Мюнхенський рапорт і боротьба Ратцінґера проти зловживань

Andrea Tornielli - Ватикан

Слова, сказані під час прес-конференції з нагоди представлення рапорту про зловживання в Мюнхенській архидієцезії, як також 72 сторінки документа, присвячені короткотривалому баварському періодові єпископського служіння кардинала Йозефа Ратцінґера, протягом тижня не сходять зі сторінок гезет та викликають коментарі, подекуди дуже гучні. Папа-емерит з допомогою своїх співробітників не відмовився відповісти на запитання юридичної контори, якій Мюнхенська архидієцезія доручила приготувати звіт, що досліджує тривалий період часу, від єпископського служіння кардинала Міхаеля фон Фаульгабера до теперішного архиєпископа кардинала Райнгарда Маркса. Венедикт XVI надав 82-сторінкову відповідь, після того, як зміг частково проаналізувати документи з дієцезальних архівів. Як можна було передбачити, саме чотири з половиною роки, протягом яких на чолі баварської дієцезії перебував Йозеф Рантінґер, зосередили на собі увагу коментаторів.

Деякі з обвинувачень вже були знані понад десять років і про них вже писали важливі міжнародні ЗМІ. Випадків, які сьогодні закидають тодішньому кардиналові Ратцінґеру, нараховується чотири, а його особистий секретар Ґеорґ Ґенсвайн повідомив про те, що вислужений Папа залишить докладну заяву після того, як завершить вивчення рапорту. Тим часом можна наголосити на засудженні цих злочинів, яке Венедикт XVI завжди підкреслював, та пригадати все те, що останніми роками було зроблене в Церкві, починаючи від його понтифікату.

Зловживання супроти неповнолітніх є жахливим злочином. Зловживання, скоєне проти неповнолітнього духовною особою є ще більше відразливим, про що невтомно повторювали два останні Папи: цей факт, що діти зазнають насильства з боку священиків чи богопосвячених осіб, яким батьки довіряють їх з метою виховання до віри, волає про помсту до неба. Це неприйнятно, щоби вони ставали жертвами хижаків, що приховуються за церковною рясою. Найпромовистішими словами щодо цього залишаються слова, сказані Ісусом: тому, хто спокусить отих малих, ліпше було би прив’язати до шиї жорновий камінь і кинутися в море.

Не можна забувати про те, що Ратцінґер, який вже як Префект Конгрегації Віровчення боровся цим явищем на останньому етапі понтифікату святого Івана Павла ІІ, близьким співробітником якого був, ставши Папою, проголосив суворі норми проти винуватців у зловживаннях в рясах, саме спеціальні закони для протидії педофілії. Крім того, своїм конкретним прикладом Венедикт XVI засвідчив нагальність переміни ментальності, що є дуже важливою в протидії явищу зловживання: йдеться про вислуховування та близькість із постраждалими, в яких потрібно постійно просити прощення. Надто довго діти, які зазнали зловживань, та їхні батьки, замість того, щоби сприйматися як поранені, яких потрібно прийняти та супроводити на дорозі оздоровлення, утримувалися на віддалі. Часто, на жаль, їх віддаляли, а навіть показували на них пальцем як на «неприятелів» Церкви та її доброго імені.

Саме Йозеф Ратцінґер був першим Папою, який неодноразово зустрічався із жертвами зловживань під час своїх Апостольських подорожей. Саме Венедикт XVI, всупереч думці так званих «ратцінгерівців», серед шторму скандалів у Ірландії та в Німеччині запропонував покаянне обличчя Церкви, Церкви, яка впокорюється, просячи прощення, відчуває розгубленість, каяття, біль, співчуття та близькість.

Саме в цьому покаянному образові Церкви суть послання Папи Венедикта. Церква не є підприємством, не спасається виключно завдяки добрим практикам чи застосуванню суворих й ефективних норм, хоч вони і є необхідними. Церква потребує просити прощення, допомоги та спасіння в Єдиного, Який може їх дати, у того Розіп’ятого, Який завжди був на боці жертв, а не катів.

Під час перельоту до Лісабона в травні 2010 року, Венедикт XVI з крайньою ясністю визнав, що «страждання Церкви походять саме зсередини Церкви, від гріха, що існує в Церкві. Це завжди було знаним, але сьогодні бачимо це дійсно в жахливий спосіб: що найбільше переслідування Церкви не приходить від зовнішніх ворогів, але зроджується з гріха в Церкві, що Церква, отже, має глибоку потребу наново навчитися покаяння, прийняти очищення, навчитися, з одного боку, прощення, а з іншого, необхідності справедливості. Прощення не заміняє справедливість». Ці слова були випереджені та супроводжувалися конкретними діями в боротьбі з бичем педофілії серед духовних осіб. Все це не можна ні забути, ні перекреслити.

Реконструкції, що містяться в мюнхенському рапорті, який, про що слід пам’ятати, не є ані судовим розслідуванням, ні, тим більше, остаточним вердиктом, допоможуть у боротьбі проти педофілії в Церкві, якщо не будуть зведені до пошуків доступних цапів-відбувайлів і узагальнюючих суджень. Лише уникнувши цієї небезпеки, можна буде причинитися до шукання справедливості в правді й до колективного іспиту сумління щодо помилок минулого.