Послання Папи Франциска на XXXIX Світовий день молоді
Дорогі юнаки й дівчата!
Минулого року ми розпочали прямувати дорогою надії назустріч Великому Ювілею, роздумуючи над Павловим висловом «Радісні в надії» (Рим 12,12). Саме для того, щоб приготуватися до Ювілейного паломництва 2025 року, цього року ми піддаємося натхненню від пророка Ісаї, який стверджує: «Ті, що надіються на Господа [...] прямують вперед без утоми» (Іс 40,31). Цей вислів взято з так званої Книги Втіхи (Іс 40-55), в якій сповіщається про закінчення вигнання Ізраїля до Вавилону і початок нового етапу надії та відродження для Божого народу, який зможе повернутися на батьківщину завдяки новій «дорозі», яку Господь відкриває в історії для своїх дітей (пор. Іс 40,3).
Ми також сьогодні живемо в часи, позначені трагічними ситуаціями, які породжують відчай і не дають нам спокійно дивитися в майбутнє: трагедія війни, соціальна несправедливість, нерівність, голод, експлуатація людини та створіння. Часто найвищу ціну платите ви, молоді люди, що відчуваєте непевність майбутнього і не бачите надійних виходів для своїх мрій, що несе загрозу життя без надії, в полоні нудьги і меланхолії, іноді втягуючись в ілюзії переступів і руйнівних реалій (пор. булла Spes non confundit, 12). Тому, дорогі друзі, я хотів би, щоб, як це сталося з Ізраїлем у Вавилоні, також і до вас прийшло звіщення надії: Господь також і сьогодні відкриває перед вами дорогу і запрошує вас ступати нею з радістю і надією.
1. Життєве паломництво та його виклики
Ісая пророкує «ходу без утоми». Поміркуймо над цими двома аспектами: прямувати вперед і втома.
Наше життя – це паломництво, подорож, яка виводить нас за межі нас самих, подорож у пошуках щастя; а християнське життя, зокрема, – це паломництво до Бога, нашого спасіння і повноти всіх благ. Досягнення, здобутки та успіхи на цьому шляху, якщо вони залишаються лише матеріальними, після першого моменту задоволення, далі залишають нас голодними, спраглими глибшого сенсу; фактично, вони не вдовольняють нашу душу повністю, бо ми створені Тим, Хто є безмежним, а тому в нас живе прагнення до трансценденції, постійний неспокій до здійснення більших прагнень, до «більшого». Саме тому, як я вже неодноразово казав, вам, молодим, замало «спостерігати за життям з балкона».
Однак це нормально, що, хоч ми і починаємо наші подорожі з ентузіазмом, раніше чи пізніше починаємо відчувати втому. У деяких випадках причиною тривоги і внутрішньої втоми є соціальний тиск, пов'язаний з необхідністю досягти певних стандартів успіху в навчанні, в праці та в особистому житті. Це породжує смуток, у той час як ми живемо в метушні порожнього активізму, який спонукає нас заповнювати наші дні тисячами справ і, незважаючи на це, відчувати, що ми ніколи не встигаємо зробити достатньо і що ми ніколи не досягаємо належного рівня. До цієї втоми часто додається нудьга. Йдеться про той стан апатії та незадоволеності, який притаманний тим, хто не робить жодних кроків, не приймає рішень, не обирає, ніколи не ризикує, а воліє залишатися у зоні власного комфорту, замикаючись у собі, бачачи світ та судячи про нього через монітор, ніколи не «забруднюючи руки» проблемами, контактами з іншими людьми, з життям. Така втома подібна до цементу, в якому занурені наші ноги, і який з часом твердне, обтяжує нас, паралізує і не дає нам рухатися вперед. Я віддаю перевагу втомі тих, хто в дорозі, ніж нудьзі тих, хто стоїть на місці і не має бажання рухатися вперед!
Як це не парадоксально, вирішення проблеми втоми полягає не в тому, щоб стояти на місці для відпочинку. Ним є радше вирушити в дорогу і стати паломниками надії. Таким є моє запрошення для вас: ідіть вперед з надією! Надія долає будь-яку втому, будь-яку кризу і будь-яку тривогу, даючи нам сильну мотивацію прямувати вперед, бо вона є даром, який ми отримуємо від самого Бога: Він наповнює наш час сенсом, просвітлює нас у дорозі, вказує нам напрямок і мету життя. Апостол Павло використовував образ атлета на стадіоні, який біжить, щоб отримати нагороду за перемогу (пор. 1 Кор 9,24). Ті з вас, хто брав участь у спортивних змаганнях, – не як глядачі, а як головні дійові особи, – добре знають, яких внутрішніх зусиль потрібно для того, щоб досягти фінішу. Надія – це якраз та нова сила, яку Бог вливає в нас, яка дозволяє нам витривати в забігу, яка дає нам «довгу перспективу», що виходить за межі труднощів теперішнього і скеровує нас до конкретної мети: сопричастя з Богом і повноти вічного життя. Якщо існує прекрасна мета, якщо життя не прямує в ніщо, якщо нічого з того, про що я мрію, планую і реалізую, не буде втрачено, то варто рухатися вперед і пітніти, долати перешкоди і відчувати втому, бо кінцева винагорода – прекрасна!
2. Паломники в пустелі
У життєвому паломництві неминуче виникатимуть виклики, які доведеться долати. У давнину під час тривалих паломництв доводилося давати собі раду зі зміною пір року та мінливим кліматом; перетинати приємні луки і прохолодні ліси, а також засніжені гори і спекотні пустелі. Отже, також і для віруючих людей життєве паломництво та подорож до далекої мети таки залишаються виснажливими, подібно до того, як виснажливою для народу Ізраїля була подорож пустелею до Обітованої землі.
Так само це стосується кожного з вас. Також і ті, хто отримав дар віри, переживали щасливі моменти, коли Бог був присутній і ви відчували Його близькість, а також моменти, коли ви переживали пустелю. Може статися так, що за початковим ентузіазмом у навчанні чи роботі, або поривом слідувати за Христом – чи то в подружжі, священстві чи в богопосвяченому житті – настають моменти кризи, через які життя здається важкою мандрівкою в пустелі. Однак ці кризові періоди не є втраченим чи змарнованим часом, але можуть виявитися важливими нагодами для зростання. Це періоди очищення надії! У кризах розбиваються багато фальшивих «надій», занадто малих для нашого серця, вони викриваються, і таким чином ми залишаємося нагими перед самими собою і перед фундаментальними питаннями життя, поза будь-якими ілюзіями. І в цей момент кожен з нас може запитати себе: на яких надіях я будую своє життя? Чи вони справжні, а чи – ілюзії?
У такі хвилини Господь не залишає нас, Він наближається зі своїм батьківством і завжди дарує нам хліб, який відновлює наші сили і повертає нас на дорогу. Пригадаймо, що народові в пустелі Він дав манну (пор. Вих 16), а пророкові Іллі, втомленому і зневіреному, двічі дав хлібину і воду, щоб він міг іти «сорок днів і сорок ночей до Божої гори Хорив» (пор. 1 Цар 19, 3-8). У цих біблійних історіях віра Церкви розгледіла прообрази дорогоцінного дару Пресвятої Євхаристії, справжньої манни і справжнього напуття, які Бог дає нам, щоб підтримати нас у нашій мандрівці. Як казав блаженний Карло Акутіс, Пресвята Євхаристія – це магістраль до неба. Цей юнак зробив Євхаристію своєю найважливішою щоденною зустріччю! Таким чином, тісно з'єднані з Господом, ми прямуємо вперед без утоми, бо Він іде разом з нами (пор. Мт 28,20). Заохочую вас наново відкрити для себе великий дар Пресвятої Євхаристії!
У неминучі моменти втоми від нашого паломництва цим світом навчімося відпочивати, як Ісус і в Ісусі. Той, Хто радить учням відпочити після повернення з місії (пор. Мк 6,31), визнає вашу потребу у відпочинку тіла, часу для розваги, щоб насолодитися товариством друзів, зайнятися спортом чи також виспатися. Але існує глибший відпочинок, відпочинок душі, якого багато людей шукають і мало хто знаходить, який можна знайти лише у Христі. Знайте, що всяка внутрішня втома може знайти полегшення в Господі, Який говорить вам: «Прийдіть до Мене, всі втомлені та обтяжені, і Я заспокою вас» (Мт 11,28). Коли втома від подорожі обтяжує вас, повертайтеся до Ісуса, вчіться відпочивати в Ньому і перебувати в Ньому, бо «ті, що надіються на Господа [...] прямують вперед без утоми» (Іс 40,31).
3. Від туристів до паломників
Дорогі юнаки й дівчата, я звертаюся до вас із запрошенням вирушити в подорож, щоб відкривати для себе життя, ступаючи слідами любові, в пошуках Божого обличчя. Але ось що вам рекомендую: вирушайте не як прості туристи, а як паломники. Ваше мандрування не повинно бути просто поверхневим проходженням через життєві місця, не вловлюючи красу того, що зустрічаєте, не відкриваючи сенс пройдених доріг, ловлячи короткі моменти, скороминущі переживання, щоб зафіксувати їх у селфі. Так робить турист. Паломник, натомість, занурюється в місця, які зустрічає, всім серцем, спонукає їх промовляти, робить їх частиною своїх пошуків щастя. Ювілейне паломництво, таким чином, прагне стати знаком внутрішньої подорожі, яку ми всі покликані здійснити, щоб досягти кінцевої мети.
З таким настроєм готуймося до Ювілейного року. Сподіваюся, що для багатьох з вас буде можливим приїхати до Риму на паломництво, щоб пройти через Святі Двері. Для кожного, в будь-якому випадку, залишиться можливість здійснити це паломництво також і в місцевих Церквах, наново відкриваючи для себе численні місцеві санктуарії, які бережуть віру і набожність святого й вірного Божого люду. Моїм побажанням є, щоб це ювілейне паломництво стало для кожного з нас «моментом живої та особистої зустрічі з Господом Ісусом, “Воротами спасіння”» (булла Spes non confundit, 1). Закликаю вас пережити його з трьома основними настановами: подякою, щоб ваше серце відкрилося на прославу за отримані дари, першим між якими є дар життя; шуканням, щоб подорож виражала постійне прагнення шукати Господа і не притлумлювати спрагу серця; і, врешті, покаянням, яке допомагає нам зазирнути всередину себе, розпізнати хибні шляхи і вибір, які ми іноді робимо, і, таким чином, зуміти навернутись до Господа і до світла Його Євангелія.
4. Паломники надії задля місії
Залишаю вам для вашої подорожі ще один промовистий образ. Прибуваючи до базиліки Святого Петра в Римі, проходимо через площу, оточену колонадою, яку створив великий архітектор і скульптор Джан Лоренцо Берніні. Колонада в цілому виглядає як великі обійми: це дві розкриті руки Церкви, нашої матері, яка приймає всіх своїх дітей! У цьому прийдешньому Святому Році Надії я заохочую всіх вас пережити обійми милосердного Бога, пережити Його прощення, відпущення всіх наших «внутрішніх боргів», як це було традицією під час біблійних ювілеїв. І таким чином, прийняті Богом і відроджені в Ньому, ви теж ставайте відкритими обіймами для багатьох ваших друзів і ровесників, які потребують відчути через ваше прийняття любов Бога Отця. Нехай кожен з вас дарує «навіть просто усмішку, жест дружби, братерський погляд, щире слухання, безкорисливу послугу, знаючи, що в Дусі Ісуса це може стати для тих, хто приймає, плідним засівом надії» (там же, 18), і таким чином станете невтомними місіонерами радості.
Прямуючи вперед, скеруймо наш погляд очима віри на святих, які пройшли перед нами цей шлях, які досягли мети і дають нам своє підбадьорливе свідчення: «Я боровся доброю борнею, скінчив біг – віру зберіг. Тепер же приготований мені вінок справедливості, що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя; та не лише мені, але всім тим, що з любов'ю чекали на його появу» (2 Тим 4,7-8). Приклад святих чоловіків і жінок надихає і підтримує нас.
Бадьоріться! Ви всі у моєму серці, ввіряю подорож кожного з вас Пречистій Діві Марії, щоби за Її прикладом ви уміли терпеливо та з довір’ям очікувати того, на що надієтеся, перебуваючи в дорозі як паломники надії та любові.
Рим, базиліка святого Івана на Латерані, 29 серпня 2024 р., спомин мучеництва святого Івана Хрестителя.
ФРАНЦИСК
