Конгрегація для духовенства: готувати сильних та милосердних священиків
Світлана Духович – Ватикан
Початкова та постійна формація священиків, дбання про священичі покликання, нагляд над парафіями та належним управлінням церковним майном – ці та інші завдання лежать на Конгрегації у справах духовенства, про яку розповідає кардинал Беньяміно Стелла.
Вишкіл священиків
Одна з ділянок діяльності Конгрегації у справах духовенства стосується вишколу священиків. Очільник цієї установи зазначив, що в 2016 році вони опублікували Програму священичого вишколу, в якій підкреслюється, що вишкіл священика, з одного боку, розпочинається в семінарії (Початковий вишкіл), а з іншого – триває все життя (Постійний вишкіл). Конгрегація допомагає Єпископським Конференціям, а іноді навіть окремим дієцезіям, організовувати вишкіл духовенства у цих двох сферах, пропонуючи вказівки щодо методів та змісту.
Конгрегація приділяє особливу увагу священичим покликанням, сприяючи створенню центрів, що займаються цим питанням на регіональному й національному рівні, організовуючи молитовні ініціативи у цьому наміренні та підтримуючи єпископів як головних відповідальних за покликання до священства.
Структура конгрегації
Розповідаючи про структуру Конгрегації у справах духовенства, її очільник пояснив, що він, як Префект, має двох архиєпископів-Секретарів та одного Заступника Секретаря. В цій дикастерій працюють також 24 священики і 4 миряни. Крім того, при необхідності, вони запрошують до співпраці радників (богословів, каноністів, психологів, юристів), що можуть бути священиками, або мирянами.
Конгрегація у справах духовенства має чотири бюро. Бюро з питань духовенства пропонує та сприяє ініціативам щодо духовного розвитку, інтелектуального та душпастирського оновлення духовенства (дієцезальних священиків та дияконів); здійснює нагляд над Катедральними Капітулами, душпастирськими та пресвітерськими радами, парафіями, парафіяльними священиками, над усіма священнослужителями стосовно того, що пов’язано з їхнім душпастирським служінням; над ораторіями, церквами, санктуаріями, церковними архівами та бібліотеками; а також сприяє адекватному розподілові духовенства в світі.
Бюро у справах семінарій займається сприянню священичим покликанням та підтримує єпископів та єпископські конференції у семінарійній та постійній священичій формації. Своїм листом Motu Proprio «Ministrorum institutio» від 16 січня 2013 року Папа Венедикт XVI передав Конгрегації у справах духовенства компетенцію над усіма семінаріями, за винятком тих, що залежать від Конгрегацій Східних Церков та Євангелізації Народів. Це бюро сприяє втіленню документа «Ratio Fundamentalis Institutionis Sacerdotalis» та допомагає місцевим єпископатам у складанні проекту «Ratio Nationalis», який потім повинен бути затверджений Конгрегацією у справах духовенства.
Адміністративне бюро є одним із інструментів, які Святий Отець використовує для нагляду за належним управлінням майном Церкви, враховуючи, що право власності на всі церковні добра перебуває «під верховною владою Папи Римського».
Бюро диспенз, що було створене 2007 року, займається питаннями тих пресвітерів, які залишили священиче служіння і мають намір примиритися з Богом, з церковною спільнотою, а також зі своєю "історією". Кардинал Стелла підкреслив, що надання диспензи (тобто, звільнення) – зарезервоване за Святішим Отцем – «це не право, а благодать, яку надають, розглядаючи кожен конкретний випадок, як знак милосердя, коли ситуація відмови від священичого служіння та втрата ідентичності з боку пресвітера представляється незворотною».
Целібат як простір свободи для служіння
Торкаючись питання целібату священиків, Префект Конгрегації у справах духовенства зазначив, що ця тема час від часу стає центром дискусій через те, що вона суперечить світській ментальності, подібно до нерозривного подружжя, відкритого на життя. Крім того, непослідовність, а іноді навіть деякі злочини священиків можуть схиляти до думки, що проблема полягає саме в тому, що священик перебуває в целібаті. Однак, Вселенські Архиєреї минулого, так само як і Папа Франциск, вказували на цінність целібату як повної посвяти Богові і, отже, як простору свободи для служіння. Конгрегація у справах духовенства, як пояснив її очільник, сприяє ствердженню цієї цінності, насамперед, через постійне вивченням цього питання з боку богословів, каноністів, психологів та педагогів. Результати цих напрацювань представлені на курсах, які дикастерія пропонує єпископським конференціям, семінаріям та іншим відповідним навчальним закладам.
Кардинал Беньяміно Стелла вказав на велику роль формації до священичого целібату. Ця формація не може обмежуватися семінарією (початковою формацією), але повинна тривати протягом усього життя священика (постійна формація). Бо мова йде не про зовнішнє дотримання дисципліни, а про те, щоби за словами св. Івана Павла II (Pastores dabo vobis, n. 29), завжди наново усвідомлювати «богословське підґрунтя церковного закону про целібат». «Мова йде, так би мовити, про досвідчення таїнства, – підкреслив кардинал Стелла, – яке, можливо, “не кожному дано зрозуміти” (Мт 19, 11–12), але яке, саме з цієї причини, вимагає глибокої людської та духовної зрілості, якій конгрегація прагне сприяти через різні формаційні канали та підтримку місцевих Церков».
Запобігання зловживанням щодо неповнолітніх
Кардинал Стелла не залишив поза увагою також питання зловживань щодо неповнолітніх з боку духовенства. Він підкреслив, що запобігання цим злочинам виявляється у формації до священства. Але формування потрібно сприймати не лише як передавання знань, мова йде про цілісну формацію, що охоплює всі аспекти особистості, включаючи людський вимір з його аспектом почуттів, сексуальності та волі. «Спочатку семінарист, а потім священик, – наголосив кардинал, – покликані гармонійно розвиватися як люди наділені здоровою психологічною рівновагою, афективною зрілістю та здатністю до стосунків». І, власне, Конгрегація у справах духовенства пропонує таку формацію особистості в семінаріях та на курсах для духовенства. Він також додав, що документ «Ratio Fundamentalis» вимагає бути надзвичайно пильними в цій галузі, не допускає до свячень тих, хто «будь-яким чином вчинив злочини або був задіяний у проблемні ситуації в цій сфері», і передбачає «в програмі як початкового, так і постійного формування» відповідні «окремі лекції, семінари або курси із захисту неповнолітніх», розглядаючи також «сфери можливого визискування чи насильства», такі як «наприклад, торгівля неповнолітніми» або «дитяча праця» (Ratio, 202). Фігура священика, запропонована в «Ratio Fundamentalis», за словами кардинала, – це постать батька та пастиря, який піклується про вірних, постать захисника найбідніших та найслабших.
Постійний дияконат
Кардинал Стелла поділився своїми думками про ще одну сферу відповідальності Конгрегації у справах духовенства – постійний дияконат. Він зазначив, що, прислухаючись до настанов Папи Франциска, потрібно уникати того, щоби вважати дияконів «наполовину священиками і наполовину мирянами». Нещодавно Конгрегація у справах духовенства опублікувала Інструкції щодо оновлення парафіяльної спільноти, в яких наголошується, що постійні диякони є пророками служіння. Їхнє служіння, за словами кардинала, повинно виходити за межі церковної спільноти, вони покликані виходити на «периферії». Їм належить завдання «першого звіщення» Євангелія у віддалених місцях та у звичайних середовищах життя. Постійні диякони виконують своє служіння у лікарнях, тюрмах, серед мігрантів, у сфері освіти та в благодійних організаціях Церкви.
Для реалізації цього особливого покликання, як підкреслив ієрарх, необхідний відповідний вишкіл, що охоплює не лише інтелектуальний вимір, але й загальнолюдський та духовний. Саме тому Дикастерія у справах духовенства допомагає Єпископським Конференціям розробити власні програми вишколу для постійних дияконів, аби вони могли повністю реалізувати потенціал свого покликання. Крім того, Конгрегація веде діалог з місцевими єпископатами з метою встановлення у всьому світі постійного дияконату, який у деяких місцевих Церквах ще не відновлений.
Префект Дикастерії у справах духовенства зазначив також, що особливим аспектом постійного дияконату є той факт, що одружені чоловіки також можуть бути прийняті до цього служіння. Це відрізняє їх від священиків, які в Латинській Церкві є неодруженими. Крім того, постійний диякон, який має сім’ю та ще іншу професію, покликаний свідчити святість у повсякденному житті. Серед постійних дияконів також існують ті, які прийняли целібат, хоча і в меншій кількості, що свідчать цінність невинності задля Царства Небесного, приймаючи під час рукоположення на себе зобов'язання про безшлюбність, щоб більше посвячуватися потребам служіння.
