ПАПА

Папа: подивившись в обличчя того, що нас лякає, можемо почати звільнятися

«Життя Ісуса. Зустрічі» – такою є підтема наступної частини циклу середових катехих Папи, які в контексті Святого Року мають загальну тему «Ісус Христос – наша надія». Завершивши попереднього разу представлення євангельських розповідей про дитинство Ісуса, в середу, 19 березня 2025 р., Святіший Отець пропонує замислитися над зустріччю Ісуса з фарисеєм Никодимом. Опівдні пресслужба Святого Престолу опублікувала роздуми, приготовані на загальну аудієнцію, що не відбулася через госпіталізацію Папи.

Цією катехизою ми розпочинаємо споглядати деякі зустрічі, описані в Євангеліях, щоб зрозуміти, яким чином Ісус дарує надію. Дійсно, бувають зустрічі, які просвітлюють життя і приносять надію. Наприклад, може статися так, що хтось допомагає нам побачити під іншим кутом зору труднощі чи проблеми, які ми переживаємо; або ж хтось просто дарує нам слово, яке не дає нам почуватися самотніми посеред болю, який ми переживаємо. Іноді бувають також мовчазні зустрічі, коли нічого не говориться, але ці моменти допомагають нам знову розпочати наш шлях.

Перша зустріч, на якій я хотів би зосередитися, – це зустріч Ісуса з Никодимом, описана в 3-й главі Євангелії від Івана. Я починаю з цього епізоду, тому що Никодим – це людина, історія якої показує, що можна вийти з темряви та набратися відваги слідувати за Христом.

Никодим іде до Ісуса вночі: незвичний час для зустрічі. У мові святого Івана посилання на час часто мають символічне значення: тут ніч – це, ймовірно, те, що перебуває в серці Никодима. Це людина, занурена в темряву сумнівів, в ту пітьму, яку ми переживаємо, коли більше не розуміємо, що відбувається в нашому житті, і не бачимо чітко шляху, яким слід іти.

Якщо перебуваєш у темряві, то, звісно, шукаєш світла. А Іван на початку своєї Євангелії пише так: «Справжнє то було світло – те, що просвітлює кожну людину. Воно прийшло у цей світ» (1,9). Отже, Никодим шукає Ісуса, бо відчув, що Він може освітити темряву його серця.

Однак Євангелія говорить нам, що Никодим не одразу зміг зрозуміти те, що Ісус йому говорить. Отже, ми бачимо, що в цьому діалозі є багато непорозумінь, а також багато іронії, що є характерною рисою євангелиста Івана. Никодим не розуміє те, що говорить йому Ісус, бо продовжує мислити згідно з власною логікою і категоріями. Він – людина з чітко сформованою особистістю, у нього є суспільне становище, він – один з провідників юдеїв. Але, правдоподібно, розрахунки для нього вже не сходяться. Никодим відчуває, що в його житті щось більше не працює. Він відчуває потребу змінитися, але не знає, з чого почати.

На певних етапах життя це трапляється з усіма нами. Якщо ми не приймаємо змін, якщо ми замикаємося у своїй закостенілості, звичках чи способі мислення, ми ризикуємо загинути. Життя полягає у здатності змінюватися, щоб знайти новий спосіб любити. Фактично, Ісус говорить Никодимові про нове народження, яке не тільки можливе, але навіть необхідне в певні моменти нашої подорожі. Власне, вираз, використаний у тексті, вже сам по собі є двозначним, адже anōthen (ἄνωθεν) можна перекласти як «згори», так і «знову». Крок за кроком, Никодим зрозуміє, що ці два значення поєднуються: якщо ми дозволимо Святому Духові породити в нас нове життя, ми народимося знову. Ми наново відкриємо для себе те життя, яке, можливо, вже згасало в нас.

Я вирішив розпочати від Никодима ще й тому, що він є людиною, яка своїм життям показує, що ця зміна можлива. У Никодима все вийде: врешті-решт він буде серед тих, хто піде до Пилата просити тіло Ісуса (пор. Ів 19,39)! Никодим нарешті прийшов до світла, він відродився, і йому більше не потрібно ховатися в темряві.

Зміни іноді нас лякають. З одного боку, вони нас приваблюють, іноді ми їх прагнемо, але з іншого боку, ми воліли б залишатися в своїй зоні комфорту. Саме тому Святий Дух заохочує нас долати ці страхи. Ісус нагадує Никодимові, який є вчителем в Ізраїлі, що ізраїльтяни також боялися, коли йшли пустелею. І вони настільки заглибилися у свої страхи, що в якийсь момент ці страхи прийняли форму отруйних гадюк (пор. Чис 21, 4-9). Щоб звільнитися, вони повинні були подивитися на мідного змія, якого Мойсей почепив на жердину, тобто вони повинні були підвести погляд і стати перед предметом, який уособлював їхні страхи. Тільки подивившись в обличчя того, що нас лякає, ми можемо почати звільнятися.

Никодим, як і всі ми, матиме можливість подивитися на Розп'ятого, Того, хто переміг смерть, корінь усіх наших страхів. Піднімімо й ми свій погляд на Того, Кого прокололи, дозвольмо Ісусу зустріти нас. У Ньому ми знаходимо надію, щоб зустрічати зміни в нашому житті і народитися наново.