями, зустрічає іншу людину і як засіб спілкування обирає слово, діалог і взаємообмін». «Це місце, – пояснив він, – де вчаться будувати власну ідентичність не як ідола чи бар'єр, а як гостинний простір, який можна залишати і до якого можна повертатися, де можна розвивати справжні взаємообміни і разом шукати нові точки рівноваги, будувати нові поєднання. Це міст, який сприяє торгівлі, поєднує цивілізації і спонукає їх до діалогу. Отже, це міст, який необхідний для розбудови миру і заперечення війни».

Злагода і мир безперервне завдання і місія

Глава Католицької Церкви наголосив, що Європа потребує Бельгію, «щоб нагадати собі про свою історію з її народами і культурами, соборами і університетами, досягненнями людської винахідливості, але також з багатьма війнами і бажанням домінувати, яке часом переростало в колоніалізм і експлуатацію».

«Європі потрібна Бельгія, – наголосив він, – щоб продовжувати йти шляхом миру і братерства між її народами. Ця країна нагадує всім іншим, що коли під найрізноманітнішими і недолугими приводами хтось перестає поважати кордони і договори, і надає право зброї, щоб творити право, підриваючи чинне законодавство, він відкриває скриньку Пандори, і всі вітри починають несамовито дути, розхитуючи будинок і загрожуючи його зруйнувати».

Папа підкреслив, що злагода і мир не є досягненням, яке можна здобути раз і назавжди, а радше «безперервним завданням і місією, яку слід постійно плекати, старанно і терпеливо втілювати в життя». І для того, щоб не робити ті самі помилки, слід пам’ятати про своє минуле і не забувати «про страждання і жахливу ціну, яку заплатили попередні покоління». «У цьому сенсі Бельгія як ніколи цінна для пам'яті європейського континенту, – зауважив він. – Дійсно, вона пропонує неспростовні аргументи на користь розвитку послідовної та оперативної культурної, соціальної та політичної діяльності, яка є водночас сміливою та розсудливою, і яка унеможливлює майбутнє, в якому концепція та практика війни знову стане можливим варіантом з катастрофічними наслідками. Історія, вчителька життя, до якої часто не прислухаються, з Бельгії закликає Європу повернутися на свій шлях, наново відкрити своє справжнє обличчя, знову інвестувати в майбутнє, відкрившись назустріч життю, надії, перемогти демографічну зиму і пекло війни!»

Важливість присутності Церкви та явища, за які слід просити пробачення

У цьому контексті Папа Франциск вказав на значущу роль присутності Католицької Церкви, яка, «засвідчуючи свою віру у Воскреслого Христа, пропонує як окремим людям, так і сім'ям, суспільствам і народам давню і завжди нову надію; це присутність, яка допомагає кожному долати виклики і випробування не з легким ентузіазмом чи похмурим песимізмом, але з упевненістю в тому, що людина, яку любить Бог, має вічне покликання до миру й добра і не приречена на зникнення і небуття».

Святіший Отець додав, що Добра Новина, яку звіщає Церква, наповняє серця радістю і через діла милосердя пропонує конкретне свідчення любові. Церква, за словами Папи, живе в контексті конкретних культур і менталітетів певної епохи, які допомагає формувати або від яких іноді страждає. «У цьому одвічному співіснуванні світла і тіні живе Церква, – сказав він, – часто з плодами великої щедрості і надзвичайної відданості, а іноді, на жаль, з появою болючих контр-свідчень. Я маю на увазі трагічні події зловживань щодо дітей, лихо, з яким Церква бореться рішуче і твердо, вислуховуючи і супроводжуючи постраждалих осіб та впроваджуючи у всьому світі капілярну програму запобігання». Папа додав, що це явище є ганьбою, яке потрібно визнати і за яке потрібно просити пробачення.

Єпископ Риму згадав також феномен «примусового всиновлення» в Бельгії, яке, як він зазначив, його засмутило. Він зауважив, що, на жаль, це явище, яке мало місце у 1950-х і 1970-х роках, «було результатом менталітету, поширеного в усіх прошарках суспільства», коли ті, хто діяв відповідно до нього, вірив, що роблять добро як для дитини, так і для матері. «Часто сім'я та інші соціальні суб'єкти, включаючи Церкву, – вів він далі, – вважали, що для того, щоб зняти негативну стигму, яка, на жаль, впливала на незаміжню матір в ті часи, було б краще для блага матері і дитини, щоб останню всиновили. Були навіть випадки, коли деяким жінкам не давали вибору, чи залишити дитину, чи віддати її на всиновлення. Як Наступник апостола Петра, я молю Господа, щоб Церква завжди знаходила в собі сили роз'яснювати і не підлаштовуватися під панівну культуру, навіть тоді, коли ця культура використовує – маніпулюючи ними – цінності, почерпнуті з Євангелія, але робить з них хибні висновки, з їх важкими наслідками, якими є страждання і відчуження».

Молитва за бельгійців

«Молюся, щоб лідери народів, – наголосив Папа, – озираючись на Бельгію та її історію, вчилися від неї і таким чином могли позбавити свої народи від нескінченних нещасть і втрат. Я молюся, щоб правителі вміли брати на себе відповідальність, ризик і честь миру і вміли відвернути небезпеку, ганьбу і абсурдність війни. Молюся, щоб вони боялися суду сумління, історії та Бога і навернули свої очі та серця, завжди ставлячи на перше місце загальне благо».

На завершення, пригадуючи гасло свого візиту до Бельгії «В дорогу з надією», Єпископ Риму побажав усім бельгійцям просити і отримувати від Святого Духа дар надії, щоб прямувати з нею дорогою життя та історії».