Дикастерія віровчення про уділення таїнств розлученим, які живуть у новому зв’язку
L’Osservatore Romano
Апостольське напоумлення Папи Франциска «Amoris laetitia» відкриває можливість доступу до таїнств Примирення та Євхаристії, коли, в окремому випадку, «існують обмеження, які пом'якшують відповідальність і провину». Це одна з відповідей, опублікованих на сайті Дикастерії доктрини віри, на «низку запитань» щодо «уділення Євхаристії розлученим, які живуть у новому союзі». Запитання на адресу Дикастерії 13 липня надіслав кардинал Домінік Дука, Архиєпископ-емерит Праги, від імені Чеської Єпископської Конференції. Потрібно брати до уваги, йдеться в тексті дикастерії, що це процес супроводу, який «не обов'язково вичерпується таїнствами, але може бути орієнтований на інші форми інтеграції в життя Церкви: більшу присутність у спільноті, участь у молитовних чи медитативних групах, або залучення до різних церковних послуг».
Таким чином, маємо перед собою душпастирський супровід як здійснення "via caritatis", що є нічим іншим, як запрошенням слідувати шляхом «Ісуса: шляхом милосердя та інтеграції». 5 вересня 2016 року єпископи Душпастирського округу Буенос-Айреса підготували для своїх священиків пояснювальний текст до Апостольського напоумлення під назвою «Основні критерії застосування VIII глави Amoris laetitia», в якому підкреслили, що «доречно говорити не про "дозволи" на доступ до таїнств, а про процес розпізнавання в супроводі душпастиря». Йдеться про "особисте і душпастирське" розпізнання (AL 300)».
Потрібно враховувати, що, як нагадує Папа Франциск у своєму листі до делегата Душпастирського округу Буенос-Айреса, Amoris laetitia стала результатом «праці та молитви всієї Церкви, через посередництво двох Синодів та Папи». Цей документ ґрунтується на «магістеріумі попередніх Римських Архиєреїв, які вже визнавали можливість для розлучених у нових союзах мати доступ до Євхаристії», за умови, що вони візьмуть на себе «зобов'язання жити в повній стриманості, тобто утримуватися від дій, властивих подружжю», як це пропонував Іван Павло ІІ. Або «взяти на себе зобов'язання проживати свої стосунки... як друзі», як пропонував Бенедикт XVI. Папа Франциск підтримує «пропозицію повної стриманості для розлучених, які уклали повторний союз, але допускає, що можуть виникнути труднощі в її здійсненні, і тому дозволяє в певних випадках, після належного розпізнання, уділяти таїнство Примирення навіть тоді, коли комусь не вдається бути вірним стриманості, запропонованій Церквою».
З іншого боку, Дикастерія підкреслює, що апостольське напоумлення Amoris laetitia є «документом звичайного папського магістеріуму, щодо якого всі покликані до послуху розуму і волі». У ньому зазначено, що священики мають завдання «супроводжувати зацікавлених осіб на шляху розпізнання згідно з вченням Церкви та напрямними єпископа». У цьому сенсі можна, навіть «бажано, щоб Ординарій дієцезії встановив певні критерії, які, відповідно до вчення Церкви, можуть допомогти священикам у супроводі та розпізнанні розлучених осіб, які перебувають у новому союзі». У своїй серії запитань кардинал Дука послався на текст єпископів Душпастирського округу Буенос-Айреса і запитав, чи можна вважати відповідь Папи Франциска на запитання душпастирського відділу тієї ж дієцезії Буенос-Айреса твердженням звичайного церковного Магістеріуму. Дикастерія безсумнівно підтверджує, що, як зазначено в рескрипті, який супроводжує обидва документи в Acta Apostolicae Sedis, вони опубліковані «velut Magisterium authenticum», тобто як автентичний Магістеріум.
Відповідаючи на запитання кардинала Дуки про те, хто повинен оцінювати ситуацію, в якій опинилися ці пари, дикастерія підкреслює, що мова йде про те, щоб розпочати процес душпастирського супроводу для розпізнання кожної окремої людини. У цьому сенсі Amoris laetitia підкреслює, що «всі священики несуть відповідальність за супровід відповідних осіб на шляху розпізнання». Саме священик, як сказано, «приймає людину, уважно вислуховує її і показує їй материнське обличчя Церкви, приймаючи її правильний намір і добру постанову поставити все своє життя у світлі Євангелія і практикувати милосердну любов». Але це кожна людина, «індивідуально, покликана поставити себе перед Богом і відкрити перед Ним своє сумління, зі своїми можливостями та обмеженнями». Це сумління, супроводжуване священиком і просвітлене вказівками Церкви, «покликане формуватися таким чином, щоб оцінити і винести судження, достатні для того, щоб розпізнати можливість доступу до таїнств».
Відповідаючи на запитання, чи доцільно, щоб такі справи розглядав компетентний церковний суд, дикастерія зазначає, що в ситуаціях, коли можна встановити факт визнання недійсності, звернення до церковного трибуналу буде частиною процесу розпізнання. Проблема, як зазначається, «виникає в більш складних ситуаціях, в яких неможливо отримати визнання недійсності». У цих випадках також можливий «процес розпізнавання, який стимулює або відновлює особисту зустріч з Ісусом Христом, в тому числі і в таїнствах». Оскільки це процес індивідуального розпізнавання, розлучені, які утворили новий союз, повинні поставити собі кілька запитань, щоб перевірити свою відповідальність і запитати себе, як вони поводилися стосовно «своїх дітей, коли подружній союз увійшов у кризу; чи були спроби примирення; якою є ситуація покинутого партнера; які наслідки нові стосунки мають для решти членів сім'ї та спільноти вірних».
