Кардинал Канталамесса: Святий Дух постійно оновлює Церкву
о. Яків Шумило, ЧСВВ – Ватикан
«Намір п’яти проповідей на Великий Піст, які ми сьогодні розпочинаємо, дуже простий і полягає саме в цьому: заохотити нас поставити Святого Духа в центр усього життя Церкви, і, зокрема, в цей момент, у серце синодальних праць. Іншими словами, прийняти невідкладне запрошення, яке Воскреслий адресує кожній із семи церков Малої Азії у книзі Одкровення: “Хто має вуха, нехай слухає, що Дух говорить Церквам” (Од. 2,7)», – сказав кардинал Раньєро Канталамесса на початку першої проповіді з нагоди Великого Посту, яку він виголосив 3 березня 2023 р., для працівників Римської Курії в залі Павла VI. У ній він зосередився на особливостях дії Святого Духа у апостольський період, відкриваючи Церкві новизну християнського Об’явлення.
Церква, яка постійно оновлюється
«Історія Церкви кінця ХІХ – початку ХХ століття залишила нам гіркий урок, про який ми не повинні забувати, щоб не повторювати помилку, яка їх спричинила. Я говорю про запізнення (радше про відмову) звернути увагу на зміни, що відбулися в суспільстві, і про кризу модернізму, яка стала наслідком цього», – зазначив на початку проповідник Папського дому. На його думку, період протистояння з модерною епохою завдав шкоди, з одного боку, Церквф, адже рани та страждання всередині неї змусили її замикатися в собі та збиватися з ритму часу. З іншого боку, відсутність діалогу підштовхнула деяких відомих т. зв. «модерністів» до явних єретичних позицій. «Другий Ватиканський Собор був пророчою ініціативою, щоб надолужити втрачений час. Це призвело до оновлення, яке, безумовно, не є доречним наново тут описувати. Більше ніж його зміст, нас зараз цікавить метод, який він започаткував, тобто ступати вперед в історії пліч-о-пліч з людством, намагаючись розпізнати знаки часу», – сказав кардинал Канталамесса.
Він вказав на те, що життя Церкви не зупинилося на ІІ Ватиканському соборі, адже, посилаючись на слова Орігена та святого Іринея Ліонського, завдяки дії Святого Духа Церква завжди омолоджується (пор. Рим. 7,6); недостатньо бути оновленим лише один раз, потрібно відновити новизну об’явленої Христом істини. «Суспільство не лише не зупинилося на момент Другого Ватиканського собору, але й зазнало карколомного прискорення. Зміни, які раніше тривали століття чи два, тепер тривають десятиліття. Ця потреба постійного оновлення є нічим іншим, як потребою постійного навернення, яке поширюється окремим віруючим на всю Церкву в її людській та історичній складовій», – зазначив проповідник Папського дому.
Святий Дух, Який провадить Церкву
На думку кардинала Канталамесси, справжня проблема полягає не в самій новизні, адже кожна новизна і кожна зміна спершу знаходяться на роздоріжжі та можуть піти двома протилежними шляхами: або дорогою світу, або Божою, шляхом смерті чи шляхом життя, як про це пише ранньохристиянський твір Дідахе. «Зараз ми маємо безпомилковий засіб, щоб щоразу йти дорогою життя і світла: Святого Духа. Це впевненість, яку Ісус дав апостолам перед тим, як залишити їх (пор. Йо. 14,16)», – пригадав він. Коментуючи Христові слова про Святого Духа, Який провадитиме учнів до всієї правди (пор. Йо. 16,13), проповідник Папського дому зауважив, що Святий Дух не здійснює усе відразу чи раз і назавжди, а в міру виникнення нових ситуацій.
Описуючи дію Святого Духа в житті апостолів та першої християнської спільноти, кардинал Канталамесса відзначив той факт, що Його супровід здійснюється не лише у великих рішеннях, але й у незначних речах. «Це не прямий і безперешкодний шлях Церкви, що зароджується. Перша велика криза пов’язана з прийняттям поган до Церкви. Немає потреби пригадувати її перебіг. Нам цікаво лише згадати, як вирішується криза. Чи це Петро йде до Корнилія і поган? Це Дух наказує йому (пор. Ді. 10,19; 11,12). І яким чином рішення, прийняте апостолами в Єрусалимі про прийняття в громаду поган, мотивовано і доведено до їхнього відома, не примушуючи їх до обрізання та дотримання всіх законів Мойсея? Воно приймається цими надзвичайними початковими словами: “Подобалось бо Святому Духові й нам...”» (Ді. 15,28)», – наголосив проповідник Папського дому.
Розпізнавати дію Бога у житті інших
Кардинал Канталамесса виокремив подію навернення сотника Корнилія (пор. Ді. 10,1-33), запрошуючи роздумати над мотивацією апостола Петра охрестити Корнилія та його сім'ю. Найперше він виокремив сходження Святого Духа на поган, які слухали Боже слово, а також висновок апостола Петра, який усвідомив, що не може заважати діям Бога (пор. Ді. 11,16-17). «Якщо ми придивимося уважніше, то це та сама мотивація, яка спонукала Отців Другого Ватиканського Собору перевизначити роль мирян у Церкві, а саме вчення про харизми (пор. LG, 12)», – зазначив проповідник Папського дому. Він додав, що дари Святого Духа, які мають миряни, є корисними для потреб Церкви, а тому їх треба приймати з вдячністю. «Ми стоїмо перед повторним відкриттям не лише ієрархічної, але й харизматичної природи Церкви», – наголосив кардинал Канталамесса, посилаючись на документи Церкви про необхідність більшого залучення до життя Церкви мирян і жінок.
Вибір на користь блага сопричастя
«Приклад апостольської Церкви просвітлює нас не тільки щодо надихаючих принципів, тобто доктрини, але також і щодо церковної практики. Це говорить нам про те, що не все вирішується рішеннями, прийнятими на синоді, або декретом. Існує необхідність втілення цих рішень у життя, т. зв. “рецепції” догм. І для цього потрібен час, терпеливість, діалог, толерантність; іноді навіть йти на компроміс», – вів далі проповідник Папського дому. Він вказав, що коли це чиниться у Святому Дусі, то компроміс – це не поступливість чи торгування щодо правди, а любов та підпорядкування ситуаціям, тобто вибір того, що в певній ситуації сприяє більшому благу сопричастя. Для пояснення своєї думки кардинал Канталамесса проаналізував згаданий попередньо уривок про навернення сотника Корнилія та дії апостола Павла у Лістрі (пор. Ді. 16,3), стверджуючи, що апостол Петро чітко виступає як посередник між апостолами Яковом і Павлом, тобто між турботою про безперервність і новизною. «Роль посередника, яку Петро виконував між протилежними тенденціями Якова та Павла, продовжується в його наступниках. Звичайно, не одноманітно в кожному з них (і це добре для Церкви), але відповідно до власної харизми кожного, яку Святий Дух визнав найбільш необхідною в даний момент історії Церкви», – сказав кардинал Канталамесса.
У цьому сенсі, стикнувшись з різного роду політичними, соціальними та церковними подіями й реаліями, ми змушені негайно ставати на одну сторону та демонізувати супротивну, бажати тріумфу нашого вибору над вибором наших супротивників. «Я не кажу, що заборонено мати преференції: в політичній, соціальній, богословській сферах і так далі, або що їх можна не мати. Однак ми ніколи не повинні очікувати, що Бог стане на нашу сторону проти супротивника. Ми також не повинні вимагати цього від тих, хто нами управляє. Це все одно, що просити батька вибрати між двома його дітьми», – зазначив проповідник Папського дому, додаючи, що Бог є батьком для усіх.
Добродушність Бога
Описуючи риси Бога, кардинал Канталамесса виділив одну з Його прерогатив, яка виявляється у терміні добродушність (chrestotes) та найбільше проявилася через Христове воплочення (пор. Тит. 3,4). «Добродушність – сьогодні ми також сказали б ввічливість – це щось відмінне від простої доброти; це бути добрим до інших. Бог є добрий сам по собі й добрий з нами. Це один із плодів Духа (пор. Гал. 5,22); це істотна складова любові (пор. 1 Кор. 13,4) і є ознакою благородного та високого духу», – сказав проповідник Папського дому. У цьому контексті він пригадав про святого Франциска Салезького, який був чудовим зразком цієї чесноти в епоху, позначену гострими суперечками. «У цьому сенсі ми всі повинні стати “салезіянами”: поблажливими і толерантними, менш орієнтованими на наші особисті переконання. Усвідомлюючи, скільки разів нам доводилося визнавати для себе, що ми були неправі щодо людини чи ситуації, і скільки разів нам також доводилося пристосовуватися до ситуації», – зауважив кардинал Канталамесса.
Першість у слуханні іншої людини
Він додав, що за своєю природою ми схильні бути непримиренними до інших і поблажливими до себе, а потрібно якраз прагнути чинити навпаки: бути суворим до себе, а довготерпеливим до інших. «Ця пропозиція, сприйнята серйозно, була б достатньою, щоб освятити наш Великий Піст. Це звільнило б нас від будь-якого іншого типу посту і схиляло б до більш плідної та спокійнішої праці в усіх сферах життя Церкви», – заохотив проповідник Папського дому. У цьому завданні він запропонував одну вправу, яка виходить з необхідності бути чесним у суді свого серця з людиною, з якою ви не згодні. «Коли я помічаю, що звинувачую когось усередині себе, я повинен бути обережним, щоб не стати відразу на свій бік. Мені потрібно перестати повторювати свої аргументи, наче жування гумки, і натомість спробувати поставити себе на місце іншої людини, щоб зрозуміти її аргументи і те, що вона теж може сказати мені», – порадив кардинал Канталамесса.
Цю вправу можна застосовувати і до певної течії мислення та щодо запропонованого нею вирішення певної проблеми, яка обговорюється назагал. «Святий Тома Аквінський подає нам приклад: він починає кожен свій аргумент з аргументів супротивника, якого ніколи не баналізує й не висміює, але сприймає серйозно, а потім відповідає на них своїм “Sed contra”, тобто з аргументів, які він вважає найбільш відповідними вірі й моралі. Запитаймо себе: чи ми чинимо у такий спосіб?» – наголосив проповідник Папського дому.
Усунути отруту нашого судження
Кардинал Канталамесса пригадав про слова Ісуса: «Не судіть, і не будете суджені» (пор. Лк. 6,37), запитуючи, чи можна провадити життя, ніколи не засуджуючи, адже здатність судити є частиною нашої психічної структури. Однак сам Христос вказує відповідь у продовженні своїх слів: «Не засуджуйте, й не будете засуджені». «Тому йдеться не про те, щоб усунути судження із нашого серця, а про те, щоб усунути отруту з нашого судження! Тобто ненависть, осуд, остракізм», – підкреслив проповідник Папського дому. Як приклади необхідності судити, він навів особу батька, настоятеля, сповідника та суддю, які несуть певну відповідальність за інших. «Справді, іноді судження є саме тим типом служіння, яке людина покликана здійснювати в суспільстві чи в Церкві. Сила християнської любові полягає в тому, що вона здатна змінити знак навіть судження і, з акту нелюбові перетворити його на акт любові. Не нашими власними силами, а завдяки любові, яка “влита в серця наші Духом Святим, що нам даний”» (Рим. 5,5), – підсумував кардинал Канталамесса. Першу проповідь він завершив молитвою, яку приписують святому Франциску Ассізькому: Господи, вчини мене знаряддям твого миру.
