Апостольський нунцій в Україні: слова Папи – це слова проти війни
Alessandro De Carolis - Ватикан
Більшість часу дипломатичної місії Апостольського Нунція в Україні архиєпископа Вісвалдаса Кулбокаса, який розпочав своє служіння у вересні 2021 року, припала на період широкомасштабної війни. Представник Святого Престолу не залишив нунціатуру навіть у період наступу російських військ на Київ. В інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News він поділився думками про те, як розуміє заклики Папи Франциска, і як наочний свідок підтвердив зусилля Церкви в Україні, що допомагає людям, які постраждали від наслідків війни.
Ваше Преосвященство, під час перельоту з Бахрейну Папа наполегливо вказував на нагальність покласти край війні, кожній війні, яка в ці хвилини проливає кров на планеті, просячи сприяти мирові та відмовитися від торгівлі зброєю. Як Ви сприйняли цей заклик?
Мені здається дуже важливим підкреслити головний намір, який показує Святіший Отець. Одним з аспектів цього є те, до якого слухача, до якої публіки Святіший Отець звертається. Очевидно, що він звертається до всіх, але він згадав, наприклад, Достоєвського, згадував про російську культуру, а тому є очевидним, що у своєму серці він старався промовити насамперед до російської публіки. Другий аспект, який мені здається дуже важливим, полягає в тому, що Святіший Отець виступає як повністю незалежний голос, тому він старався використовувати слова, якими показує однакову прихильність до всіх – він повторював слова прихильність, велика пошана, велика любов – і цим каже: я повністю проти війни, бо я незалежний. І тут маємо третій аспект, який я хотів би підкреслити: Святіший Отець говорив не лише як Глава Католицької Церкви. Тут, коли говоримо про мир, він промовляє як людина, але як людина, що вірить у потойбіччя. Отож, Папа промовляє як людина до всіх тих, хто вірить у потойбіччя, чи це християни, чи мусульмани або індуїсти чи буддисти. Бо у потойбіччі ми всі зустрінемося, і якщо хтось провокує війну, війна стає немовби засудженням: я тебе засуджую, відбираю в тебе життя, а із сучасними війнами ми ставимо під загрозу навіть життя восьми мільярдів людей. І коли зустрінемо всі ті жертви в потойбіччі, вони нас запитають: чому ти мене засудив ось так, чому ти поставив себе на місце Бога? Тому я б сказав, що місія Церкви, місія всіх віруючих полягає в тому, щоби супроводжувати ці слова Святішого Отця молитвою, щоб слово не залишилося порожнім, а принесло плід.
Вчора, під час зустрічі з Папою Франциском у Ватикані, Блаженніший Святослав Шевчук, за його словами, засвідчив йому розлогу діяльність української Церкви протягом цих місяців війни. Він сказав, що кожен катедральний собор і кожен осередок стали «прихистком». Що Ви можете про це сказати?
Я на власні очі побачив, скільки церков стали точками розподілення гуманітарної допомоги, частина якої надходить безпосередньо від Святішого Отця, а також від багатьох харитативних організацій, католицьких і не тільки. Завдяки цій допомозі безпосередньо залучаються численні єпархії, дієцезії та парафії, й іноді використовують приміщення храмів – саме культові споруди – для того, щоби складати і розподілювати гуманітарну допомогу. Вже не згадуючи про те, що різні храми, завдяки своїм підвалам, стали сховищами для кварталів, у яких розташовані. Численні парафії знають, що в інших місцевостях, можливо віддалених від великих міст, люди не мають світла, немає можливості спекти хліб, іноді бракує води, а тому організовують численні мобільні кухні. Таку допомогу надає держава, але існують також численні волонтерські групи, й дуже важко перерахувати всі види діяльності, однак, їх є так багато, бо величезними є потреби.
Тобто, Церква дійсно на передовій, близька до людей там, де падають бомби. Яким чином можна їй допомогти?
Очевидно, що першочерговою потребою є мир. Доки не буде миру, існуватиме дуже багато потреб. Однією з них є вода, світло. Чимало соціальних осередків, душпастирських осередків, центрів допомоги бідним, як також дитячі будинки стараються подбати про необхідне для того, щоби мати мінімум електроенергії, мінімум води… Важливою допомогою було би прийняття дітей в інших країнах. Діти багато страждають через те, що їхні батьки не можуть виїхати за кордон. Є також численні інші потреби: транспорт, мінівани, бо різні соціальні та харитативні осередки стараються доставляти воду та речі першої необхідності на території, які найбільше постраждали, де немає можливості ані приготовляти хліб і харчі, ані придбати їх. Іншою потребою є пальне. Отож, тепер не йде мова про будову церков чи осередків, але про забезпечення безпосередньо базовими речами: хлібом, водою, світлом та обігрівом.
Якою є ситуація в столиці?
Є квартали, які більше постраждали, де відсутнє електропостачання протягом більшої частини дня. Зазвичай, уночі є трохи більше можливостей мати світло, бо зменшується споживання електрики. Мені багато хто казав, що зменшилися можливості для випікання хліба. Наприклад, у Києві, якщо ситуація погіршиться, то буде також проблема з хлібом, бо потрібен принаймні мінімум енергії, щоби виробляти базові харчі. Очевидно, якщо гуманітарна ситуація ще більше погіршуватиметься, то картина може стати власне нестерпною, бо можуть повністю зупинитися комунальні послуги. Тому цивільна влада говорить також про те, що мусітиме евакуювати цивільне населення, а це означає, що ми повинні бути готовими до будь-яких подій.
Папі завжди лежать на серці ті, хто найбільше страждає в кожній частині світу, й протягом цих місяців війни він постійно нагадує про трагедію українців. Як люди сприймають солідарність Папи Франциска?
Голос Папи Франциска без сумніву чують, бо це чіткий голос близькості. Я хотів би тут підкреслити те, що мені кажуть, насамперед, матері і дружини полонених. Вони кажуть: ми вдячні за цю солідарну увагу. Вони кажуть: ми маємо мало таких, до кого можемо звертатися, і серед цих небагатьох є Папа Франциск, якому ми можемо ввірити наші прохання про звільнення пропалих, ув’язнених в різних обставинах. Отож, ця близькість Папи дійсно торкається нас. У цьому контексті я хотів розповісти власне те, що мені від серця говорять матері та дружини.
