Річниця Латеранських угод: від конфлікту до співпраці
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан
Сьогодні у Ватикані державне свято та вихідний день: 93 роки тому, 11 лютого 1929 року були підписані Латеранські Угоди, згідно з якими на території міста Риму утворено суверенну державу, суб’єкт міжнародного права, завданням якої є забезпечувати Апостольській Столиці, як найвищій інституції Католицької Церкви, повну і видиму незалежність та незаперечну суверенність на міжнародному рівні.
Об’єднання Італії
Станом на XIX століття на території сучасної Італії існували різні держави, деякі з них були незалежними, інші перебували під протекторатом різних тогочасних центрів впливу. Однією з таких держав була Папська держава зі столицею в Римі, утворена ще в VIII столітті. У ХІХ столітті розпочалася боротьба за незалежність і об’єднання італійських територій в одну державу, що завершився взяттям Риму як столиці Папської держави та перенесенням сюди столиці новоутвореного Королівства Італії.
Таким чином, між папством і королівством виникло напруження, що було розв’язане з підписанням Латеранських Угод, які остаточно врегулювали стосунки між Італією та Святим Престолом, який, однак, протягом цих років залишався самостійним суб'єктом міжнародного права.
Врегулювання стосунків
Трактат про визнання незалежності та суверенності Святого Престолу, засновуючи Державу-Місто Ватикан, та Конкордат, що врегульовував стосунки між Церквою та Урядом в Італії, були підписані 11 лютого 1929 року в Латеранскому палаці в Римі. Апостольська Столиця отримала широкі гарантії для здійснення своєї місії в світі, а Католицька Церква в Італії отримала юридичні засоби, що забезпечили повну свободу у виконанні її душпастирської, освітньої та харитативної місії, як також свободу прилюдного звершення богопочитання.
Італія, в свою чергу, позбулася образу «кривдника Папи», але також отримала вирішення моральної проблеми віддалення католиків із суспільного життя. Від цього моменту Церква та католики влилися в політичне та соціальне життя країни, приєднуючись до розбудови спільного дому, роблячи значущий внесок у спільне благо.
