Заключний тиждень праці синоду: дерево, яке ростити, а не битва, яку виграти
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ / Alessandro De Carolis - Ватикан
«Синодальний процес є радше органічним та екологічним, а не конкуренційним. Це більше схоже до посадки дерева, ніж на перемогу в битві», – сказав о. Тімоті Редкліф, домініканець, що входить до грона осіб, яким доручено духовний супровід XVI Звичайної загальної асамблеї Синоду Єпископів, перша сесія якої від 4 до 29 жовтня 2023 р. відбувається у Ватикані. Саме деякими роздумами з боку духовних наставників у понеділок, 23 жовтня 2023 р., розпочалося 16-е загальне зібрання, яке впровадило учасників у заключний тиждень праці.
Дбати про мову надії
«За кілька днів ми на одинадцять місяців повернемося додому. На перший погляд, це буде період порожнього очікування. Але, вірогідно, це буде найплідніший час Синоду, час проростання», – сказав чернець, виступаючи на початку зібрання. Він навів біблійний приклад Сари, літньої жінки, якій разом з Авраамом було обіцяно потомство, рясне як морський пісок, але спочатку нічого не сталося, і лише через рік вона стала матір'ю Ісаака. «Найцінніші дари отримуються не в пошуках, а в очікуванні...», – сказав він, зазначивши, що ризик, полягає в тому, що повернувшись додому, учасники можуть «піддатися» тискові з боку тих, хто схильний поляризувати будь-яку конфронтацію. «Чи наші слова, – запитував отець Редкліф, – будуть живити врожай, а чи будуть отруйними? Будемо садівниками майбутнього чи застрягнемо в пастці старих, безплідних конфліктів? Кожен з нас обирає сам».
Сіяння як стиль Ісуса
Щоб поділитися деякими духовними спонуками, слово взяла також бенедиктинка мати Марія Іньяція Анджеліні, зупиняючись на деяких уривках з Євангелії, щоб ще раз підкреслити важливість «розповідати притчі, а не виголошувати прокламації», необхідність знайти «точку дотику між Його присутністю і нашим досвідом» і не допустити, щоб трансцендентна таємниця була чужою для людини. І те, що притчі розкривають стиль Христа, з Його посиланнями на пшеничне зерно, на насіння, це, за словами монахині, є «дивовижним сприйняттям малого як носія майбутнього». Все це «говорить про Божі смаки (...). Ісус бачить себе в маленькому, голому і зневаженому зернятку, непомітному, приниженому, без краси», яке, «передавши себе землі, оживає в непередбачуваному, нестримному, гостинному динамізмі». Подібно до отця Редкліфа, монахиня також вірить, що «терпелива праця» цих днів приведе до того, що Синод «наважиться на синтез-насіння, щоб відкрити шлях до реформи, тобто, “нової форми”, якої вимагає життя». І цей «найменший заряд майбутнього», як зауважує вона, також стає «глибоко проривним і революційним актом» серед «культури боротьби за верховенство, за прибуток і "фолловерів", або ж утечі від дійсності».
Традиція та майбутнє
Промовистим було порівняння з ІІ Ватиканським Собором, яке навів австралійський богослов о. Ормонд Раш, вказуючи на відповідальність цієї асамблеї. «Слухаючи вас протягом цих трьох тижнів, – сказав він учасникам в залі Павла VI, – у мене склалося враження, що дехто з вас веде боротьбу, підносячи поняття традиції, у світлі своєї любові до істини». Що ж, продовжив він, так було і з Отцями Собору, і якщо їхні відповіді стали «авторитетом, яким ми керуємося в наших роздумах» над питаннями сьогодення, то це вказує на те, що Ватиканський Собор може запропонувати «певні уроки для цього Синоду», беручи до уваги початок праці над підсумком розпізнавання щодо майбутнього Церкви.
Запозичуючи роздуми Йозефа Ратцінгера над питанням «традиції», що було однією з точок напруження ІІ Ватиканського собору, о. Раш нагадав, що основне питання полягало в тому, чи слід наполягати на «антимодернізмі», тобто, «майже невротичному запереченні всього нового», або ж «чи Церква, вживши всіх необхідних заходів для захисту віри, перегорне сторінку і рушить назустріч новій і позитивній зустрічі з власними витоками, зі своїми [ближніми] і з сучасним світом». Більшість обрала другу альтернативу, а тому «можна навіть говорити про Собор як про новий початок», про перехід, як висловився майбутній Папа Венедикт XVI, від «статичного» розуміння традиції до «динамічного», яке не зупиняється на минулому, але бачить його «реалізованим у теперішньому» і «відкритим на майбутнє, яке ще належить виявити». За словами богослова, «це важливо для розуміння синодальності і самої ж мети цього Синоду». Адже саме божественне об'явлення «представлене як постійна зустріч у сьогоденні, а не лише як щось, що відбулося в минулому», завдяки чому Бог «через просвітлення і силу того ж Святого Духа» спонукає людство до руху вперед. «Цей Синод, – підсумував він, – також є діалогом з Богом. Це було привілеєм і викликом ваших "розмов у Дусі". Бог, – мовив він до присутніх, – тепер чекає на вашу відповідь».
