Церква, що віддзеркалює отримане милосердя
ANDREA TORNIELLI
Церква, яка виходить і «проявляє ініціативу», бо першою відчула Господню ініціативу та була «випереджена в любові». Через десять років після обрання Хорхе Маріо Берґольйо, що відбулося 13 березня 2013, варто повернутися до суттєвого. Варто згадати, що Папа Франциск не перестає пропонувати та свідчити: обличчя Церкви, що, як читаємо в Evangelii gaudium, «вміє зробити перший крок, не боїться проявити ініціативу, вміє виходити назустріч, шукати віддалених та виходити на перехрестя, щоби запрошувати виключених. Яка живе невичерпним прагненням передавати милосердя, що є плодом переживання нескінченного милосердя Отця, та його проникливу силу».
Папа Франциск пропонує обличчя християнських спільнот, вільних від лиха самодостатності, що усвідомлюють, що насправді є місійними лише тоді, коли відображають світло свого Господа, ніколи не вважаючи себе самих джерелом світла. Спільнот, які не вдаються до маркетингу чи техніки прозелітизму та є вільними від ностальгічного песимізму тих, хто оплакує «християнський світ», якого вже більше немає. Спільнот «прощених грішників», цитуючи визначення, яке Єпископ Риму дає сам собі, які відчуваючи на собі нескінченне Боже милосердя, відображають його на інших.
Якрас «милосердя» – це слово, яке найкраще підсумовує навчання аргентинського Папи, який розпочинає друге десятиріччя свого понтифікату. Милосердя як ключове послання Ісуса в Євангелії, як усвідомлення того, що нас постійно люблять і підводять після кожного падіння. Милосердя як ключ для місії в цій нашій зміні епохи. Як читаємо в Evangelii gaudium, «євангелізаційна спільнота через діла та жести входить у щоденне життя інших, скорочує віддалі, понижується аж до впокорення, якщо це необхідне, бере на себе людське життя, доторкаючись до страждаючого Христового тіла в народі». Це спільнота, яка готова прийняти, вислухати, супроводити, тобто, «залучатися», як це зробив Ісус зі Своїми учнями, ставши навколішки, вмиваючи їм ноги. Терпелива спільнота, яка не потребує ворогів, щоби знайти свою сутність, а «займається пшеницею», не втрачаючи спокій «через кукіль».
Таке послання Папа Франциск засвідчив протягом перших десяти років служіння, втілюючи слова, які він сам сказав ще як кардинал, у короткому виступі під час загальних зібрань перед конклавом: «Коли роздумуємо про наступного Папу, потрібна людина, яка, черпаючи зі споглядання та адорації Ісуса Христа, допоможе Церкві вийти із замкнутості в собі самій у напрямку екзистенційної периферії людства, щоби бути плідною матір’ю солодкої та відрадної радості євангелізування».
