Кардинал Канталамесса: хто вірить в Христа, той далекий від відчаю

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан

Щоб не потрапити у пастку відчаю, джерелом якого є переконаність у тому, що життя не має сенсу, потрібно, серед іншого, поборювати тенденцію говорити про Церкву так, ніби Христа не існує, ніби про неї можна все збагнути, минаючи тему Христа. З такою пересторогою до Римської Курії звернувся проповідник Папського Дому кардинал-францисканець Раньєро Канталамесса у своїй третій великопосній проповіді, яку він виголосив у п’ятницю, 12 березня 2021 р., в залі Павла VI у Ватикані в присутності Папи Франциска. Чинити це, за його словами, слід «не стараючись переконати світ та його засоби комунікації в тому, що вони помиляються, але оновлюючи та оживляючи нашу віру в Христа».

Дорога догми

«Щоби говорити про Христа, – нагадав проповідник у чергових роздумах із циклу “А ви що скажете, хто Я?” – ми обрали найбезпечнішу дорогу, якою є дорога догмату: Христос – це істинна людина, Христос – це істинний Бог, Христос – одна особа». Йдеться про те, щоби «наново пробудити догми, влити в них життя». Тож якщо попередньої п’ятниці роздуми були присвячені людськості Христа, цього разу в центрі роздумів була Його божественна природа.

«Віра у божество Христа народжується із народженням Церкви. Але що сьогодні залишилося з цієї віри?», – запитував кардинал Канталамесса, шукаючи відповідь саме в історії догмату, урочисто проголошеного під час Нікейського собору 325 року, в словах, «які ми повторюємо в Символі віри». Він зазначив, що з просвітництвом і раціоналізмом відбулося применшення християнства до «високого морального ідеалу, що може обійтися без божественності Христа, а навіть без Його історичного існування». З цього випливає нагальність «наново розбудити в нас віру в божественність Христа».

Чи віруєш?

«Якщо на запитанні Ісуса: “Чи віруєш?” хтось відповідає відразу, навіть не замислившись: “Звісно, що вірую” та вважає дивним, що з таким запитанням звертаються до віруючого, до священика чи єпископа, то, правдоподібно, він ще не відкрив, що саме означає насправді вірити, ніколи не пережив того великого запаморочення розуму, що випереджує акт віри», – ствердив проповідник, підкреслюючи, що божество Христа є найбільшою вершиною, «Еверестом віри». Бо повірити в Бога, «Який народився у стайні та помер на хресті», набагато вимогливіше від віри в «далекого Бога, Якого кожен може уявляти собі відповідно до власних уподобань».

«Слід розпочати із того, щоби знести в нас, віруючих, у нас, людях Церкви, фальшиву переконаність у тому, що з вірою у нас все гаразд, і залишилося трудитися ще над любов’ю. Хтозна, чи не було б добре, принаймні на який час, не старатися щось комусь доводити, але засвоювати віру, наново відкриваючи її коріння в серці», – додав він, наголошуючи на необхідності «відтворити умови для відновлення нашої віри в божественність Христа». Для цього не вистачить повторювати нікейський символ віри, але слід «оновити порив віри».

Екуменічні перспективи

За словами кардинала Канталемеси, було б добре «впевнитися, насамперед, у тому, що ті, які навчають майбутніх служителів Євангелія, стійко вірують у божество Христа». А чинити це слід радше шляхом «щирого й братерського розпізнання», аніж через складення присяги.

Крім того, це питання, на його думку, відкриває «великі екуменічні перспективи». Уникаючи фундаменталізму та суб’єктивізму, справжній «духовний екуменізм» полягає не лише в тому, щоби молитися за єдність між християнами, але й у тому, щоби поділяти той самий досвід Святого Духа. Він полягає у тому, що святий Августин називав «спільністю святих», що не завжди збігається із «communio sacramentorum», тобто, сопричастям в таїнствах.

Ліки від відчаю

Отож, «наріжним каменем» християнської віри є божество Христа, без якого будівля віри завалиться. В цьому контексті, особливо, через триваючу пандемію, постає запитання про сенс життя. Віра в Христа, запевнив Проповідник Папського Дому, дає можливість «протистояти великій спокусі безсенсовості життя, що часто призводить до самогубства. Той, хто вірує в Христа, знає, що Хтось його любить, і що цей Хтось віддав Своє життя, аби це довести».