Зловживання. Ратцінґер: сором, біль і щира просьба вибачити

VATICAN NEWS

Папа-емерит Венедикт XVI надіслав листа Архидієцезії Мюнхена та Фрайзінга, в якому висловлює свій «біль за зловживання та помилки, які мали місце» в той час, коли він очолював цю архидієцезію.

У першій частині листа Ратцінґер пише, що після публікації звіту про зловживання з боку духовенства в Мюнхенській Архидієцезії, приготованого за дорученням самої дієцезії, він пережив «дні іспиту сумління та роздумів». Він дякує за слова підтримки, що надійшли від багатьох людей. Дякує тим, хто допоміг йому ознайомитися з матеріалами рапорту та приготувати відповіді, що були надіслані до комісії. Вислужений Папа ще раз вибачається за помилку, абсолютно ненавмисну, щодо своєї присутності на зборах 15 січня 1980 року, під час яких було вирішено прийняти священика, що прибув до дієцезії на лікування. Він висловлює також «особливу вдячність за довіру, підтримку та молитви», які Папа Франциск висловив йому особисто.

У другій частині листа Папа-емерит посилається на молитву, що звучить на початку Святої Меси в латинському обряді: «Сповідаюся Господу Богу Всемогутньому і вам, брати й сестри, що дуже згрішив я думкою, словом, учинком і занедбанням: моя провина, моя провина, моя дуже велика провина». Він пише, що його дедалі більше зворушує той факт, що в центр кожного щоденного богослужіння Церква ставить «визнання нашої провини та прохання про прощення». «Ми прилюдно просимо живого Бога, щоб він простив нашу провину, нашу велику і дуже велику провину», – пише Венедикт XVI, пояснюючи, що вислів “дуже великий” не має однаковий зміст кожного дня. «Але щодня ці слова запитують мене, – зазначає він, – чи я сьогодні не мушу сказати про дуже велику провину. І вони кажуть мені, втішаючи, що якою б великою не була моя провина сьогодні, Господь мене прощає, якщо я щиро дозволю Йому пронизати мене Своїм поглядом і дійсно готовий змінитися».

Далі Йозеф Ратцінґер згадує розмови віч-на-віч з постраждалими від зловживань з боку духовенства. «Під час усіх моїх зустрічей, особливо, під час кількох апостольських подорожей, з людьми, які зазнали сексуального зловживання з боку священиків, я подивився в очі наслідкам дуже великої провини й усвідомив, що ми самі стаємо втягнуті в цю дуже велику провину, якщо хочемо нехтувати нею або не реагуємо на неї з необхідною рішучістю і відповідальністю, як це занадто часто траплялося і трапляється. Як і в тих зустрічах, я можу лише ще раз висловити свій глибокий сором, великий біль і щирі вибачення всім жертвам сексуального зловживання. Я мав великі обов’язки в Католицькій Церкві. Тим більшим є мій біль через провини та помилки, які трапилися в період мого служіння та у місцях, де я його сповняв. Кожен випадок сексуального зловживання жахливий і непоправний. Жертвам сексуального зловживання я висловлюю своє глибоке співчуття, і я шкодую про кожен випадок».

Венедикт XVI пише, що дедалі більше розуміє «огиду і страх, які охопили Христа на Оливній горі, коли він бачив усе жахіття, яке він повинен був подолати зсередини. На жаль, той факт, що учні в той же час могли спати, – це ситуація, яка сьогодні знову існує і за яку я також відчуваю відповідальність. Тому я можу тільки благати Господа і просити всіх ангелів та святих і вас, дорогі сестри і брати, молитися за мене Богові, Господеві нашому».

Ратцінґер завершує свій лист наступними словами: «Незабаром я постану перед останнім суддею свого життя. Хоча я маю багато причин для тривоги та страху, коли озираюся на своє тривале життя, але я сповнений бадьорості, тому що твердо вірю, що Господь є не лише справедливим суддею, але й, водночас, другом і братом, Який вже Сам перестраждав мої недоліки і, таким чином, як суддя є водночас моїм заступником (Параклітом). Отже, звертаючи погляд на судну годину, я усвідомлюю благодать бути християнином. Це дає мені розуміння, а навіть і дружбу із суддею мого життя і дозволяє мені впевнено пройти через темні ворота смерті».

Лист Венедикта XVI супроводжується коротким додатком, приготованим чотирма юристами, які допомагали йому під час редагування 82-сторінкової відповіді на запитання комісії. Ці відповіді, додані до Мюнхенського рапорту про зловживання, викликали полеміку та містили помилку, що стверджувала про відсутність архиєпископа Ратцінґера на засіданні дієцезальної курії, під час якого було вирішено прийняти священика, який виявився заплямленим зловживаннями.

У нових відповідях юристи наголошують на тому, що кардинал Ратцінґер, коли прийняв священика, що повинен був лікуватися у Мюнхені, не знав, що він був винуватцем у зловживаннях. А на засіданні, що відбулося в січні 1980 року, не згадувалося про причини лікування, ані не приймалося рішення про залучення його до душпастирства. Документи підтверджують те, що стверджує Ратцінґер.

Далі йде детальне пояснення причини помилки, що заперечувала присутність Ратцінґера: до перегляду актів у електронному форматі був допущений лише один зі згаданих юристів, без можливості зберегти, роздрукувати чи копіювати документи. Під час подальшого редагування інший експерт допустився помилки під час переписування, ствердивши, що Ратцінґер був відсутній 15 січня 1980 року. Таким чином, не існує підстав для того, щоби приписувати цю помилку Венедиктові XVI як умисне фальшиве свідчення чи «брехню». Серед іншого, вже 2010 року в різних статтях у пресі, які не були спростовані, говорилося про присутність Ратцінґера на цій зустрічі, та й сам вислужений Папа в біографії, приготованій Петером Зеевальдом та опублікованій 2020 року, стверджував, щоб брав у ній участь.

Експерти стверджують, що в жодному із випадків, досліджуваних у рапорті, Йозефу Ратцінгеру не було відомо про скоєні сексуальні зловживання або про підозри в скоєнні таких зловживань священиками. У документації не знаходиться жодних доказів протилежного, й у дійсності, відповідаючи на конкретні запитання під час прес-конференції з нагоди презентації рапорту, самі ж юристи, які його редагували, ствердили, що припускають, що Ратцінґер міг знати, але що це їхнє припущення не підкріплене свідченнями та документами.

Врешті, експерти спростовують, що у відповідях, які вони редагували для вислуженого Папи, применшується серйозність ексгібіціоністської поведінки одного священика. «У доповідній записці Венедикт XVI не мінімалізував екзгібіціоністську поведінку, але виразно її засудив. Фразу, що її використовують як ймовірний доказ мінімізації ексгібіціонізму, вирвано з контексту». У відповідях Венедикт XVI стверджував, що зловживання, включаючи ексгібіціонізм, є «жахливими», «грішними», «гідними морального засуду» та «непоправними». В оцінці, наданій експертами, лише нагадувалося про те, що згідно із зобов’язуючим у той час правом, ексгібіціонізм «не був злочином, передбаченим канонічним правом, оскільки відповідна карна норма не включала поведінку такого характеру».

Додаток, підписаний чотирма помічниками-експертами, за працю яких вислужений Папа взяв відповідальність на себе, допомагає внести ясність щодо того, що вийшло із наміру та серця Ратцінґера та щодо того, що є плодом досліджень його співпрацівників. Венедикт XVI наголошує, що йому не було відомо про зловживання, скоєні священиками під час його короткого служіння на чолі архидієцезії. Але покірними та глибоко християнськими словами він просить пробачення за «дуже велику провину» зловживань і за помилки, також і ті, які трапилися під час його короткотривалого служіння.