Вакцинація населення в історії деяких понтифікатів

Світлана Духович – Ватикан

Вже у 1822 році, коли ще жив англійський лікар Едвард Дженнер, який першим винайшов і застосував щеплення людей від натуральної віспи на основі коров'ячої віспи, в Папській державі, яку тоді очолював Пій VII, проводилася масова кампанія вакцинації. Отже, між католицькою церквою та превентивною медициною існує давній союз. Погляд на історію цих взаємин допоможе краще зрозуміти висловлювання Папи Франциска про вакцини проти Covid-19 та його рішення запропонувати щеплення деяким бідним та бездомним Риму через Апостольського Елемозинарія кардинала Конрада Краєвського. Про це пише у своїй статті Редакційний директор Дикастерії в справах комунікації Святого Престолу Андреа Торніеллі.

Перші кроки

На зламі XVIII - XІХ століть зростання епідемії натуральної віспи в Європі викликало тривогу. У 1820 році в Центральній Італії кількість заражень досягла піку. Папа Пій VII вирішив діяти і 20 червня 1822 року Державний Секретар Святого Престолу кардинал Ерколе Консальві підписав декрет, яким санкціонувалось проведення масового щеплення проти натуральної віспи на території Папської держави, та в якому зазначається, що вакцина є даром Божого Провидіння.

Вселенські Архиєреї та сприяння вакцинації

Андреа Торніеллі підкреслює, що серед населення існувало упередження щодо щеплення, тому за наказом Папи Пія VII була створена центральна комісія «для розповсюдження вакцинації по всій території Папської держави». Також було створено Раду з вакцинації з дорадчими функціями, до якої входили професори медичних факультетів Римського та Болонського університетів. Особлива увага приділялася дітям, і декрет передбачав проведення щеплення у дитячих будинках. Всі лікарі, які тоді працювали у Папській державі, були зобов’язані вміти робити щеплення за методом Дженнера. Населення закликали долучитися до кампанії вакцинації і, згідно із законодавством, для отримання субсидій, пільг чи премій необхідно було надати «довідку, яка свідчила про те, що заявник, будучи батьком сім’ї, забезпечив щеплення».

Але населенню було важко подолати свої страхи й упередження, і тому амбіційна програма вакцинації так і не набула масового характеру. У вересні 1824 р. наступний Папа Лев XII скасував обов'язкове щеплення, встановлене двома роками раніше, заявивши, що зробити вакцинацію завжди можна безкоштовно на добровільній основі. Папа Григорій XVI дав новий поштовх кампанії вакцинації, відновиши більшу частину законодавства Пія VII та створивши в 1834 році Спеціальну конгрегацію охорони здоров'я. Він також запровадив обов’язкову вакцинацію ув’язнених у в’язницях Папської держави.

Грошова винагорода за щеплення

Пій IX, останній Папа, що правив незалежною Папською державою, вирішив посилити кампанію вакцинації, аби відповісти на нову хвилю епідемії віспи у 1848 році. Особливу увагу він приділяв найубогішим верствам населення, залучаючи парафії, які повинні були подати імена цих осіб. Цей Папа встановив також невелику грошову винагороду для того, хто, зробивши безкоштовне щеплення проти натуральної віспи, повернувся через вісім днів, щоб лікарі перевірили його дію.