Кардинал Джованні Баттіста Ре: Три святі Папи
о. д-р Теодосій Р. Грень, ЧСВВ – Ватикан
«Три святі Папи, знані з близька: Іван ХХІІІ, Павло VI, Іван Павло ІІ», – так називається книжка, яку написав кардинал Джованні Баттіста Ре, Декан Колегії Кардиналів, що побачила світ у ватиканському видавництві наприкінці 2020 року. Як зазначається у вступі, ідея написання книги, в якій переплітаються особисті спогади автора з великою історією, зародилась з огляду на три важливі ювілеї, які не вдалось належним чином відсвяткувати з причини пандемії коронавірусу: сторіччя від народження Кароля Войтили (18 травня), пресвітерських свячення Джованні Баттісти Монтіті (29 травня) та переведення монсеньйора Анджело Ронкаллі з Бергамо до Риму на працю до Конгрегації Поширення віри (10 грудня). В своїй книзі кардинал присвятив також один розділ Папі Івану Павлові І.
«Три Папи, великі у святості, які залишили незатертий слід у Церкві та в світі. Три Папи, пов’язані з ІІ Ватиканським Собором: Іван XXIII, який задумав його і відкрив; Павло VI, який провадив його і довів до завершення; Іван Павло II, “сформований” Собором, який спер весь свій понтифікат на соборних повчаннях», – так автор вводить читача до своєї книги.
Кожен був необхідним у свій час
Три Папи різного походження, характеру, формації, досвіду, яких, однак, об’єднували особистісна неповторність, також велика любов до Ісуса Христа та Його Церкви і такий же запал у ділі євангелізації. Кожен із них, стоячи у проводі Вселенської Церкви, зумів належним чином відповісти на непрості виклики свого часу.
На переконання автора, аби скликати та розпочати ІІ Ватиканський Собор, був потрібен такий Папа як Іван ХХІІІ, який відзначався надзвичайним довір’ям до Бога та довірою до людей. А тому він не знеохотився перед обличчям можливих ризиків, пов’язаних із скликанням Соборових Отців до Ватикану. Без Папи Ронкаллі цей Собор не відбувся би.
А для проводу та успішного завершення Собору був необхідний Папа Павло VI, який був добре обізнаний із тогочасним світом, людством та Римською Курією. Йдеться про людину надзвичайної інтелектуальної ерудиції, спроможної збагнути різноманітні тонкощі ситуацій, та рішучу в проводі. Боже Провидіння підготовляло його до служіння на чолі Вселенської Церкви як у Мілані, так і в Римі.
А щоб позначити історичну переміну, потрібним був такий Папа як Іван Павло ІІ. Як же так могло трапитись, що похилі віком кардинали, обрали на конклаві молодого архієпископа-кардинала з країни, яка знаходилась за «залізною завісою»?! Аби приготувати такий вибір, вистарчило Папи, який був на Петровому престолі лише 33 дні, тобто – Івана Павло І.
«Перед цими подіями не можна залишатись без захоплення, бачачи, як Бог невидимо керує шляхом Церкви та історії», – пише кардинал Ре у вступі до своєї книги.
Співпраця з Іваном Павлом ІІ
«Три Папи, яких я знав особисто і з якими працював. З Іваном Павлом ІІ я тісно співпрацював протягом усього його понтифікату, маючи складні обов’язки. Перший контакт, зовсім випадковий, я мав з ним на наступний день після його обрання. Я йшов до Державного Секретаріату о 17:00 і, виходячи з ліфта Третьої Лоджії, опинився перед новим Папою, який збирався відвідати Преосвященнішого Андреа Дескура, госпіталізованого у лікарні Джемеллі. Я пояснив Папі, що в його апартаментах є окремий ліфт, щоб спуститись у двір Сан-Дамазо, а цей, яким він збирався скористатись, також підходить, однак, він знаходився дещо дальше від його помешкання», – ділиться своїми спогадами Декан Колегії Кардиналів, розповідаючи також про свої враження від праці над першою проповіддю Святішого Отця, яку йому довірили для перевірки перекладу з польської на італійську мову, зокрема, від слів «Відчиніть, а навіть більше, навстіж відкрийте двері для Христа». Так розпочалась тісна співпраця кардинала Ре з Іваном Павлом ІІ та його нові обов’язки у Церкві, аж до піднесення до Префекта Конгрегації в справах єпископів і кардинальської гідності.
Співпраця з Папою Павлом VI та Іваном ХХІІІ
А розповідаючи про співпрацю з Папою Павлом VI, кардинал Ре згадує, що вона розпочалась 1971 року та тривала аж до його смерті у 1978 році. Проте, особистих контактів із ним не було багато, хоча той знав про обов’язки, які виконував для Церкви автор книги. В той час Джованні Баттіста Ре був особистим секретарем Заступника Державного Секретаріату.
А особистих контактів кардинала Ре з Папою Іваном ХХІІІ було зовсім мало, але вони дуже сильно закарбувались у пам’яті автора. «Коли кардинал Ронкаллі був обраний Папою, я був у Римі студентом Григоріанського Університету і був присутній на площі Святого Петра, плескаючи в долоні, коли новий Папа з’явився на балконі ватиканської базиліки, щоб уділити своє перше благословення. Кілька місяців пізніше Іван XXIII прийняв на аудієнції Ломбардську Семінарію, в якій я проживав. Він дуже тепло привітав кожного із нас окремо. Коли підійшла моя черга і я сказав йому, що походжу з Валле Камоніка, він відразу прокоментував: "Валле Камоніка – це земля віри, схожа на землю Бергамо". Папа трішки залишився, аби поспілкуватись з нашою групою, всі ми були вражені його добротою душі та його спокоєм», – пише автор книги.
«Я щиро дякую Богові за те, що дозволив мені жити у великій епосі Церкви і за те, що я мав можливість пізнати батьківську доброту святого Івана XXIII, невгамовну апостольську ревність святого Павла VI та глибину молитви і далекоглядність святого Івана Павла II», – завершує вступ до своєї книги кардинал Джованні Баттіста Ре.
