Процесуальний довідник щодо справ про злочини проти неповнолітніх

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан

Довідник у формі відповідей на найчастіші запитання: цим, по суті, є «Путівник щодо деяких процедурних пунктів у дослідженні випадків сексуальних зловживань проти неповнолітніх, скоєних представниками духовенства», який у четвер, 16 липня 2020 р., представила Конгрегація Віровчення. Підручник-інструкція на 30 сторінках у 9 розділах дає конкретні процесуальні відповіді та не є новим законодавством у цій сфері, але інструментом, який повинен допомогти особам, на яких лежить відповідальність за те, аби втілювати у життя та конкретні дії вимоги існуючого законодавства.

Виразний запит на такий документ прозвучав під час зустрічі очільників єпископатів усього світу, присвяченої темі зловживань, яку в лютому 2019 року скликав Папа Франциск. Довідник не є чимось остаточним, передбачається, що він періодично оновлюватиметься на основі зміни відповідного законодавства.

Юридичні джерела

Що є злочином в цій сфері, як проводити попереднє розслідування, які карні процедури можуть застосовуватися? Ось приклади запитань, на які у конкретний спосіб дає відповідь нова інструкція з постійними посиланнями на Кодекси, Motu proprio Sacramentorum Sanctitatis Tutela Івана Павла ІІ від 2001 р., оновленого Венедиктом XVI 2010 року, та на нещодавнє Motu proprio Vos estis lux mundi Папи Франциска, підписане 2019 року. В деяких випадках уточнюються відмінності між Кодексом Канонів Східних Церков і Кодексом Канонічного Права латинської Церкви.

Слухання та супровід постраждалої особи

Першочерговою вимогою, яка випливає з інструкції, є захист людської особи. Від церковної влади вимагається «докладати зусилля для того, аби до ймовірної постраждалої особи та її родини ставилися з гідністю та пошаною». Необхідно надавати їм «прийняття, слухання та супровід, також і шляхом особливих послуг, як також духовного, медичного й психологічного супроводу, в залежності від кожного конкретного випадку». Те ж саме повинно застосовуватися й до обвинуваченого, підкреслюється в документі, який нагадує про необхідність захистити добре ім’я всіх залучених осіб, навіть якщо, у випадку загрози для спільного добра, підкреслюється, що поширення новини про існування обвинувачення не становить порушення доброго імені.

Права обвинуваченого

Навіть і тоді, коли скоєння злочину є явним, обвинуваченому завжди слід гарантувати здійснення права на захист. Водночас, зазначається, що від моменту отримання повідомлення про можливий злочин, «обвинувачений має право надати прохання про звільнення від всіх зобов’язань, пов’язаних із його духовним станом, включаючи целібат і, якщо про це йдеться, також і чернечих обітів». Таке прохання представляється у письмовій формі Папі через Конгрегацію Віровчення. Крім того, обвинувачений може подавати апеляцію проти карного процесу чи рекурс проти адміністративного, в той час як рішення Святішого Отця не підлягає апеляції.

Уважна перевірка інформації

Другим ключовим аспектом інструкції є вимога ретельної та докладної перевірки будь-якої отриманої інформації. Навіть якщо не йдеться про формальну заяву про злочин, навіть якщо новину поширили засоби комунікації, включаючи соціальні мережі, навіть якщо джерело є анонімним, документ радить уважно оцінити будь-яку отриману інформацію та поглибити її. Залишається дійсною, очевидно, таємниця сповіді: в цьому випадку сповідник повинен переконати каяника повідомити про ймовірні зловживання іншим способом.

Службова таємниця та публічні повідомлення

Третій аспект стосується комунікації: в різних місцях нагадується про обов’язок зберігання службової таємниці, але підкреслюється, що під час попереднього розслідування ймовірна постраждала особа та свідки не мають «зобов’язання замовчувати факти». Закликається запобігати будь-якому «неслушному й незаконному» поширенню інформації, насамперед, під час попереднього розслідування, щоб не створювати видимості доведеності фактів. Водночас, пояснюється, що у випадку судового арешту чи розпорядження про передачу документів з боку цивільної влади, Церква вже не може гарантувати конфіденційність набутої документації. Окремий параграф зупиняється на повідомленнях для громадянськості, які повинні поширюватися під час попереднього розслідування: в цьому випадку заохочується до обачливості та застосування «стислих і сутнісних» форм, не вдаючись до «гучних заяв» чи прохання про прощення від імені Церкви, адже такий вчинок випереджує судження про факти.

Співпраця між Церквою і державою

Врешті, четвертий аспект полягає у важливості співпраці між Церквою та державою. Наприклад, підкреслюється, що також і за відсутності виразного законодавчого обов’язку, «церковна влада повинна представити заяву про злочин компетентній цивільній владі щоразу, коли вважатиме, що це необхідно для захисту постраждалої особи чи інших неповнолітніх від інших злочинних актів». Водночас, нагадується, що «розслідування повинно проводитися з дотриманням цивільних законів кожної держави».

Запобіжні заходи

В інструкції представлено також інші вказівки особливого характеру. Перша з них стосується запобіжних заходів. Підкреслюється, що вони не є покаранням, а лише адміністративним актом, який може бути накладений з початком попереднього розслідування з метою захисту доброго імені залучених осіб чи публічного блага, або ж запобігти скандалові, приховуванню доказів чи можливим погрозам на адресу ймовірного постраждалого. Із завершенням процесу чи відсутністю причин, які їх спричинили, ці заходи можуть бути відкликаними, але для цього вимагається «розсудливості та розпізнавання».

Інша вказівка стосується використання термінології «суспенда a divinis» для означення заборони виконання служіння як запобіжного заходу. Інструкція радить уникати цього формулювання під час попереднього розслідування, оскільки йдеться про покарання, яке на цьому етапі ще не може бути накладене. Слід, натомість, використовувати термін «заборона». Крім того, під час проведення попереднього розслідування слід уникнути переведення дотичної духовної особи на інше місце.