Синод 2021-2024: у Ватикані представлено Instrumentum laboris
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ / Salvatore Cernuzio – Ватикан
У вівторок, 20 червня 2023 р., у Ватикані представлено Instrumentum laboris, Робочий документ, що ляже в основу XVI Звичайної Асамблеї Синоду Єпископів на тему «Задля синодальної Церкви: сопричастя, участь і місія», перша сесія якої відбуватиметься у Ватикані в жовтні цього року. Він увібрав напрацювання двох попередніх етапів синодального процесу, що стартував у жовтні 2021 року на дієцезіальнму рівні, а навесні 2023 року відбулися континентальні асамблеї.
Представлений у Ватиканському прес-центрі Instrumentum Laboris складається з тексту та п’ятнадцяти робочих схем, які виявляють динамічне бачення поняття «синодальності». У секції «А» висвітлений досвід попередніх етапів та представлено спосіб для того, щоб ставати дедалі більше синодальною Церквою. У секції «В», що має назву «Сопричастя, місія, участь» представлено три пріоритетні питання, які будуть у центрі праць у жовтні 2023 року, пропонуючи замислитися над тим, що означає зростати в сопричасті, приймаючи всіх і нікого не виключаючи, визнавати і цінувати внесок кожного охрещеного в перспективі місії та як визначити структури й динамізм управління, за допомогою яких можна сформулювати участь і здійснення влади в синодальній місійній Церкві.
В цей контекст поміщене «прагнення Церкви, яка є дедалі більш синодальною, також і в своїх інституціях, структурах і процедурах». Синодальної Церкви, яка є в першу чергу «Церквою слухання», тобто такою, що «бажає бути смиренню, знає, що повинна просити пробачення та повинна ще багато вчитися». Документ визнає, що «на обличчі Церкви сьогодні розпізнаємо ознаки серйозної кризи довіри та вірогідності», й у багатьох ситуаціях кризи, пов’язані із «сексуальними чи економічними зловживаннями, зловживаннями владою або сумлінням», спонукали Церкву до «вимогливого іспиту сумління, щоби вона під діянням Святого Духа не переставала оновлювати себе саму на дорозі покаяння та навернення, що відкриває стежки примирення, зцілення й справедливості».
Синодальною є також та Церква, яка є «Церквою зустрічі та діалогу» з віруючими інших визнань, з іншими культурами та суспільством. Це Церква, яка «не боїться розмаїття», але цінує його, «не примушуючи до одноманітності». Це також Церква, яка неустанно живиться таїнством, яке звершує в літургії, під час якої «кожного дня переживає досвід радикальної єдності в тій самій молитві», яка відбувається у різноманітності мов і обрядів.
Якщо йдеться про владу, то в документі звучить запитання про те, чи вона лежить у вимірах параметрів, що мають світське походження, а чи випливає зі служіння. Наголошується на необхідності цілісного формування, початкового та постійного, для всіх станів Божого люду. Вказується на потребу докласти зусилля для оновлення мови, використовуваної в літургії, проповідуванні, катехизації, сакральному мистецтві, як також у всіх формах комунікації з вірними та громадською думкою. «Оновлення мови, – читаємо в документі, – повинно бути спрямоване на те, щоби зробити їх доступними і привабливими для людей нашого часу, а не ставати перешкодою, що тримає їх здалеку».
